Сучасне уявлення про класи

Соціально-класова структура — це сукупність соціальних класів, певних зв'язків між ними і відносин, які є основою всіх елементів. У соціально-класовій структурі адекватно проявляється економічна структура суспільства. Основу соціально-класової структури становлять соціальні класи — великі соціальні спіль­ності людей, які відрізняються за їх місцем в історично обумов­леній системі суспільного виробництва, ставленням до засобів праці, роллю в суспільній організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка їм належить. Розглядаючи соціальну структуру суспільства, з'ясову­ються відносини, за якими поділяються люди. Виділяються три ознаки: характер власності, ставлення до влади (роль у суспільній організації праці); прибуток (розміри та спосіб їх одержання). Проте соціальна структура будь-якого суспільства складається з великої кількості соціальних спільностей — класів, націй тощо. Економічно і політично панівні класи і верстви визначають пев­ний тип соціально-економічного розвитку суспільства. Економі­чні й виробничі відносини людей, які визначають не тільки тип, але й динаміку соціальної структури кожного суспільства, обу­мовлені рівнем розвитку продуктивних сил, а, отже, визначають технічний і соціальний прогрес.

Поняття клас, як і раніше, входить до концепцій, теорій соціо­логії. З допомогою поняття клас соціологи, філософи намагають­ся осмислити зміни в структурах економіки та суспільства. В сучасних розвинутих країнах у другій половині XX ст. стався поділ власності і контролю над нею. Суспільне життя дедалі час­тіше регулюється формальними організаціями (багатонаціональ­ними компаніями, політичними партіями). Формується нова структура економіки з небаченими досі заняттями та професіями. Неминучість нерівності та відсутність переконливих і привабли­вих альтернатив її визнав, здається, весь світ. Ці зміни настільки радикальні, що соціологи твердять про новий середній клас, новий робітничий клас, клас менеджерів, новий правлячий клас. Цінно­сті, політичні настанови і переваги, що надають суспільству бі­льшої згуртованості, обґрунтовуються досягнутим рівнем добро­буту. Інструментальний колективізм замінив колишню групову неприязнь, та, на думку деяких соціологів, не скасував класів та класові ситуації. Вважаючись прихильником традицій марксиз­му, сучасний американський соціолог Ерік Олін Райт стверджує, що класи сучасного суспільства — елемент способу виробництва. Та тепер не є однорідним капіталістичне виробництво, бо поряд з ним існує просте товарне і дрібнотоварне виробництво, де знач­ною власністю володіють численні акціонери, проте керує нею обмежена кількість менеджерів, на великих та середніх підпри­ємствах, що становлять основу економіки, влада розподілена нерівномірно. Звідси й різні базисні ознаки, а також суперечливі позиції в економічній структурі суспільства: власники великих, середніх та дрібних капіталів, наймані робітники, менеджери на великих та малих підприємствах, що мають повноваження та від­повідальність, керують власністю, але нею не володіють. Отже соціальна структура включає: керівників найвищого рівня в дер­жаві та різних галузях економіки; керівників середнього рівня; спеціалістів з вищою освітою; працівників сфери послуг; дрібних власників, які наймають робітників; дрібних власників, які не на­ймають робітників; фермерів; техніків та майстрів; кваліфікова­них робітників; напівкваліфікованих і некваліфікованих робітни­ків; працівників сільського господарства.

Жити і належати до соціальних спільностей суспільства озна­чає виступати носієм загальних ознак. Частина з них усвідомлю­ється, і кожен без особливих вагань відповість на запитання: «Хто ви є?». Належність до класу, соціально-професійної спіль­ності, кола друзів обумовлюється відповідною ринковою ситуа­цією, заняттям (професією), способом життя, цінностями і нор­мами, пристрастями та симпатіями, які культивуються кожним. Чоловік чи жінка конкретної національності і певного віку та ві­росповідання, з певною освітою й сімейним станом можуть ви­значити свою належність до певної соціальної групи. Можна час­то чути, що кожна людина індивідуальна і неповторна. Проте мається на увазі, очевидно, не визначені її ті чи інші ознаки, що свідчать про належність індивіда до тієї чи іншої соціальної спі­льності. У житті інше: яку ознаку не візьмемо, завжди знайдеться ще безліч її носіїв: всі чоловіки, всі жінки, всі індивіди високого зросту, всі низькорослі, всі брюнети, всі русяві, всі руді, молодь і пенсіонери— такі сукупності, однорідні за певною ознакою, в соціології називають категоріями населення. Для категорій не­придатні ті уявлення про культуру і структуру, що доречні при розгляді соціальних спільностей. Не існує специфічної культури низькорослих або рудих та ін. Проте не виключається створення таких спільностей, які люблять пиво або риболовлю тощо, в жит­ті виникають різні молодіжні групи, що захоплюються тим чи іншим. Варто тільки підтримувати все позитивне, що сприяє фо­рмуванню свідомої особи, запобігати негативним явищам у сере­довищі молоді. Різні соціальні інститути й організації періодично виявляють піклування про інтереси молоді, вимагають захистити пенсіонерів, забезпечити права жінок чи національних меншин. І все ж соціологи попереджають, що кореляція між конкретною ознакою та поведінкою індивіда має бути досить обережною. Сучасна соціальна структура України.

