Тема: Економіка стародавнього світу

1. Предмет, завдання економічної історії. Її зв′язок з іншими дисциплінами.

2. Критерії періодизації економічної історії. Господарські відносини первісного суспільства.

3.Соціально-економічний розвиток Старод. Єгипту.

4. Господарські відносини Стародавньої Греції.

5. Господарські відносини Античного Риму.

1. Економічна історія – самостійна історико-економічна дисципліна, яка досліджує господарську діяльність народу, різні типи господарства, форми прояву цієї діяльності на кожному конкретному історичному етапі, аналізує динаміку продуктивних сил і виробничих відносин людей, розвиток конкретних галузей економіки, економічну політику держав, класів стосовно великих історичних періодів та епох, з часів зародження людства до сьогоднішнього дня.

Завдання курсу економічної історії полягає в:

- ознайомленні і засвоєнні студентами загальних тенденцій, закономірностей, характерних рис господарського розвитку провідних держав світу на найважливіших етапах соціально-економічного процесу;

- засвоєнні форм і методів господарювання в Україні в історичному аспекті, специфіку економічного життя;

- уміння аналізувати і порівнювати господарський розвиток світу і України протягом тисячоліть, визначати генезу, становлення, розвиток і занепад різних економічних систем;

- оволодінні сучасними методами кількісного і якісного аналізу, моделюванні економічних процесів;

- обізнаності і пропагуванні передового досвіду людства, прогресивних методів господарювання;

- використання набутих знань в будівництві національної ринкової економіки України, зміцненню її зв”язків з економіками інших країн;

- сприянні набуття Україною повноправного, авторитетного і впливового суб”єкта світової цивілізації;

- умінні на основі набутих знань прогнозувати майбутній економічний розвиток.

Її зв′язок з іншими дисциплінами.

Економічна історія дає реальне бачення довготермінових тенденцій економічного розвитку. Вона – одне із основних джерел фактичного матеріалу для всіх економічних наук. Економічна історія забезпечує тісний зв”язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Вона допомагає, як основне джерело фактичного матеріалу, у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу.

Економічна історія тісно взаємодіє з конкретними економічними теоретичними, історичними, правовими, соціальними дисциплінами, історією науки, мистецтва, релігії. Всі ці дисципліни нею розглядаються не самі по собі, а тільки з точки зору їх ролі в розвитку економіки.

2.Хронологічні рамки дисципліни. Початковими хронологічними рамками економічної історії, що виникла як наука в рамках політичної економії є історико-економічні описання в знаменитій книзі А.Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776 р.). В першій половині ХІХ ст. в Західній Європі з”являється ціла низка праць, спеціально присвячених історії господарства. Кінцевими хронологічними рамками економічної історії є сьогоднішній день.

З часу виникнення економічної історії існує її періодизація. Різні дослідники по-різному підходили до періодизації. Російський соціолог Л.І.Мечніков поклав в основу періодизації географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебрандт застосував для цього історію грошей, американський економіст Є.Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру і релігію; інші дослідники господарства брали за основу торгівлю, обмін, кредит. В 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії індустріального суспільства французького соціолога Р.Арона і американського економіста У.Ростоу.

По-своєму до періодизації підійшли українські вчені Б.Д.Лановик, З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, виділивши її наступні періоди:

1. Господарство первісної доби і перших цивілізацій (з часу зародження людства до ІУ ст. н.е.).

2. Господарство середньовіччя (У-ХУ ст.).

3. Господарство періоду розкладу феодалізму і становлення індустріального суспільства (ХУІ – ХУІІІ с.)

4. Господарство індустріального періоду (30-і роки ХІХ – 50-і роки ХХ ст.).

5. Сучасне господарство (50-і роки ХХ ст. до сьогоднішнього дня).

Господарські відносини первісного суспільства.

У сучасній науці існує кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін. Із спеціальних періодизацій первісної історії найважливішою є археологічна, в основу якої покладено відмінності в матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до цього історію первісного суспільства поділяють на три періоди — кам'яний, бронзовий і ранній залізний.

Кам'яний вік (приблизно 2 млн. — 6 тис. років тому) поділяється на давній кам'яний вік, або палеоліт, і новий кам'яний вік, або неоліт. Між палеолітом і неолітом виокремлюють перехідну епоху — мезоліт.

