Індустріалізація. Колективізація сільського господарства

Індустріалізація – курс, спрямований на забезпечення економічної самостійності та незалежності СРСР, зміцнення обороноздатності країни, створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості та сільського господарства, стимулювання росту продуктивності праці, зростання матеріального добробуту і культури трудящих.

Метою проведення індустріалізації був ривок у розвитку індустрії, ліквідація економічного відставання СРСР від передових країн Заходу. Чільне місце у здійсненні наміченого плану відводилося Україні – важливому сировинно-промисловому регіону СРСР.

У грудні 1925 р. відбувся ХІV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію народного господарства. Модернізацію проводили швидкими темпами, плановими методами (п’ятирічками). У 1927 р. були затверджені директиви першого п’ятирічного плану на 1928/29-1932/33 рр.

Прагнучи якнайскоріше підняти економіку, сталінське керівництво ставило нереальні і економічно необґрунтовані плани (плани жодної п’ятирічки не були досягнуті), спиралося на ентузіазм народу, організовувало масові соціалістичні змагання, рухи передовиків і ударників праці. В листопаді 1929 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття Сталіна «Рік великого перелому», в якій проголошувався курс на стрімке форсування індустріалізації.

Процес індустріалізації в Україні в основних рисах збігався із загальносоюзним, але мав і свої особливості:

1. Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів. За роки першої п’ятирічки Україна прийняла понад 20% загальносоюзних капіталовкладень.

2. Будівництво і реконструкція в Україні великих промислових об’єктів. Зокрема, були збудовані такі підприємства, як «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», «Азовсталь», Дніпрогес, Дніпробуд; реконструйовані металургійні заводи в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську.

3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки. Якщо в роки першої п’ятирічки вагома частка промислових підприємств СРСР споруджувалися саме в Україні, то в роки наступних п’ятирічок їхня кількість помітно зменшувалася. Така ситуація пояснювалася тим, що на початку індустріалізації саме Україна розглядалася основним стратегічним регіоном СРСР. А пізніше реальна загроза війни змусила радянське керівництво дбати передусім про індустріальний розвиток Уралу (створення там нової промислової зони).

4. Територіальна диспропорційністьформування промислового потенціалу України. Це виявлялося в тому, що посилювалися традиційно індустріальні регіони – Донбас і Подніпров’я, і помітно відставала у темпах розвитку промисловість густо заселеного Правобережжя. Донбас в радянські часи перетворився на «всесоюзну кочегарку».

5. Поява в промисловому комплексі республіки нових галузей. Зокрема, у харчовій промисловості України виникли нові галузі: молочна, маслопереробна, маргаринова, комбікормова, хлібопекарська. У республіці виникла електрометалургія, кольорова металургія.

6. Модернізація легкої та харчової промисловості значно відставала від важкої індустрії. Орієнтація на переважний розвиток важкої індустрії порівняно з легкою і харчовою промисловістю призвела до серйозних диспропорцій в народному господарстві країни.

Наслідки індустріалізації для України були неоднозначними: серед них можна виділити позитивні і негативні.