Теорія 7.

На рубежі XIX і XX століть значну активність проявляли різні анархо-синдикалістські теоретики і практики, які вбачали в самоврядуванні заперечення держави. Теоретики того часу були схильні вбачати в самоврядуванні насамперед антидержавну сутність. Так, Л. Гумплович писав, що "протилежністю до "державної діяльності" в більш вузькому її розумінні є поняття "самоврядування"... Якщо "самоврядування" слід розуміти як діючий у державі політичний устрій, то його можна розглядати, безумовно, лише як доповнення до необхідної діяльності держави, і слід уявляти собі його тільки в обмеженому розмірі". За Л. Гумпловичем, самоврядування "проводиться відомим самоврядним організмом, під яким слід розуміти існуючі у державі форми общєнія та союзи; наділені правом самоврядування вони відають великою або малою кількістю своїх громадських справ з допомогою ними ж обраних представників і посадових осіб. Найменшими самоврядними організмами є громади".

Відомо, що анархізму притаманне висування і розвиток ідей децентралізму, федералізму, автономії, а також самоврядування, самоорганізації і саморегуляції особи, соціальних груп, регіонів тощо. У проектах анархістів планувалося утворити місцеві представницькі органи громадського самоврядування — міські союзи та ради, міські думи та районні управи; місцеві органи громадського управління (виконавчі органи) — місцеві Палаци Злагоди, виконкоми союзів та рад, анкетно-статистичні бюро; інші інституції — виборний суд, міліцію (міську армію), добровільну армію самооборони, різні "громадські служби" тощо. Крім того, відповідно до теорії анархізму проголошувалися різні форми безпосередньої демократії та громадської самодіяльності — збори, асоціації, товариства, союзи, клуби тощо, які мали компенсувати в організаційному плані відсутність держави. Так, П. Ж. Пруд он, ототожнюючи, по суті самоврядування і анархію, розумів федерацію як договір, контракт, угоду, союз, завдяки якому група глав сімей, об'єднання кількох громад або держав зобов'язуються одне перед одним проводити спільний курс. На місце сучасної йому централізованої держави слід поставити союз, створений за двома напрямами: територіально — по комунах і провінціях, адміністративно — за окремими галузями суспільного життя. Л. С. Мамут вказує, що для визначення самоврядування П. Ж. Прудон обрав англійський термін Self-government, який, на його думку, найточніше передає соціально-організаційний сенс анархії.

Федеративним ідеалом М. О. Бакуніна був універсальний проект об'єднання індивідів, асоціація їх і регіонів, націй в ієрархічну федеративну організацію зі складною системою громадської влади, утвореної знизу вверх, від автономної комуни (громади) до центру.

У контексті розглядуваних проблем значний інтерес також викликають погляди відомого російського ідеолога анархізму П. О. Кропоткіна. Як представник політичної теорії анархізму він розвивав ідею про необхідність скорішого утвердження вільного федеративного самоорганізуючого комуністичного громадського устрою. Як принципи відносин між людьми він висував взаємодопомогу й гуманізм. Поглядам П. О. Кропоткіна були притаманні характерні для анархізму аполітичність, негативне ставлення до будь-якої державності, законодавства, орієнтація на швидку заміну держави різними громадськими організаціями та союзами.

Заперечуючи державність як "застарілу форму суспільного життя", він вважав, що переходу до майбутнього ладу громадського самоврядування сприятимуть різноманітні форми місцевої автономії, регіонального самоврядування. Держава, за П. О. Кро-поткіним, монополізувала ті функції, які без неї ще краще здійснювалися додержавними органами управління. Держава передбачає, писав він, "зосередження управління місцевим життям в одному центрі, тобто територіальну концентрацію, а також зосередження багатьох важелів громадського життя у руках небагатьох"2. Протиставляючи федералізм і централізм, він вважав, що федерація утворює реальну єдність країни, а централізм призводить до розпаду держави. При цьому соціальна й політична єдність, на його думку, нібито обернено-пропорціо-нальна централізації влади. Федералізм він розумів як засіб територіальної та функціональної децентралізації влади, а ідею децентралізації визнавав прогресивнішою ідеєю століття. У своєму вченні про федералізм він фактично пропонував альтернативний шлях утворення вільного суспільства, заснованого на тезі, що вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх через побудову його не зверху вниз, а навпаки. За його уявленням, кожний індивідуальний "мир" сільської громади певним чином і в певний час пов'язується з "мирами" більшого масштабу, що й забезпечує громадську згоду. Корені демократичного суспільства більшою мірою формуються саме селянськими "мирами", а також в об'єднаннях колег і сусідів, аніж у використанні прерогатив держави3.

Серед представників соціологічних концепцій місцевого самоврядування (до яких належать різні авторитарні концепції місцевого самоврядування) важлива роль належить Л. Дюгі, який розглядав його крізь призму соціальної солідарності людей. На його думку, люди солідарні один з одним, тому що: 1) в них є спільні нестатки, задовольнити які вони можуть лише спільним життям; 2) в них є різні нестатки і при цьому різні здібності, і що вони можуть забезпечити задоволення своїх нестатків шляхом обміну взаємних послуг, утворюваних застосуванням їх різних здібностей на тлі розвитку останніх. Перспективи розвитку суспільства та держави він пов'язував з часом, коли "людська солідарність охопить місцеву, обласну й національну солідарність".