Системи формування і зміни політичних еліт

Типологія політичних еліт

У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найрізноманітніші .ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті" та "закриті" еліти. "Відкриті" еліти допускають спонтанний прихід нових членів; пріоритетною цінністю є найвищий професіоналізм у певній сфері діяльності. "Відкрита" еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію. Натомість "закриті" еліти регулюють мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів; поповнення нових членів відбувається повільно, критеріями добору найчастіше є відданість системі чи вождю.

Н. Макіавеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від форми здійснення влади – на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Копт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.

За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними – ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.

За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталітарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депутатську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життєдіяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти.

У світовій політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна).

Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів формування еліт. Г.Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для приналежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" – багатство, походження, у XX ст. – видатні здібності.

К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності. Д. Белл вважає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" – індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-технічна еліта) – постіндустріальному суспільству.

О.В. Лазоренко та О.О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта традиційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та державних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США – із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.

В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний метод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які складають корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснований на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам – це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.