Палеоліт поділяється на ранній (нижній, давній) палеоліт (1,5—1 млн. років тому) і пізній (верхній) палеоліт (40—12 тис. років тому). Мезоліт датують приблизно XII—VI тис. до н, е.Кінець епохи неоліту, коли з'явилися перші знаряддя з міді, називають енеолітом.

Початкова форма організації суспільства називається первісним людським стадом або праобщиною, початок якої, ймовірно, збігається з виокремленням людини з тваринного світу та утворенням суспільства, з виготовленням і застосуванням знарядь праці. Основою життя найдавніших людей були збиральництво та полювання, співвідношення яких у різні історичні епохи і в різних географічних умовах не було однаковим.

З епохою праобщини пов'язано виникнення перших знарядь праці. Використовували і так звані ручні рубила з кременю, різноманітні гостроконечники, скребла.Застосовувалися і знаряддя праці з дерева, але до наших часів вони не збереглися.

Величезну роль у житті первісної людини відіграв вогонь, використання якого свідчило про оволодіння людьми надзвичайно могутньою силою природи.

Поява людини сучасного типу була тісно пов'язана з піднесенням продуктивної діяльності під час переходу від раннього до пізнього палеоліту. Це виявилося насамперед у виникненні нової техніки обробки каменю, що давало змогу створювати спеціальні знаряддя — скребла, різці, вістря з затупленим краєм, ножі, гострі та легкі наконечники списів.Значні зрушення у розвитку виробництва змінили й організацію суспільства. Зростання технічної озброєності людини в її боротьбі за виживання створило умови для існування досить сталих господарських колективів. Зачатки первісного колективізму, тісне співробітництво і згуртованість членів роду досягли у ньому найвищого розвитку. Відносини спорідненості при цьому усвідомлювались як економічні.

Визнання родових зв'язків набуло суспільного значення, стало основною ознакою нового виробничого колективу — родової общини, яка при­йшла на зміну людському стаду (праобщині).

Важливим рубежем розвитку людства був перехід від споживання готових продуктів природи до їхнього виробництва, тобто від привласнюючого господарства до відтворюючого. За існування ранньородовоїрозвинутіше мисливсько-збиральницьке общини виділяють два етапи відтворюючої діяльності: архаїчне та господарство. Межею між ними є застосування нового, ефективного знаряддя мисливства — лука зі стрілами.

Найвищим і останнім етапом багатотисячолітнього кам'яного віку був неоліт. У цей час ширше використовуються рублячі знаряддя, якість яких підвищувалася через шліфування поверхні. Найважливішою ознакою доби неоліту була кераміка і глиняний посуд. Саме тому його іноді називають керамічним віком. Значного розвитку набуло плетіння, на основі якого розвилося ткацтво. Проте найважливішими були зміни в господарстві, пов'язані із вдосконаленням землеробства та скотарства.

Найшвидшими темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникло землеробство та почали розводити свійських тварин. Близько V тис. до н. е. на Близькому Сході з'явилися знаряддя з міді. У IV тис. до н. е. почали виливати мідні вироби.

Дуже близькою за типом господарства до культури стрічкової кераміки була археологічна культура — трипільська

Доба металів поділяється на бронзовий і залізний віки. Бронзовий вік — період історії людства, коли поширилися виготовлені з бронзи знаряддя праці та зброя, що застосовувалися поряд з кам'яними або замість них.

Найраніші металеві знаряддя своїми формами подібні до кам'яних. Згодом розпочалося виробництво знарядь, в яких найдоцільніше викорис­товувалися властивості нового матеріалу.

За доби бронзи і раннього заліза у степових районах поширилося напівкочове і кочове скотарство.

Відбувся перший в історії людства суспільний поділ праці — виокремлення із землеробів-скотарів переважно скотарських, спочатку пастуших, а пізніше й кочових племен.

Застосування бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ремісництва. З металу виробляли різноманітні знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси, зброю. У бронзовому віці з'явилися меч і бойова колісниця, удосконалилося захисне спорядження. З металу, насамперед заліза, виготовлялися нові знаряддя для обробки дерева, кістки. Винайдення в епоху бронзи ткацького верстата сприяло розвитку ткацтва, гончарного круга .

Розпочався другий в історії людства великий суспільний розподіл праці — відокремлення ремесла від землеробства.

Активізувався обмін, який почали регулярно вести як всередині общини, так і за її межами. Удосконалювалися засоби сполучення. З'явилися колісні візки, кораблі з веслами і вітрилами, будувалися шляхи. З середини II тис. до н. е. як запряжну тварину почали використовувати коня..