Доба Української Центральної Ради

Перша світова війна призвела до кризи Російську та Австрійську імперії. У 1918 р. розпалася Австро-Угорщина. Лютнева Революція ліквідувала самодержавство, Росія стала демократичною республікою. У 1917-1920 рр. в Україні розгорнулася національно-демократична революція, в ході якої було створено українську державу.

План

1. Доба Української Центральної Ради

2. Гетьманат Петра Скоропадського

3. Директорія УНР

4. Західноукраїнська Народна республіка

5. Політика радянської влади в Україні у 1919-1920 рр.

Ключові терміни: Акт злуки українських земель, Брестський мир, політика «воєнного комунізму», Генеральний Секретаріат, Гетьманат, національно-демократична революція, Директорія, Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), політика воєнного комунізму, Українська Народна Республіка (УНР), Універсали Центральної Ради.

У 1917-1919 рр. в Україні боролися зовнішні (Антанта – Четверний союз) та внутрішні (протистояння різних політичних сил) протиріччя.

Перша світова війна виступала каталізатором революційних подій в Росії та в Україні. 1917 рік став фатальним для російського царизму. 23 лютого – 2 березня відбулась Лютнева революція. Микола II відрікся від влади. Самодержавство впало. Встановився республіканський лад. Влада зосередилася в руках Тимчасового уряду. На місцях стали виникати Ради – представницькі органи місцевої влади (буржуазія, землевласники, чиновники, інтелігенція).

4 березня 1917 р. виник альтернативний центр влади в Україні – Центральна Рада. Голова – М. Грушевський. В ній були представлені: Українська партія соціалістів-революціонерів (Шаповал), Українська соціал-демократична партія (В. Винниченко, С. Петлюра), Українська партія соціалістів-федералістів (Дорошенко, Єфремов). Ідеї: автономія, соціалізм.

Етапи діяльності Центральної Ради:

1. автономістський (березень 1917 - січень 1918 рр.) – прогресивна засада – політична автономія.

2. самостійницький (січень – квітень 1918 р.)

Прохання Центральної Ради до Тимчасового уряду щодо надання автономії Україні було відхилено.

10 (23) червня 1917 року Центральна Рада видає I Універсал: проголошення автономії України у складі Росії.

Був створений виконавчий орган Центральної Ради – Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком.

28 червня Тимчасовий уряд направив в Київ делегацію (О. Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі). Після переговорів делегація визнала автономні права України. Цей компроміс став причиною урядової кризи в Росії.

3 липня 1917 р. – ІІ Універсал: Центральна Рада стає найвищим органом революційної демократії в Україні, Генеральний Секретаріат – носієм найвищої крайової влади. Центральна Рада виступала «проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання».

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. – Жовтнева революція. Більшовики повалили владу Тимчасового Уряду, утворили новий уряд – Раду Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним та проголосили владу рад на території колишньої Російської імперії.

Центральна Рада засудила більшовицький переворот.

7 листопада 1917 р. вона прийняла ІІІ Універсал:

- утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки,

- ліквідація поміщицького землеволодіння,

- 8-годинний робочий день,

- демократичні права і свободи.

3 грудня 1917 р. – Маніфест РНК з Москви до українського народу з ультиматумом. РНК визнавав УНР, але не визнавав Центральну Раду повноважним представником українського народу.

4 грудня 1917 р. – Всеукраїнський з’їзд рад у Києві. Частина делегатів – більшовики, есери, соціал-демократи – покинули з’їзд, переїхали до Харкова та проголосили встановлення радянської влади в УНР. Був обраний Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) (голова – Ю. Медвєдєв) та радянський уряд – Народний Комісаріат.

З 5 грудня 1917 р., після відхилення ультиматуму, Центральна Рада перебувала у стані війни з Раднаркомом Росії. Однак вона виявилася не готовою до збройного протистояння. Поразка у бою під Крутами 16 січня 1918 р. Центральна Рада не мала в розпорядженні надійних військових частин. У січні 1918 р. більшовицькі частини зайняли Лівобережжя та Київ. Центральна Рада евакуювалася на Волинь.

9 (22) січня 1918 р. – ІV Універсал. Проголошена незалежність, суверенність України: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Земля – селянам. Націоналізація.

Брест-Литовський мирний переговорний процес. 26 січня(9 лютого) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами австро-німецького блоку було підписано мир. УНР була визначена як самостійна держава. Австро-Угорщина та Німеччина зобов’язувалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією України. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну. У лютому 1918 р. австро-німецькі війська (450 тис. армія) розпочали наступ проти більшовицьких частин і до квітня 1918 р. повністю звільнили від них українську територію. 2 березня Центральна Рада повернулася до Києва.

Отже, для збереження контролю над територією України Центральній Раді довелося скористатися збройною допомогою держав австро-німецького блоку. Однак в Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим німецько-австрійської армії. Центральна Рада втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупантами.

Головним підсумком діяльності Центральної Ради (проіснувала 13 місяців) стало відтворення української держави. Проголошення автономії України у складі Росії було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції. Однак Центральна Рада поступово втратила територію та владу, що не дало можливості реалізувати проголошену державну незалежність Української Народної Республіки.

Причини поразки Центральної Ради:

1. відсутність підтримки населення;

2. відсутність чітко вираженої ідеї державотворення;

3. повільність здійснення соціально-економічних перетворень;

4. війна з більшовицьким урядом;

5. наступ окупаційних сил німців і австрійців.