Буденне і наукове розуміння комунікації

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ПРО СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

Буденне тлумачення комунікації, що існувало в російській мові, легко простежити за довідковою літературою. У першому словнику іноземних слів «Лексикон вокабулам новим за алфавітом», упорядкованим особисто Петром I, серед понад 500 іноземних «вокабул» врахована і «комунікація» в значенні «переговори, повідомлення». Зустрічається це слово в писаннях Петра і його сподвижників. У «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» В.І.Даля (1881р.) слово «комунікація» писалося з одним «м» і тлумачилося як «шлях, дороги, засоби зв'язку місць». Сучасний «Великий енциклопедичний словник» (М., 1997) вказує два значення: 1) шлях повідомлення, зв'язок одного місця з іншим; 2) спілкування, передача інформації від людини до людини, яка здійснюється головним чином за допомогою мови. Комуніккацією називаються також сигнальні способи зв'язку у тварин.

Термін «комунікація» використовується багатьма суспільними, біологічними, технічними науками, і частіше за все мається на увазі елементарна схема комунікації, наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Елементарна схема комунікації

Елементарна схема показує, що комунікація передбачає наявність не менше трьох учасників: суб'єкт, який передає (комунікант) – переданий об'єкт (повідомлення) – суб'єкт, який приймає (реципієнт). Тобто, комунікація – це різновид взаємодії між суб'єктами, опосередкованої деяким об'єктом. Для відмежування комунікації від інших процесів звернемо увагу на такі її характерні ознаки:

1. В ролі учасників комунікації виступають два суб'єкти, якими можуть бути: окрема людина чи група людей, аж до суспільства в цілому, а також тварини (зоокомунікація). Згідно з цією ознакою з поняття комунікації виключається взаємодія неживих об'єктів.

2. Обов'язкова наявність переданого об'єкта, которий може мати матеріальну форму (книга, мова, жест, милостиня, подарунок і т. д.) або не мати її. Наприклад, комунікант може неусвідомлено впливати на реципієнта, вселяючи йому довіру, симпатію, антипатію, любов. Вироджена форма комунікації – спілкування людини із самою собою (внутрішня мова, роздуми, спогади і т. п.).

3. Комунікації властива доцільність чи функціональність, тому марення – не комунікаційноний акт. Доцільність може виявлятися в трьох формах:

- Переміщення матеріального об'єкта в геометричному просторі з пункту А в пункт В – в цьому заключається мета транспортної або енергетичної комунікції.

- Мета взаємодіючих суб'єктів полягає не в обміні матеріальними предметами, а в повідомленні один одному значення, що володіють ідеальною природою. Носіями значення є знаки, символи, тексти, які мають зовнішню, чуттєво сприйняту форму і внутрішній зміст.

- Елементарна схема комунікації (рис.1.1) придатна для генетичного зв'язку «діти – батьки».Як відомо, цей зв'язок здійснюється за допомогою генетичної інформації (переданий об'єкт), яка представляє собою закодовану програму відтворення (біосинтезу, реплікації) визначеного організму. Специфіка ситуації полягає в тому, що дитя, тобто реципієнт, відсутній до появи генетичної інформації і синтезується на її основі. Зигота, тобто запліднена клітина, що знаменує освіту, ще може розглядатися як об'єднання частин батьківського тіла у вигляді статевих клітин – гамет, але сама дитина є не частиною своїх батьків, а їх подобою, точніше – біологічним видом. У даному випадку мета комунікації полягає в передачі цього виду від покоління до покоління.

Виходячи зі сказаного, можна дати таке наукове тлумачення: комунікація є опосередкованою і доцільну взаємодією двох суб'єктів.

Ця взаємодія може являти собою: рух матеріальних об'єктів у тривимірному геометричному просторі і в астрономічному часі або рух ідеальних об'єктів (змістів, образів) в багатовимірних віртуальних просторі і часі.

Розрізняються три багатовимірні хронотопи (хронотоп – просторово-часові координати):

- генетичний хронотоп, де відбувається рух біологічних видів і генетичних програм в біологічному часі і просторі (ареалі проживання данної популяції);

- психічний (особистісний) хронотоп, де побутують значення, освоєні даною особою; це область духовного життя, формованого в процесі життєдіяльності людини;

- соціальний хронотоп, де відбувається рух значень у соціальному часі та просторі, тобто у визначеному людському суспільстві.

