Тема 14. Психоаналіз

1. Виникнення та розвиток психоаналізу. Теорії несвідомого мислення. Використання гіпнозу.

2. З. Фрейд. Життєвий шлях.

3. Основні положення психоаналітичної теорії.

1. Виникнення та розвиток психоаналізу.

Термін «психоаналіз» пов'язаний з іменем Зигмунда Фрейда – його засновника. Сам термін позначає вчення, яке включає в себе теорію особистості, а також систему терапії психічних розладів.

Стосовно грандіозності власної теорії З. Фрейд якось висловив думку, що за всю історію людство пережило три значних удари по власному колективному его:

§ Перший – нанесений польським астрономом Ніколаєм Коперником (1473-1543), який довів, що Земля не є центром Всесвіту, а лише одна з багатьох планет, які обертаються навколо Сонця. Другим стало відкриття Чарльза Дарвіна, який показав, що людина не є унікальним, відмінним від всього живого видом і не може претендувати на якесь особливе місце в світі. Третій удар наніс сам З.Фрейд, проголосивши, що ми не в змозі повністю конролювати власне життя за допомогою розуму. Ми – іграшка в руках несвідомих сил, не підвладних контролю свідомості. «Коперник перемістив людство з центра світу на околицю, Дарвін примусив признати своєю ріднею тварин, а Фрейд довів, що розум не є господарем у власному домі».

§ Становлення психоаналізу: Для порівняння: у 1895 році (дата публікації першої книги) В. Вундту (експериментальна, наукова психологія) виповнилось 63 роки; Е. Тітченеру (структуралізм) - 28 років – тільки почалась розробка напряму; функціоналізм панував у США; ще не існувало ні біхевіоризму (Д. Уотсону було 17 років), ні гештальт-психології (М. Вертхеймеру – 15 років)

§ На відміну від інших наукових академічних шкіл, які черпали натхнення в працях В. Вундта, психоаналіз не мав відношення до університетських аудиторій, чи експериментальних лабораторій. Він зароджувався з психіатричних традицій, основним завданням яких було допомагати людям, яких суспільство відштовхнуло як «психічно хворих». Саме тому психоаналіз ніколи не був школою, яку можна було б співставити з іншими школами. Попередні течії майже не цікавилися несвідомим, тому що його неможливо було досліджувати його методами інтроспекції, не можливо структурувати на частини і т.п.

§ Предметом психоаналізу була аномальна поведінка, чого не було в інших школах; вихідним методом – клінічне спостереження, а не контрольований експеримент; темою дослідження – несвідоме, яке ігнорувалось іншими школами.

§ На розвиток психоаналізу впливали два джерела: а) філософські концепції несвідомих психічних феноменів та б) роботи у сфері психопатології.

А) Теорії несвідомого мислення:

ü - початок 18 ст. німецький філософ і математик Вільгельм Готфрід Лейбніц (1646-1716) розробив концепцію про існування монад – одиничних елементів реальності, які є відмінними від фізичних атомів. Кожна монада являє собою психічну сутність, їх можна уподібнити актам сприйняття. Активність монад має різний ступінь усвідомлюваності: від майже неусвідомлюваного до чіткого і ясного усвідомлення. Нижчі рівні свідомості називаються малими перцепціями, їх свідома реалізація отримала назву аперцепцій.

ü - початок 19 ст.нім. філософ і педагог Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841) розвинув попередню теорію і сформулював концепцію порогу свідомості – рівня психічної діяльності, нижче якого ідеї стають неусвідомлюваними. Крім того заслугою Гербарта стало припущення: щоб та чи інша ідея стала усвідомленою, вона має бути співставлена з тими ідеями, які вже перебувають у сфері свідомості. Несумісні ідеї не можуть знаходитися у свідомості одночасно. Ідеї, які протирічать тим, які містяться у свідомості, витісняються.

ü - Густав Фехнер описав психіку у вигляді айсбергу: подібно айсбергу, більша частина психічної діяльності схована під поверхнею свідомості і зумовлена впливом неспостережуваних сил. (Це порівняння вразило Фрейда).

ü - в 70 х роках 19 ст. існувало до десятка праць, в назві яких траплялось слово «несвідоме». Про несвідоме розмірковували не лише спеціалісти: широка публіка полюбляла обговорювати цю тему; Фрейд не перший хто виявив інтерес до несвідомої сфери.

Б) Дослідження по психопатології

v Нові наукові напрямки «пробивали собі шлях» у боротьбі з різноманітними противниками. Сферою професійної діяльності З. Фрейда було дослідження природи та лікування психічних розладів, то й противниками його були не академічні школи.

v Перші згадки про психічні розлади (душевні хвороби) стосуються ще 2100 р. до н. е. У древності люди вірили, що їх причиною є те, що людиною оволодіває демон. Лікування агією та молитвами хворих людей було на той час справою гуманною.

v В період античності (Сократ, Платон, Арістотель) причинами душевних розладів вважали порушення впорядкованості мисленнєвого процесу. Лікувальною дією тоді вважали переконливість розумних аргументів.

v З поширення християнства в Європі до психічних розладів почали ставитись як до чогось вартого осудження, як одержимості демонами, бісами, і відповідно до догм церки психічно хворі люди – покарані Богом , і єдиним засобом лікування їх були жорстокі тортури інквізиції.

v З 18 століття душевно хворих сприймали як людей з ірраціональною поведінкою, поміщали в лікувальні заклади більш схожі на тюрми, часто заковували в ланцюги або виставляли на всезагальний огляд.

v На початку 19 ст. французький лікар Філіп Пінель дішевні розлади вважав природнім явищем і лікувати їх рекомендував засобами природничих наук. До хворих він ставився з гуманністю. Саме він почав вперше записувати історії хвороб, відмічати характер та хід лікування, його практика була досить успішною. Психічні хвороби стали предметом наукового дослідження.

v Першим практикуючим психіатром в США був Бенджамін Раш (1745-1813), який вважав, що причиною ірраціональної поведінки може бути надлишок або недостатня к-сть крові. Відповідно до цього застосовувались методи лікування: розкручування хворого на спеціальному кріслі на великій швидкості (часто це закінчувалось обмороками), сильне стискування голови за допомогою тисків, привязування до «заспокійливого» крісла. Раш ставився до своїх пацієнтів як до хворих, намагвся їм допомогти, навіть створив першу в США клініку для лікування емоційних розладів.

v Ще більший інтерес до вивчення проблем аномальної поведінки був зумовлений використанням гіпнозу:

- Ф. Месмер (1734-1815) в Австрії – після його практики наука довго ще скептично ставилась до такого роду діяльності,

- Джеймс Брейд (1795-1860) в Англії – назвав явище гіпнозу терміном «нейрипнологія» від якого і походить слово «гіпноз». Брейд завдяки своїй кропіткій дослідницькій діяльності надав гіпнозу наукової респектабельності,

- французький лікар Жан Мартін Шарко (1823-1893) – займався лікуванням істерії засобами гіпнозу; його учень Пьєр Жане (1859-1947) – започаткував вивчення причин душевних розладів, вважаючи, що в основі розладів лежать психічні явища (порушення памяті, навязливі ідеї, сили несвідомого). Основним методом лікування вибрано гіпноз.

v Ще одним аспектом, який вплинув на розвиток теорії З.Фрейда був наявний на той час могутній прорив подавленої сексуальності в закомплексованій Америці.

v Ще до появи перших робіт Фрейда термін «психотерапія» поширився у науці та практиці.