За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. км.

Стримуючим фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 6-7 відсотків на півночі і північному сході і до 80-90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція – 2,5 тис. куб. метрів, Великобританія – 5, Франція – 3,5, Німеччина – 2,5, Європейська частина колишнього СРСР – 5,9 тис. куб. метрів).

Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 4). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. км, а в маловодні роки – 29,7 куб. км. Об’єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 куб. кілометрів. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. кілометра морської води.

У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший ніж місцевий стік. Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. куб. м на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0-2,6 тис. куб. м); в інших областях – дуже низька і надзвичайно низька (0,11-1,95 тис. куб. м на одну людину).

Використання води для господарських цілей - одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90%) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва. Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс потребує значних обсягів води. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел (24%), підземних горизонтів (5%), моря (1%) і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи (69%).

У галузевій структурі водокористування на промисловість припадає 50%; сільське господарство – 18%; комунальне господарство – 27%. До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафто-хімічна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м³ води, сталі - 300, синтетичного каучуку - 2800, нікелю - 4000 м³. Ці цифри цікаво порівняти з затратами води на виплавку 1 т чавуну - 180-200 м³. Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн. кВт. потребує протягом року 1,5 км³ води, атомна - 3 км³.

Суттєвим чинником забруднення водних об'єктів залишаються підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, електроенергетики, кольорової металургії (понад 90% стоків були забрудненими), чорної металургії (63%), хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування (майже половина) та житлово-комунального господарства (43%).

Ріки України зазнають негативного впливу різноманітних шкідливих речовин. Основними речовинами-забрудниками залишаються сухі рештки (5238 тис. т), хлориди (1421 тис. т), сульфати (1326 тис. т), завислі речовини (75 тис. т), нітрати (72 тис. т), натрій (23 тис. т), калій (16 тис. т), амонійний азот (14 тис. т), нітрити (9,2 тис. т), фосфати (7,4 тис. т) магній (7,2 тис. т), нафтопродукти (0,8 тис. т). Найбільша кількість забруднюючих речовин (25 %) потрапляє в річки басейну Дніпра, майже 16% – Сіверського Дінця.

Проте, в останні роки намітилась позитивна тенденція до зменшення вмісту нафтопродуктів і синтетичних поверхнево-активних речовин в басейнах рік Сіверський Донець, Південний Буг, у Чорному (акваторія Одеського порту, в районі Сухого лиману, в Севастопольській бухті) та Азовському (Північне звуження Керченської протоки, порт Маріуполь) морях; фенолів – в дельті ріки Південний Буг і в Бузькому лимані; сполук цинку і міді – в басейнах річок Західний Буг та Дністер, Київському та Канівському водосховищах. Покращуються гідробіоценози поверхневих вод країни, особливо на р. Сіверський Донець та багатьох її притоках, на деяких річках Приазов'я та на р. Західний Буг. Але досі це пов’язано з економічною кризою в країні і падінням виробництва, в першу чергу промислового.

По запасах водних ресурсів Луганська область відноситься до недостат­ньо забезпечених. Водозабезпеченість території і населення області загальними водними ресурсами в 1,65 рази і місцевими в 2,0 рази нижче, ніж у середньому по Україні. Основним поверхневим джерелом прісної води на території області є ріка Сіверський Донець з притоками, а також річка Міус.

Основною проблемою області є збереження та відродження поверхневих та підземних вод. Проблема пов'язана з тим, що територія басейну р. Сіверський Донець у межах Луган­ської області є найбільше урбанізованим і індустріальним регіоном України з інтенсивним сільським господарством і несе величезне антропогенне навантаження.

Як і раніше, у теперішній час суб'єкти господарювання Луганської області в основному використовують ресурсномісткі технології, які призводять до значних обсягів утворення забруднених стічних вод. Особливо це стосується вуглевидобувної промисловості, де скиди забруднених зворотних вод становлять 67,5 відсотка від загальних по області. До категорії забруднених шахтні води відносяться через їх високу мінералізацію.

