Основні типи поведінки людини
Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чином, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією. Iнстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.
Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).
Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки.
Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа») — суб’єктивний відбиток об’єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Функція головного мозку,його здатність відображати об’єктивну дійсність.
Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.
Психічні явища-це психічні процеси, властивості, стани і утворення особистості, котрі відображають основний зміст психіки людини і які вивчає психологія як специфічна галузь знань.
Психічні процеси-різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності. Психічні процеси також називають психічними функціями. Розрізняють такі основні види психічних процесів: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля.
Психічні властивості-сталі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання. На ґрунті кожного психічного процесу може розвинутися відповідна психічна властивість. Психічні процеси можуть у процесі життя породити такі психічні властивості, як чутливість, сприйнятливість, пам’ятливість, уважність, емоційність.
Психічний стан-це визначений в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який проявляється в підвищеній або пониженій психічній активності особи.
Психічні утворення-психічні явища, що формуються в процесі набуття людиною життєвого і професійного досвіду, в зміст яких входить особливе поєднання знань, навиків і вмінь.
Відчуття-це психічний процес, що полягає у відображення мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.
Сприймання-це відображення у свідомості людини безпосередньо діючих на її органи чуття предметів і явищ в цілому, а не окремих їх властивостей.
Мислення-процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.
Пам’ять – закріплення, збереження, і відтворення в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини.
Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших. Увага є також психічною функцією ,яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли великої кількості подразників свідомість виділяє один або кілька.
Уява-здатність людини бачити відсутній чи неіснуючий об’єкт, утримувати його в свідомості і подумки маніпулювати ним.
Уявлення-чуттєво-хаотичний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття.
Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від мови.
Емоції-психічні стани і процеси, в людини і тварини, їх ситуативні переживання. Емоції виступають також і як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об’єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе.
Воля-здібність людини свідомо керувати своєю психікою і поведінкою.
Почуття-вища, культурна емоція людини, пов’язана з деяким соціальним об’єктом: людиною, подією, предметом.
Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві.
Для розуміння глибинних процесів розвитку та формування особистості бажано сприймати як аксіоматичні такі висновки-твердження провідних психологів:
особистістю людина не народжується, а стає;
властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність,
індивіда відповідати на певні об’єктивні впливи адекватними психічними діями;
психічні властивості особистості водночас і виявляються в її поведінці, діях та вчинках і формуються ними;
властивості особистості проявляються у діяльності і стають її причиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком;
особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми;
вирішальним фактором формування особистості є повторні дії в структурі діяльності за умови, що виникає постійна потреба у прояві психічних (бажано позитивних) процесів, станів та властивостей;
властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам’яттю, яка перетворює окремі короткочасні процеси у психічні стани, а їх — у психічні властивості.
В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяльність, репрезентується певною системою неперервних зв’язків; психічні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.