В сучасних умовах є багато моделей соціально-класових стру­ктур, причому соціологи дійшли висновку, що в сучасному сус­пільстві основа таких структур залишається незмінною, а зміню­ються лише окремі структурні елементи залежно від культурних, економічних, структурних та інших особливостей кожного суспі­льства. Основними компонентами соціальної структури сучасної України виступають: вищий клас професіоналів, адміністрато­рів; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки й робітники, які здійснюють керівні функції; кваліфіковані робітники; робітники, які не мають спе­ціальної кваліфікації, землероби (хлібороби, робітники сільсько­господарських колективів, фермери та ін.); групи інженерно-технічних працівників та рядових службовців, а саме: науково-технічна і гуманітарна інтелігенція, студенти, значні групи, які займаються індивідуально-трудовою діяльністю. В основі такої градації лежить так званий об'єктивний підхід, який є передумо­вою поширення в західній соціології поділу суспільства на страти за їх соціально-економічним статусом. Багатоваріант-ність власності, що складається нині в Україні і в країнах Спів­дружності незалежних держав, не дозволяє залишатися на пози­ціях попередньої соціальної структури. Очевидно, що в Україні виразніше проявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціації, зміни соціального статусу багатьох соціальних спільностей.

На початку 90-х років в Україні йде формування найрізнома­нітніших форм власності: кооперативної (особливо в сільському господарстві), акціонерної, концесійної, змішаної і, нарешті, при­ватної. І за кожною з форм власності стоїть соціальна спільність людей, які по-своєму сприймають навколишню дійсність. Дедалі більше проявляються тенденції диференціації суспільства. По-перше, значно скорочується частка робітників у соціальній стру­ктурі. Прогноз на початок XXI ст. показує, що 50 % робітників залишать сферу матеріального виробництва і поповнять ряди працівників, які зайняті у сфері послуг, науки та освіти, значно збільшиться кількість пенсіонерів, і державі доведеться здійсню­вати їх соціальний захист. По-друге, триває диференціація робіт­ничого класу, особливо, якщо врахувати різномасштабність форм власності, суспільство змушене буде зважати на людей, які спи­раються на групову, республіканську, приватну або кооперативну власність. Значною стає і поява нових соціальних спільностей,зростає їх роль у суспільному виробництві. Посилюється дифе­ренціація робітників за ознаками професійності, соціальної акти­вності тощо. По-третє, зростає кількість представників робітни­чого класу, які за змістом праці, за спільною професійністю практично не відрізняються від інженерно-технічної інтелігенції. В умовах авангардних технологій функції багатьох робітників та технічної інтелігенції стали настільки схожими, що вони відріз­няються більше за нюансами, ніж за суттю. Така ситуація вно­сить істотні корективи в традиційне уявлення про безпосеред­ність продуктивності праці, в якій беруть участь усі без винятку працівники виробництва. По-четверте, відмічається подальше підвищення освітнього рівня і професійної кваліфікації. Якщо в 60-х і особливо в 70-х роках відбувається стагнація в освітньому рівні робітників, то починаючи з 90-х років інтерес робітників до одержання освіти і вдосконалення своєї кваліфікації зростає. Проте зменшується кількість робітників, які одержують освіту і кваліфікацію безпосередньо на виробництві. Вважалося, що про­відною силою суспільства був робітничий клас, який становив більшість трудового населення України. Належність до робітни­чого класу забезпечувала престиж у суспільній свідомості, хоча здебільшого показний. Проте визнання ролі робітничого класу відбувалося не без певних втрат. Вони проявлялися в переважній орієнтації (хоча із середини 90-х років дещо послабленій) випус­кників середніх шкіл на одержання вищої освіти. На жаль, поміт­не прагнення більшості молоді, яка не потрапила до вищих на­вчальних закладів, — «перечекати», «пересидіти» несприятливий період переважно на допоміжних роботах у сфері розумової пра­ці: в канцеляріях, установах тощо, — тобто осторонь від робітни­чих професій.