На сьогоднішній час існуючі методи демінералізації (електродіаліз, випарювання, ос­мос) винятково енергоємні, а також вимагають глибокого рівня попереднього освітлення шахтних вод (до 3—5 мг/л), рішення питань утилізації мутних розсолів або сухих солей. Значні питомі витрати водоспоживання на одиницю продукції притаманні практично всім підприємствам області.

Питання покращання якості питної води та забезпеченості нею населення Луганської об­ласті є найбільш гострим, тому що значна частина води, яка подається споживачам, не відпо­відає вимогам чинного законодавства ДСТУ «Вода питна» (див. Додаток 3). При цьому, до показників, що виводять джерела водопостачання з розряду кондиційних для питних цілей, як правило, від­носяться жорсткість, великій вміст хлоридів, сульфатів. Як відомо, видалення зазначених компонентів у процесах водоподготовки є найбільш складним та капіталомістким.

З метою поліпшення екологічного стану басейнів річок області за рахунок коштів обла­сного фонду охорони навколишнього природного середовища здійснювалась реконструк­ція, будівництво, переоснащення біологічних очисних споруд та каналізаційних систем. Закінчується реконструкція і проводяться пусконалагоджувальні роботи на очисних спо­рудах у мм. Антрацит, Кіровськ, Красний Луч, Первомайськ, смт Новотошківське, Іванів­на, Новосвітлівка, Новоайдар.

Проводяться аварійно-відновлювальні роботи каналізаційних мереж у мм. Ровеньки, Попасна, Сватове.

Господарсько-побутове та виробниче водоспоживання формується на урбанізованій те­риторії області: в основному в міських поселеннях, які займають площу 1,6 тис. кв. км, що складає близько 6% території області. На цій території використовується 83,8% загально­го обсягу води області, у тому числі понад 89,0% на господарсько-побутові і 76,3% на виро­бничі потреби від загального обсягу, який використано областю на ці потреби.

Використання води у системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання становить 2405,0 тис. куб. м; економія свіжої води — 94,5%. Найбільш інтенсивне використан­ня води здійснюється у м. Луганську та Лисичансько-Рубіжанському промисловому регі­оні, найбільш інтенсивне забруднення поверхневих вод має місце у Свердловсько-Ровеньківському та Краснолуцько-Антрацитівському промислових регіонах, а також у Лисича-но-Рубіжанському регіоні й м. Луганську.

Проектна потужність очисних споруд у цілому по області складає 655,2 млн м³/рік, у тому числі потужність очисних споруд перед скидом у водні об'єкти 646,4 млн м³/рік. І хоча запас вільної потужності на очисних спорудах складає 274,3 млн куб. м, із всього обсягу стічних вод, які пройшли очищення, лише 130,3 млн куб. м віднесені до категорії норматив­но-очищених (табл. 3.2 і 3.3).

Це зумовлено такими факторами:

- у ряді міст очисні споруди морально та фізично застаріли, а в містах Кіровськ, Брянка, Новотошківка, Анненка, Вергульовка повністю або частково зруйновані. В області існують очисні споруди, які експлуатуються з 1940 року (м. Новодружеськ);

- у зв'язку зі зниженням виробництва і закриттям ряду шахт у вугільній промисло­вості зменшився обсяг шахтного водовідливу, внаслідок чого на ряді шахт проектна потуж­ність очисних споруд значно перевищує фактичне надходження шахтних вод. Високоміне-міралізовані шахтні води надходять до очисних споруд механічного та фізико-хімічного очищення, у результаті якого знижується лише вміст завислих речовин. Внаслідок цього практично весь обсяг скиду шахтних вод — 153,9 млн куб. м (72%) віднесено до категорії недостатньо очищених за мінеральним складом.

Головними джерелами забруднення поверхневих водних об'єктів Луганської області є ВАТ «Лисичанська сода» — обсяг скиду забруднюючих речовин — 48030,3 тонн, Луганське МКП «Міськводоканал» - 23416,4 тонн, Луганська ТЕС - 2613,6 тонн, ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» — 2415,1 тонн, ВАТ «Краситель» — 6840 тонн, КСП «Лисичанськ-водоканал» - 2820 тонн, СДВП «Азот» - 10124,8 тонн та інші.