Ринків фінансових послуг

Мета і форми державного регулювання

Тема 11. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА САМОРЕГУЛЮВАННЯ РФП

Контрольні питання

1. Основні особливості фінансових відносин у сфері страхування.

2. Що таке страхування, його сутність.

3. Що таке хеджування і в якій практиці його використовують?

4. Сутність операцій хеджування на підвищення і на зниження.

5. Які проблеми існують у розвитку страхового ринку України?

6. Основні страхові послуги ринку фінансових послуг.

7. В якій сумі визначений сучасний мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії?

8. Який державний орган контролює та здійснює ліцензування страхових компаній?

9. Які є форми страхування?

Література: 19; 22, с. 173 – 177; 26, с. 200 – 242; 40, с. 389 – 414.

1. Мета і форми державного регулювання ринків фінансових послуг.

2. Органи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні та координація їх діяльності.

3. Правова база діяльності фінансових установ в Україні.

Ринкові процеси в Україні відбуваються в умовах інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Однією з пріоритетних функцій держави і суспільства є гарантування прав та визначення нормативно-законодавчих основ інвестиційної діяльності. При формуванні інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників з метою стабільного розвитку і функціонування цього ринку.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

1) проведення єдиної ефективної державної політики фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

5) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринок фінансових послуг.

Регулювання ринку фінансових послуг здійснюється із встановленням вимог до суб’єктів фінансових відносин та інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх інвесторів. Це сприяє позитивним змінам, які впливають на розвиток ринкової економіки. Стосовно великих інвесторів і емітентів цінних паперів державний контроль є платою за стабільність та надійність їх діяльності.

Закордонний досвід економічного розвитку показав, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку фінансових послуг і стимулює економічне зростання країни. Високоякісний та врегульований ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Появлення відповідного регулятивного органу в Україні – Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг — має сприяти формуванню необхідних принципів регулювання діяльності фінансових установ. Всі види фінансових установ повинні мати фідуціарні (довірчі) відносини зі своїми клієнтами.

Сучасне законодавство відзначає термін «фінансова установа» більше, ніж у 90 законах, указах та інших нормативних актах. Але в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначення сутності фінансової установи повинно усунути законодавчі розбіжності та сприяти створенню ефективних структур для всебічного реформування сектора на рівні окремих видів фінансових установ. До важливих питань можна також віднести проблеми оподаткування, обліку, звітності, розмежування активів клієнтів та фінансових посередників та їх відповідальність, санкції за порушення ними договірних зобов'язань.

Закон України «Про попередження і протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» (прийнятий у 2002 р.) характеризує систему фінансового моніторингу.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — сукупність заходів спеціального уповноваженого органу з питань, що стосуються аналізу інформації щодо фінансових операцій. Система фінансового моніторингу складається з первинного і державного рівнів.

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу — це: банки; страхові компанії; фінансові установи; платіжні організації; еквайрингові установи; клірингові установи; товарні, фондові й інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні установи і ломбарди; інвестиційні і недержавні пенсійні фонди; некредитні організації, що здійснюють переказ грошей.

Суб’єкти державного фінансового моніторингу — це: центральні органи виконавчої влади; НБУ; спеціальні уповноважені органи.

Основними формами державного регулювання РФП є:

· прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

· регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов’язків

учасників ринку;

· видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної

діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

· створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку фінансових послуг;

· контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим

органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку;

· контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку фінансових послуг тощо.