Права та обов'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади.

Адміністративно-правовий статус фізичних осіб

За своєю юридичною природою права, свободи, обов'язки й відповідальність громадян у сфері управління нічим не відрізня­ються від інших прав, свобод, обов'язків і відповідальності, якими громадяни володіють у всіх галузях економічного, політичного, соціального й культурного життя. Всі громадяни України рівні перед законом незалежно від соціального походження, майнового стану, расової й національної належності, статі, освіти, мови, релігійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Обсяг і зміст адміністративної правоздатності визначається законами й прийнятими на їх основі актами управління, у яких містяться відповідні норми адміністративного права.

Конкретний обсяг прав, свобод і обов'язків громадян у сфері управління визначається низкою обставин: вік, стан здоров'я, наявність освіти тощо. Наприклад, сімейні відносини можуть бути підставою для обмеження права на заняття посади у державному органі.

Громадяни України, реалізуючі свої права, свободи й пок­ладені на них обов'язки в сфері управління, вступають в ад­міністративно-правові відносини з державними органами та їх підрозділами й посадовими особами, а також з іншими суб'єктами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини громадян з іншими суб'єктами адміністративного права можуть виникати:

- на основі реалізації громадянами належних їм прав у сфері управління;

- у зв'язку з виконанням покладених на громадян обов'язків у сфері управління;

- при захисті прав, свобод і законних інтересів громадян;

- при порушенні (невиконанні) громадянами правових обов'язків.

Права громадян поділяються за ступенем можливості їх реалі­зації на абсолютні й відносні.

Абсолютними вважаються такі права, реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина. До них, наприклад, нале­жить право громадян:

- брати участь в управлінні справами держави як безпосеред­ньо, так і через своїх представників;

- на вступ до загальноосвітньої школи;

- на особисту недоторканність;

- звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування;

- на відшкодування державою шкоди, заподіяної незакон­ними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовими особами.

Відносними є такі права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, а й від наявності фактичних мож­ливостей для їх реалізації у даному місці і в даний час. До них, наприклад, належить право громадян на вступ до вищого навчаль­ного закладу (його реалізація залежить від результатів складання вступних іспитів, наявності конкурсу); на водіння транспортного засобу (залежить від стану здоров'я, складання іспитів).

У міру досягнення успіхів у господарській і соціально-культурній сферах багато відносних прав можуть стати абсолютними, але не у всіх випадках. Реалізація відносних прав часто залежить від особис­тих якостей громадянина (стану здоров'я, наявності фахової освіти тощо), від часу (черговості) задоволення правомірного прохання (наприклад, установка телефону, надання житлової площі).

Обов'язки громадян розрізняють за таким самим принципом.

Абсолютні обов'язки – це ті обов'язки, які покладені на гро­мадянина в сфері державного управління та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки вони зумовлені норма­ми чинного законодавства. До таких обов'язків можна віднести: загальний обов'язок дотримуватись закону, сплачувати податки, не завдавати шкоди природі, культурним та історичним пам'яткам, а також досить важливий обов'язок не зловживати своїми правами, тим самим порушуючи права інших суб'єктів.

Відносні обов'язки – це обов'язки громадян у сфері державного управління, виконання яких залежить від низки чинників, які можуть стосуватися або волевиявлення громадянина (вступ до вищого навчального закладу – обов'язок абітурієнта; вступ на державну службу – обов'язок, визначений Законом України «Про державну службу»), або певних обставин (в період надзвичайного стану – обов'язок обмежити пересування тощо).

Особливу групу обов'язків становлять обов'язки, які виникають із деліктних правовідносин, деліктні обов'язки, тобто покладені на громадянина у зв'язку з його протиправною поведінкою. Вони полягають, власне, в обов'язку суб'єкта зазнати певних обмежень своїх прав та свобод як покарання (не в кримінальному його значенні) за вчинений проступок.

Способи виконання обов'язків різні. Одні виконуються за до­помогою активних дій, інші – утриманням від дій, заборонених нормами права. Методом забезпечення дотримання громадянами обов'язків є виховання, формування правосвідомості, а також заходи суспільного впливу. Відхилення від виконання обов'язків може спричинити застосування уповноваженим на те органом або посадовою особою до порушника заходів державного примусу (адміністративну чи дисциплінарну відповідальність). Випадки й порядок їх застосування визначені законодавством.

Права й обов'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади поділяються також на загальні й спеціальні.

Загальні права й обов'язки громадян поширюються на всі галузі й сфери управління. До загальних прав громадян, наприклад, належать: право на участь у державному управлінні й право на оскарження дій державних органів і посадових осіб, що порушу­ють права й свободи громадян. Прикладами загальних обов'язків громадян можуть бути: дотримання законів, підзаконних актів, трудової дисципліни; своєчасна сплата встановлених законом податків і зборів.

Спеціальні права й обов'язки – це права та обов'язки громадян у певній сфері, галузі або групі галузей управління.

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства. Згідно з чинним законодавством іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (під­даним) іншої держави або держав.

Особа без громадянства – це особа, яку жодна держава від­повідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства користуються національ­ним режимом, тобто мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, за винятком певних обмежень, визначених Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від соціального походження, майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, релігійних переконань, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України.

Реалізація іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинна завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці та особи без громадянства мають право: на інвес­тиційну, зовнішньоекономічну та інший вид підприємницької діяльності, передбачений законодавством України; на трудову діяльність; на відпочинок; на охорону здоров'я; на соціальний захист тощо.

Іноземці та особи без громадянства:

- зобов'язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України;

- обкладаються податками і зборами відповідно до законо­давства України та міжнародних договорів України.

Обмеження для іноземців та осіб без громадянства такі:

1) вони не можуть обирати і бути обраними до органів держав­ної влади та самоврядування;

2) не можуть брати участь у референдумах;

3) мати статус державного службовця;

4) входити до політичних партій;

5) перебувати на військовій службі. На іноземців та осіб без громадянства не поширюється загальний військовий обов'язок.

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, ад­міністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Окрім визначених законодавством загальних заходів державно­го примусу (адміністративних стягнень, кримінальних покарань), до вказаних осіб можуть застосовуватись і такі заходи державного примусу:

1) скорочення терміну перебування в Україні у випадку, якщо іноземці чи особи без громадянства вчиняють правопорушення, за які не передбачено адміністративної або кримінальної відпові­дальності;

2) видворення за межі України. Іноземець або особа без громадянства, яка вчинила злочин або адміністративне право­порушення, після відбуття призначеного їй покарання чи ви­конання адміністративного стягнення може бути видворена за межі України.

Особливості адміністративно-правового статусу біженців.

Особливою категорією іноземних громадян є особи, які з певних причин не можуть перебувати у межах країни їхнього грома­дянства, оскільки подальше перебування пов'язано із загрозою їхньому життю, здоров'ю або свободі. Оскільки такі особи є по суті іноземцями, то на них поширюються усі положення щодо прав, обов'язків і обмежень іноземців та осіб без громадянства. Водночас підстави, з яких вони перебувають на території України, зумовлюють їх відмінний від інших іноземців адміністративно-правовий статус.

Питання, пов'язані з біженцями, регулюються Конституцією України, Законом України від 21 червня 2001 р. «Про біженців», іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві, застосовуються правила міжнародного договору.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політич­них переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання, за винятком осіб, засуджених в Україні за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Статус біженця втрачається, якщо особа:

- добровільно знову скористалася захистом країни грома­дянської належності (підданства);

- набула громадянство України або добровільно набула грома­дянство, яке мала раніше, чи набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

- добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

- отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

- не може більше відмовлятися від користування захистом краї­ни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права.