Чинники економічного зростання


 

Економічне зростання будь-якої країни залежить від певних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру. Дані чинники поділяють на певні групи, а саме, виділяють такі групи факторів [1-3, 8, 9, 17, 19, 21-23, 28-33, 36, 37-41]:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) фактори розподілу (ефективності);

4) інституційні фактори;

5) соціальні фактори;

6) культурні фактори;

7) релігійні та інші фактори.

Фактори пропозиції характеризують фізичну здатність економіки до зростання. До цих факторів слід віднести:

- природні ресурси;

- трудові ресурси;

- обсяг капіталу країни;

- інтелектуальний капітал;

- технології;

- інновації;

- менеджмент;

- підприємництво.

В широкому розумінні інтелектуальний капітал – це сукупність знань, навичок та творчих здібностей людей, що можна застосувати на практиці з метою отримання відповідного ефекту.

Інтелектуальний капітал (від лат. Intellectualis capitalis – розумовий головний або головні пізнання) – це один із різновидів капіталу, що має відповідні ознаки капіталу і одночасно відтворює характерні лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Він має надзвичайно складну сутність і багатовекторність, що визначається механізмом його функціонування [38, с. 192].

Розрізняють три складові інтелектуального капіталу [38, с. 192-193]:

1-людський капітал як здатність пропонувати неймовірні рішення, джерело оновлення та прогресу. Головне його призначення – створення і розповсюдження інновацій. Людський капітал нарощується двома способами: 1) підприємство використовує максимальний обсяг знань своїх співробітників; 2) максимальна кількість співробітників володіє знаннями, здатними принести користь підприємству. При кваліфікованому менеджменті максимальна сума прибутку від інвестицій в людський капітал майже втроє перевищує прибуток від інвестицій в техніку.

Дослідження залежності продуктивності праці від освіти показали, що при 10%-му підвищенні рівня освіти продуктивність зростає на 8,6%, а при такому ж збільшенні акціонерного капіталу – лише на 3-4%.

2-структурний капітал, в тому числі інтелектуальна власність і документована інформація, ефективний тільки в контексті стратегічних цілей підприємства, тому що є проявом організаційних здібностей підприємства відповідати вимогам ринку, можливостей їх використання знову для створення нових цінностей.

3-клієнтський (ринковий, споживацький) капітал, включаючи ділову репутацію та зв’язки зі споживачами, характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, впевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу даному підприємству.

Всі три складові є однаково необхідними для ефективної роботи підприємства в сучасних ринкових умовах. Тому необхідною умовою повноцінного використання інтелектуального капіталу є наявність і сполучення всіх його компонентів [38].

Роль знання у економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва і природних ресурсів. За оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16% загального обсягу багатства кожної країни, природний – 20%, а людський капітал – 64%. У Японії та Німеччині частка людського капіталу становить близько 80% національного багатства [38].

Інтелектуальний капітал в сучасних умовах відіграє вирішальну роль у забезпеченні розвитку національної економіки та потребує виділятись як окремий чинник економічного зростання з метою діагностування його впливу.

До факторів попиту відносять [1, 6, 25]:

- податкові ставки;

- процентні ставки за кредит;

- рівень завантаження виробничих потужностей;

- обсяг державних видатків.

Вплив факторів попиту проявляється в певному рівні сукупних видатків споживачів. Попит формується доходами громадян, які використовуються для споживання, державними витратами та капіталовкладеннями, що направляються на інвестиції. Запити споживачів є стимулом для розвитку підприємств та повнішого використання ресурсів [30].

Макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, тому що не забезпечує повного використання ресурсів [1, 15, 30, 32].

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, але й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Інакше кажучи, кожна країна має використовувати наявні ресурси найекономніше (виробнича ефективність) та виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність) [1, 19, 25, 32].

Виділяють також чинники економічного зростання, які не залежать від національної економіки. До них відносять міжнародний поділ праці; наявність та розвиток транснаціональних компаній, які сприяють переливанню капіталів і впровадженню нових технологій, прогресу в організації праці та в управлінні; глобалізацію тощо [30].