Значні зміни сталися і в структурі селянства. По-перше, зме­ншується загальна кількість людей, які зайняті безпосередньо продуктивною працею — в полі і на фермах. По-друге, відбува­ються значні структурні зміни, які ведуть до зростання кількості людей, зайнятих на переробці сільськогосподарської продукції та сировини. Збільшується чисельність селян, які зайняті, у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах, у той час коли незайнятість частини сільського населення послаблюється ство­ренням промислових виробництв та підсобних промислів. По-третє, поступово зростає авторитет і роль землеробської праці, відбувається її визнання як важливої сфери суспільної діяльності, що веде до повільного, але дедалі впевненішого становлення й розвитку фермерських господарств. Суперечності між суспільною орієнтацією на значущу мету й особистим прагненням лю­дей, які виникли й загострювались у 80-х — першій половині 90-х років XX ст., мали безперечно негативний вплив на ставлення до селянської праці, належності до сільського населення. Це вело до розселянення, створювало труднощі й ускладнювало функціону­вання не лише сільського господарства, а й усього народного го­сподарства. З середини 90-х років становище змінюється: праця на землі визнається важливою сферою суспільної діяльності. Та не все складається так однозначно: велика кількість людей втра­тила зв'язок із землею, селянською працею, і відродження їх на новій основі відбувається досить хворобливо, бо орендні відно­сини не витримали випробування, з труднощами просувається становлення фермерства та ін.

У сучасних умовах існує специфічна соціальна спільність — інтелігенція, яка виконує важливу роль у задоволенні соціально-культурних потреб суспільства, в організації суспільного вироб­ництва й управління. Структура інтелігенції визначається струк­турою духовної сфери суспільства. Часто й досить спрощено структуру інтелігенції уявляють трьохланковою формулою: тво­рча інтелігенція (письменники, діячі мистецтва), науково-технічна інтелігенція, фахівці розумової праці та апарату управ­ління. В соціології застосовуються різні критерії диференціації інтелігенції. Так, за місцем у суспільному розподілі праці в сере­довищі інтелігенції виділяють три основні групи: працівники ро­зумової праці (письменники, художники, скульптори, архітекто­ри та ін.), група суб'єктів праці, в процесі якої продукт, що виробляється, є невіддільним від акту виробництва. Це праця пе­дагога, лікаря, актора, музиканта-виконавця. Третя група — пра­цівники переважно розумової праці, які безпосередньо беруть участь у виробництві матеріальних благ (інженери, техніки, аг­рономи тощо). Інтелігенція також поділяється на групи за спосо­бом одержання та оперування знаннями. Знання як основний продукт інтелектуальної діяльності на шляху від виробництва до практичної реалізації проходять ряд окремих, відносно самостій­них етапів, у кожному з яких зайняті відносно самостійні групи працівників. Ці групи володіють не тільки загальними для всієї інтелігенції рисами, але й мають самостійні, властиві тільки їм риси. Так, працівники розумової праці, творча діяльність яких безпосередньо пов'язана з винаходами в техніці, з відкриттям но­вих закономірностей і тенденцій розвитку суспільства, з вироб­ництвом нових знань, систематизацією і подальшим їх розвит­ком, складають групу наукових працівників.Представники розумової праці, які здебільшого зайняті по­ширенням і популяризацією знань, створюють численну армію працівників освіти, засобів масової інформації. Своєю діяльніс­тю вони сприяють формуванню духовного світу особи, розвитку її інтелекту і творчих здібностей, і тим самим — підвищенню культурно-технічного і професійного рівня працівників, а, отже, й ефективності суспільної праці. Самостійною ланкою на шляху розвитку і руху знань виступає інформаційна діяльність, основ­ний зміст якої складає пошук, збирання, аналітико-синтетичне оброблення і зберігання інформації, передача інформаційних матеріалів зацікавленим організаціям і особам. Найбільша група сучасної інтелігенції пов'язана з використанням знань, з реалі­зацією їх практично. Сюди належать інженерно-технічні, агро­номічні, зоотехнічні працівники, працівники апарату управління і сфери медичного обслуговування. Кожна з груп інтелігенції об'єднує багато професій, представники яких здійснюють різ­номанітні функції у сукупній інтелектуальній діяльності. По­глиблення диференціації характерне для всієї інтелігенції і ви­ступає відображенням безмежно складного змісту природи і суспільства.

