Ландшафтно-типологічна класифікація лісів Г.Ф. Морозова


Таксономія класу лісових ландшафтів

 

Для характеристики тайгових лісів застосовують класифікацію типів лісу акад. В. Н. Сукачева (наприклад, сосняк-кисличник), а в лісах середньої смуги і України — шкалу типів лісу акад. П.С. Погребняка (наприклад, А1— сухий бір).

Застосування лісової типології дозволяє виділяти в натурі насадження з певними біолого-лісоводственними особливостями з метою проведення в них необхідних лісогосподарських заходів (по лісовідновленню, рубкам догляду за лісом і т. д.).

У класі лісових антропогенних ландшафтів розрізняються два підкласи:

1) лісові первинно-похідні натуралізовані;

2) лісокультурні.

До перших відносяться так звані вторинні або похідні ліси, що виникають на місці вирубок або гару антропогенного походження (наприклад, березняки і осичняки на місці вирубаних корінних ялинників).

До других - штучні посадки.

Ліс завжди грав виняткову роль в житті людини. Тому одночасно з його винищуванням дуже рано виникла проблема створення штучних посадок лісу – лісових культур. У Росії не дивлячись на її відносне багатство лісами, перші досліди закладки лісових культур відносяться до віддаленого минулого – першої половини XVIII в.

У 1843 р. В.Є. Графф на Приазовській височині приступив до створення Велико-Анадольського лісництва. Зараз тут на місці голого степу розкинувся на площі понад 2500 га віковий дубовий і ясеневий ліс. У Веліко-анадольськом лісу збереглися дуби, посаджені В.Є. Граффом в середині минулого століття.

Всі лісокультурні ландшафти належать до типу багаторічних, частково регульованих антропогенних комплексів. При вдалому виборі порід, насіння, типу посадки і необхідній лісотехніці вони можуть існувати багато десятків років і навіть не одне сторіччя. При цьому посадка з часом набуває тих рис структури в чагарниковому, трав'яному і наземному покриві, а також грунтах, які властиві природному типу лісу в аналогічних умовах.

Задовго до появи перших ландшафтних робіт у лісоводів виник особливий напрям у вивченні лісів, яке по праву може бути названо ландшафтно-типологічним. У центрі лісової типології стоїть поняття типу лісу, або типу насадження[12], введеного в літературу Д.М. Кравчинським (1883).

 

 

Для характеристики насадження і умов місця зростання широко використовують в лісоводстві класи бонитету. По класах бонитету можна скласти уявлення про ступінь добротності умов місця зростання. Проте класи бонитету встановлюють за двома кількісними показниками — висотою і віком насадження. Вони є умовною кількісною оцінкою, що не відображає всю внутрішню ситуацію лісу, його життєстійкість і стан ґрунту, природне відновлення, відношення лісу до застійно-сирого зволоження або до сухості ґрунту, вплив підлісних чагарників і надґрунтових трав і інші багатообразні сторони життя лісу. Так, сосна на болотяних ґрунтах з прошарками з супіску утворює деревостой IV класу бонитету. На сухих піщаних покриваннях горбами сосна також утворює насадження IV класу бонитету. По продуктивності насадження однакові, а причина низької продуктивності різна. У першому випадку низька продуктивність сосни пояснюється заболоченістю ґрунту, недоліком кисню в ґрунті, необхідного для нормальної життєдіяльності кореневих закінчень, а в другому, навпаки, недостатньою кількістю вологи в ґрунті. Оскільки ці два насадження однакові по класу бонитету і різноякісні за умовами життя, до них потрібні абсолютно різні лісогосподарські заходи, направлені на підвищення їх продуктивності. Таким чином, для характеристики лісу і проектування заходів щодо експлуатації і поліпшення лісів мало знати клас бонитету, необхідне таке поняття, яке разом з класом бонитету включало б дійсну оцінку лісу і умов його зростання. Таким поняттям є тип лісу. Головне завдання при визначенні типу лісу полягає в тому, щоб серед різноманітної строкатості рослинного покрову помітити істотні лісові властивості насаджень або їх типові риси, у зв'язку з кліматом, рельєфом місцевості, геологічними умовами, ґрунтом і що підстилає її материнською гірською породою.

Під типом лісу Г. Ф. Морозов розумів таку групу або сукупність насаджень, яка, розрізняючись за зовнішніми ознаками, схожа за умовами місця зростання або ґрунтами - ґрунтовими умовами. У визначенні типу лісу дано поняття, яке підказує про необхідність при оцінці лісу одночасно дивитися і на ліс і на зайнятий ним ґрунт. При цьому стає можливим встановити ступінь відповідності між потребами деревних порід і умовами середовища. Такий єдиний погляд на ліс часто підкреслюється такими народними термінами, як ялинник, суборь, согра і т.д. Ці народні назви типів лісу сполучають в собі основні ознаки складу лісу і середовища. Під ялинником, писав Г.Ф. Морозов, на відміну від согри треба розуміти такі місця, де немає надмірного зволоження, де хороший дренаж, де розвивається тому один лише підзолистий процес і немає глеевого горизонту, разом з тим ґрунтові води тут видалені на таку глибину, що коріння ними не користується; субстрат глинистий або суглинний, з добре обкресленими горизонтами.

В умовах лісостепу Г.Ф. Морозов виділив наступні типи насаджень: сухий бір — сосняки, що виростають на сухих піщаних ґрунтах з лишайниковим надґрунтовим покривом; низинний, або свіжий, бір — сосняки між дюнних покривань горбами; бори пристепові — сосняки на супісках і дрібних суглинках, високій продуктивності, з підліском і другим ярусом.

У лісостепу по правих нагірних берегах річок на суглинних чорнозімовідних ґрунтах виділені наступні типи лісу: діброва з ясеном на підвищених місцях; діброва з меншою участю ясена на сірих лісових суглинках, де дуб росте гірше; діброва на солонцевих ґрунтах, де дуб росте погано.

Типи насаджень Г. Ф. Морозов рекомендував виділяти в межах окремих лісових масивів. Наприклад, діброва на лужних солонцях — це тип насадження, який входить до складу крупніших одиниць типу лісового масиву, а саме складає частину нагірної острівної діброви центрального району лісостепу. Крупні лісові масиви, за Р. Ф. Морозовим, повинні бути у складі лісорослинних підобластей і областей, а підобласті і області складають найкрупніші класифікаційні одиниці — лісорослинні підзони і зони. Тундра, тайга, лісостеп, степ і пустеля — це лісорослинні зони. У лісостепу виділено три області: Задніпров'я, центральний район і Заволжя.

Всі типи насаджень Г.Ф. Морозов розділяв на постійні і тимчасові. Постійними типами насаджень він вважав ті, які якнайповніше відповідають умовам середовища, а тимчасовими ті, які з'являлися на місці постійних.

До постійних типів лісу Г. Ф. Морозовим віднесені сосняки на піщаних ґрунтах, ялинники на опідзолених суглинках, діброви на лісових ґрунтах і на слабоопідзолених суглинках і т.д.

До тимчасових типів відносяться осичняки, березняки, що з'явилися після рубки соснових, ялинових і дубових насаджень.

Вчення про типи насаджень Г.Ф. Морозова послужило початком для розвитку окремих типологічних напрямів в лісоводстві.