Адміністративно-правове регулювання у галузі зовнішньої політики та митної справи


Нормативною базою державного управління у галузі зовнішньої політики є такі важливі акти, як Декларація про державний суверенітет України 1990 р., Акт про проголошення незалежності України 1991 p., Конституція України, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, Воєнна доктрина

України, закони України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», «Про дипломатичну службу», від 23 квітня 1999 р. «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», від 21 червня 2001 р. «Про біженців», Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 16/92-рп, Консульський статут України тощо.

Державне управління закордонними справами полягає в діяльності державних органів, спрямованої на здійснення зовнішньої політики України. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними нормами міжнародного права.

Систему органів державного управління зовнішньополітичною діяльністю утворюють:

– Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України;

– Міністерство закордонних справ України;

– дипломатичні представництва України та місії;

– консульські установи України;

– Державний комітет України у справах національностей та міграції.

Міністерство закордонних справ України (МЗС України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. Міністерство закордонних справ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через інші органи дипломатичної служби. Основними завданнями МЗС України є:

1) участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

2) сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

3) створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

4) забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

5) захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

В основі структури Міністерства закордонних справ України – керівництво МЗС України на чолі з міністром, якого призначає та звільняє Президент України. Структурними підрозділами МЗС України є: Дипломатична академія при МЗС України, посольства, постійні представництва та місії, генеральні консульства, представництва МЗС України у регіонах.

Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Постійні представництва України при міжнародних організаціях є постійно діючими установами України за кордоном, основними завданнями яких є представництво України при міжнародних організаціях, підтримання з такими міжнародними організаціями офіційних відносин та захист інтересів України за кордоном.

Спеціальним нормативно-правовим актом регулюється здійснення дипломатичної служби, яка є складовою державної служби, однак має певні особливості організації її діяльності, які відображені у Законі України «Про дипломатичну службу», а також Консульському статуті України, відповідних міжнародно-правових актах.

Дипломатична служба України – це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Систему органів дипломатичної служби утворюють: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України. Дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державною та іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направ­лені у довготермінове відрядження. Прийняття на дипломатичну службу здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли призначення на дипломатичні посади здійснює Президент України. Порядок проведення конкурсу для прийняття на дипломатичну службу визначається Кабінетом Міністрів України. Міністр закордонних справ України має право самостійно добирати та приймати осіб на посади для роботи в патронатній службі.

Для дипломатичних працівників, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, встановлюються такі посади: Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації, Генеральний консул України, Радник-посланник, радник, консул України, перший секретар, віце-консул, другий секретар, третій секретар, аташе.

Законом України «Про дипломатичну службу» встановлено порядок призначення на дипломатичні посади та звільнення залежно від категорії посади. Специфіка функцій та завдань дипломатичної служби зумовлює також особливість правового регулювання процесу її проходження та службової кар'єри, правового статусу працівників дипломатичної служби, питань відповідного матеріального забезпечення (оплата праці, режим щорічних та додаткових відпусток, соціально-побутове забезпечення та гарантії, що надаються працівникам дипломатичної служби та членам їхніх сімей, забезпечення дипломатичних працівників предметами представницької екіпіровки державне страхування життя і здоров'я працівників. Законом встановлені також підстави припинення дипломатичної служби, відставки окремих категорій дипломатичних працівників.

Щодо державної політики України у сфері міжнаціональних відносин та забезпечення прав національних меншин, реалізовувати її покликаний Державний комітет України у справах національностей та міграції, основними завданнями якого є:

1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин України, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну, біженців та інших категорій мігрантів, а також забезпечення зв'язків з українцями, які проживають за межами України;

2) координація підготовки і здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення прав біженців, національних меншин України, депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну, а також у межах повноважень Комітету – прав інших категорій мігрантів;

3) організація прийому, облаштування та адаптації депортованих за національною ознакою осіб, які повертаються в Україну; забезпечення виконання законодавства України про біженців і міграцію з питань, що належать до його компетенції;

4) сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх потреб та розвитку етнічної самобутності українців, які проживають за межами держави, а також зміцненню їхніх зв'язків з Україною.

До структури Державного комітету України у справах національностей та міграції належать: Управління у справах національностей; Управління у справах біженців та міграції; Управління у справах депортованих; Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків; Управління кадрів та організаційної роботи; Управління справами.

Особливу роль у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків відіграє митна справа, тобто діяльність митних органів, що регулюється Митним кодексом України, законами та підзаконними актами. Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Система митних органів в Україні складається з державної митної служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та установ, установ та навчальних закладів.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи. Таким органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи, є Державна митна служба України. її діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Державної митної служби України є:

1) захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

2) контроль за додержанням вимог митного законодавства України;

3) використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

4) удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

5) здійснення за участю Міністерства економіки України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

6) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;

7) боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобі­гання порушенню митних правил.