В умовах соціально орієнтованої ринкової економіки

Принципи, на яких будується система соціального захисту

Система соціального захисту в Україні, яка відповідала б умовам соціально орієнтованої економіки, проходить етап свого становлення. Проте в ній уже сформовані певні системні елементи і принципи.

Вони включають:

¨ диференційований підхід до різних соціально-демографіч­них прошарків і груп населення;

¨ комплексність гарантій (норм);

¨ принцип інтеграції;

¨ принцип суттєвої ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та його захищеності.

Перший принцип: диференційований підхід до різних соціаль­но-демографічних прошарків і груп населення. Він означає що, з одного боку, економічні, правові й соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого, — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності та способів одержання доходів.

Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально слабких членів суспільства головний акцент варто робити на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисту особистих доходів.

Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення.

Другий принцип — комплексність гарантій (норм) — означає, що система соціального захисту повинна формуватися не на основі епізодичних, розрізнених разових рішень по поліпшенню матеріального стану окремих груп населення, не на основі державної добродійності, а як сукупність гарантій (норм), наданих суспільством кожному своєму членові, забезпечуючи при цьому дотримання його найважливіших соціальних прав.

Соціальні нормативи повинні охоплювати різні сторони життєдіяльності людини, у тому числі умови праці, соціально-побу­тові умови, рівень життя.

Система соціального захисту має бути гнучкою, динамічною, передбачати можливі фактори соціального ризику, а не ліквідувати уже виниклі недоліки.

Використовуючи соціальні нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на якісноновій, соціально справедливій основі.

Третій принцип — інтегрованість системи— означає, що система соціального захисту повинна діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Доцільний такий механізм створення багаторівневої системи, у якій соціальні гарантії передбачені на вищому рівні, на низьких рівнях доповнювалися б і розвивалися. Так, трудові колективи в межах зароблених засобів при висновку колективних договорів установлюють додаткові до дер­жавних гарантій пільги і переваги своїм працівникам і членам їхніх родин, насамперед по таких важливих питаннях, як забезпечення житлом, дитячими дошкільними установами, створення умов для повноцінного відпочинку, поліпшення умов праці, пенсійне забезпечення і соціальне обслуговування.

Четвертий принцип — істотне зростання ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення, у тому числі задоволенні соціально значущих потреб. Активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими факторами при збереженні зрівняльності в розподілі суспільних фондів споживання. Останні варто розглядати як мінімаль­ний гарантований рівень соціальних благ для всіх прошарків населення. При цьому значну частину суспільних фондів повинні одержувати головним чином непрацездатні члени суспільства.

Реалізуючи згадані принципи, необхідно з самого початку перебороти стереотипи, що склалися: погляд на наше суспільство як на загальнодержавний відділ соціального захисту. У соціальній політиці центр уваги повинен зміщатися у бік посилення мотивації високопродуктивної праці кожної здорової людини.

Стосовно принципів соціального забезпечення, то вони включають:

1) принцип страхування (виплата певних внесків як роботодавців, так і працівників). Це дає можливість отримувати кошти в разі негараздів;

2) принцип допомоги або опікунства (кошти одержують ті, що терплять нестатки у будь-чому — здоров’ї, матеріальні, в обслуговуванні). Виплати гарантуються незалежно від минулих заслуг (жертв) та розміру страхових внесків;

3) принцип забезпечення означає, що потерпілі від втрат на службі державі або від стихійних лих отримують необхідну фінансову та іншу матеріальну підтримку для відновлення свого житла, реабілітації здоров’я тощо.