Залежно від просторово-часового середовища створено типізацію комунікації, яку представлено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Типізація комунікації

Згідно з рис. 1.2 є чотири типи комунікації, тобто опосередкованої і доцільної взаємодії суб'єктів:

- матеріальна (транспортна, енергетична, міграції населення, епідемії тощо);

- генетична (біологічна, видова);

- психічна (внутрішньоособиста, автокомунікація);

- соціальна (суспільна).

Останні три типи є смисловими, тобто в ролі переданого повідомлення виступає не дана у відчуттях річ або речова властивість, а сенс, який досягається. При цьому дотримується такий закон комунікації: повідомлення смислових комунікацій завжди мають ідеальне (духовне) зміст і, як правило, але не завжди – матеріальну, чуттєво сприйнятну форму.Так, наслідування або телепатія – це соціально-комунікаційні акти, які мають материальні форми.

Важливо звернути увагу на те, що всі види смислової комунікації взаємопов'язані через особистість (людину), тобто суб'єкта соціальної комунікації. Завдяки генетичній комунікації ми отримуємо властиві для homo sapiens нейрофізіологічні і анатомічні передумови розумової та мовної діяльності: асиметричний мозок, «мовні зони» в лівій півкулі, артикуляційний апарат для виголошення членораздільних звуків, Ясно, що без цих передумов не була б можлива ні внутрішньоособиста, ні соціальна комунікація. Можна сказати, що спадковість «озброює» людини для соціальної комунікації.

Внутрішньоособиста комунікація або автокомунікація формується під час інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі. Кажуть, що автокомунікації – интериоризованная соціальна комуніккація. Завдяки цій інтеріоризації доросла людина навчається висловлювати свої думки, почуття, бажання в комунікабельній формі і стає комуникантом і реціпієнтом осмислених зовнішніх повідомлень. При цьому внутрішня мова виконує дві функції: по-перше, функцію «напівфабрикату» зовнішніх висловлювань, зміст котрих остаточно «відбувається в слові» (Л.С.Виготский), по-друге, функцію особливого комунікаційного каналу, зверненого до сутності особистості, її «внутрішнього голосу». Саме цей прихований діалог з самим собою активізується при сприйнятті творів мистецтва, які потрібно не просто осмислити як повідомлення про щось, а пережити як особистий досвід.

Отже, соціальна комунікація нерозривно пов'язана з генетичною та психологічною смисловими комунікаціями, які слугують її необхідними передпосиланнями, і разом з тим вона визначальним чином дія на становлення і формування останніх. Справді, генетично успадковані органи мислення й мови ніколи б не виникли, якби їх не було потрібно соціально-комунікаційній практиці; психічний розвиток дитини залежить від знаходження в соціальному середовищі і спілкування з іншими людьми.

Тепер можна дати наукову дефініцію поняттю соціальної комунікації: соціальна комунікація – це рух значень у соціальному часі і просторі. Цей рух можливий тільки між суб'єктами, так чи інакше залученими в соціальну сферу, тому обов'язкова наявність комунікантів і реципієнтів. Саме з даної дефініції ми будемо виходити в подальшому викладі.

Слід зазначити, що багатьма авторами використовуєся технічне трактування соціальної комунікації, коли керування представляється як передавання інформації від відправника (передавача) до споживача (приймача). Під інформацією розуміється зміст повідомлення, яке кодується, щоб забезпечити його комунікабельність, а сам комунікаційний процес ототожнюється з телеграфно-телефонною моделлю зв’язку, яка зображена на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Телефонно-телеграфна модель технічної комунікації

Наведена схема технічної комунікації виправдовує себе в області провідникового і радіозв'язку, теорії інформації, телекомунікації та в інших технічних додатках, але вона не є схемою соціальної комунікації, бо закодовані повідомлення рухаються не в соціальному, а в геометричному просторі. Технічна схема передачі інформації по суті справи є різновидом матеріальної, точніше – модельованої енергетичної комунікації. Ми використовуватимемо надалі деякі поняття технічної комунікації, зокрема, поняття комунікаційний канал і розглянемо природу поняття інформації, але керуватися технічним трактуванням соціальної комунікації в метатеоретичній побудові можна, тому що вона відноситься до окремого випадку комунікаційної діяльності.

Для більш глибокого розкриття суті прийнятої нами дефініції соціальної комунікації пояснимо три момента:

- що є сенс, який утворює зміст комунікційних повідомлень;

- як цей сенс розуміється реципієнтом;

- чим соціальний час і соціальний простір відрізняються від матеріального хронотопу – єдності астрономічного часу і геометричного простору.