Основні компоненти соціальної структури суспільства

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА, СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ СУСПІЛЬСТВА

Ключовою проблемою соціології виступають соціальна структу­ра і соціальні процеси суспільства. Аналіз і осмислення соціальної структури суспільства передбачають з'ясування суті, змісту і компо­нентів соціальної взаємодії, умов відтворення, ролі і призначення основних соціальних інститутів, їх практичне політичне значення, а також тенденції і перспективи розвитку.

Основними компонентами соціальної структури суспільства є: соціальне життя, соціальна спільність, соціальні інститути, соціальні зв 'язки і дії, соціальні процеси.

Десь наприкінці XVIII ст. німецький філософ Фердинанд Тьонніс визначає суспільство, спільність людей. На дум­ку Фердинанда Тьонніса, спільність — це така су­купність індивідів, в якій усі знають один одного, постійно зустріча­ються, тобто є близькими або далекими родичами. Перша форма співжиття — спільність історично передує суспільству, що виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку ци­вілізації. Жити в різноманітних спільностях та суспільстві, що успад­ковується від попередніх поколінь та щойно створюється — такою є доля людства. Отже, соціальна структура — це сукупність об'єднань людей, у кожному з яких індивідів може багато що об'єднувати: сим­патії, інтереси, потреби, вік, стать, національність, спільність долі

соціальна структура України

В сучасних умовах є багато моделей соціально-класових структур, причому соціологи дійшли висновку, що в сучасному суспільстві основа таких структур залишається не­змінною, а змінюються лише окремі структурні елементи залежно від культурних, економічних, структурних та інших особливостей кожного суспільства. Основними компонентами соціальної струк­тури сучасної України виступають: вищий клас професіоналів, адмініс­траторів; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дріб­на буржуазія, техніки й робітники, які здійснюють керівні функції; кваліфіковані робітники; робітники, які не мають спеціальної кваліфі­кації, землероби (хлібороби, робітники сільськогосподарських колек­тивів, фермери та ін.); групи інженерно-технічних працівників та ря­дових службовців, а саме: науково-технічна і гуманітарна інтелігенція, студенти, значні групи, які займаються індивідуально-трудовою діяль­ністю. В основі такої градації лежить так званий об'єктивний підхід, який є передумовою поширення в західній соціології поділу суспіль­ства на страти за їх соціально-економічним статусом. Багатоваріантність власності, що складається нині в Україні і в країнах Співдруж­ності незалежних держав, не дозволяє залишатися на позиціях попередньої соціальної структури. Очевидно, що в Україні виразні­ше проявляється тенденція до поглиблення соціальної диференціа­ції, зміни соціального статусу багатьох соціальних спільностей.

На початку 90-х років XX ст. в Україні йде формування найрізно­манітніших форм власності: кооперативної (особливо в сільському господарстві), акціонерної, концесійної, змішаної і, нарешті, при ватної. І за кожною з форм власності стоїть соціальна спільність людей, які по-своєму сприймають навколишню дійсність .