В сучасних умовах зміни психології і свідомості студентства відбуваються переважно шляхом підвищення соціальної актив­ності та професіоналізму. Від системи вищої освіти залежить забезпечення можливості одержання нових знань, актуалізація інтелектуального потенціалу суспільства, неортодоксальність майбутнього фахівця, підвищення культурного потенціалу сус­пільства. Реальності життя такі: сучасне суспільство не вільне від таких соціальних груп людей, які відбувають покарання за злочини. Бродяги, дармоїди, жебраки, якими б не здавалися во­ни нечисленними, все ж реально живуть, як і великі соціальні спільності, верстви, групи. Уже становлять значне соціальне явище безробітні. Від безробіття не відмахнутись уже ні полі­тиці, ні науці. Безробіття зростає рік у рік і породжує в Україні проблеми зайнятості молоді, стимулює злочинність тощо. Йде подальше ускладнення соціальної структури суспільства, що далеке від досконалості. Тут є ще багато колізій, суперечностей тощо.

Під впливом соціальних і технологічних зрушень відбуваєть­ся пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем маргіналізація. Тоталітарна ціннісно-нормативна систе­ма — класично завершена за своїм характером і добре інтеріо-ризована мільйонами людей у вигляді стереотипів свідомості та поведінки. Подвійності і лицемірству самої системи, розхо­дженню її рекомендацій для верхів та низів передували двозна­чність, подвійна мораль, але зовсім не у вигляді протилежних і суперечливих їй ціннісно-нормативних систем. Такі системи могли існувати лише потай, латентно, у свідомості й поведінці окремих і переслідуваних соціальних верств. Уже складаються і відкрито декларуються контрастні, протилежні, навіть полярні ціннісні системи, а між ними — ті, що прилягають до них із країв. Це і є прояв маргіналізації суспільства. Процеси маргіна-лізації виражаються і в становленні нового соціального прошар­ку, який прийнято називати середнім класом. Середній клас — це, насамперед, високопродуктивні й високоінформовані, ініці­ативні й заповзятливі працівники, це завжди інноваційні типи особи. Саме інноваційний тип особи стає суб'єктом технічної модернізації і політичної демократизації. Представники іннова­ційного соціального типу перебувають серед найкваліфіковані-ших верств робітників, селян, інтелігенції та інших соціальних верств населення, що становлять соціальну структуру суспільс­тва. Зростання ролі середнього класу у співвідношенні соціаль­них і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм. Без середнього класу не станеться демо­кратизації суспільства. Постає питання про те, буде середній клас затиснутий у лещата між бюрократизмом верхів і заздрістю низів чи одержить соціальний простір для свого розвитку. За даними, в Україні в сучасних умовах середній клас ще нечис­ленний, охоплює десь близько 20 % населення. Інші вчені твер­дять, що середні верстви уже «становлять хребет українського суспільства». Зважаючи на статистику прибутків і шкалу суб'єктивної ідентифікації, це справді так. Але це не так у реа­льності, тому що середній клас (високозабезпечений, інформо­ваний, умілий, діяльний) тільки-тільки формується. До того ж середній клас формується двох основних типів: традиційний бу­ржуазний різновид (в Україні нині дрібна буржуазія становить близько 12 %) і новий середній клас, незалежний і протилежний і бюрократії та плутократії (в Україні «нові українці» складають близько 5 %). У таких умовах доля демократизації суспільного життя, формування суверенної державності України нерозривно пов'язані з долею середнього класу, з долею «нових українців». Головний зміст радикальних суспільних перетворень полягає в тому, що Україна має увійти в русло загальноцивілізаційного розвитку, органічно включитися в систему економічних і полі­тичних взаємозв'язків світової співдружності.

2. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність

Чому так буває в суспільстві: деякі соціальні верстви, проша­рки багатіші і мають більшу владу, аніж інші. Чому в сучасних суспільствах проявляється нерівність? Наскільки великі шанси кожного піднятися на вершину економічної піраміди? Чому в су­часному багатому суспільстві є бідність? Ось деякі питання, які поставлені й на котрі треба дати відповідь. Вивчення соціальної рівності й нерівності — одна з найважливіших сфер соціології, тому що матеріальні ресурси, до яких люди мають доступ, визна­чають життя.