Конституція України 1996 р. не усунула зазначені недолі­ки, а це призвело до того, що питання про сутність місцевого самоврядування в Україні не вирішено до кінця.

Поряд із «деконцентрацією» та «децентралізацією» існує і так звана деволюція, яка має регіональний характер і асоціюється з делегуванням центральним урядом повноважень не всім, а деяким місцевим органам при певному збереженні суверені­тету центру. При цьому розрізняють законодавчу деволюцію (передача права видавати закони органом певного регіону) та адміністративну деволюцію (передача права здійснювати за­кони і політику, які встановлюються центром, конкретизуючи їх щодо специфіки певного регіону).

Децентралізація» полягає в передачі центром окремих власних повноважень місцевим органам.

Деконцентрація» - це передача повноважень службовцям, які призначаються центральною владою, а також дроблення влад певного рівня.

У сучасний період розширення сфери послуг, які нада­ються демократичними державами своїм громадянам, спри­чиняв подвійний вплив на функціонування місцевого управ­ління. З одного боку, посилюється роль і відповідальність місцевих органів у реалізації урядових програм, а звідси й політики уряду на місцях, зокрема, в наданні різних послуг населенню, що в свою чергу визначає заінтересованість дер­жави в ефективному функціонуванні місцевого управління, підвищенні впливу місцевих органів на політичні процеси в цілому, з іншого, — посилилася інтеграція місцевих органів у державний механізм, що призводить до втрати місцевим самоврядуванням максимальної самостійності.

Державне управління — це владний вплив держа­ви на різноманітні суспільні процеси в межах адміністратив­но-територіальних одиниць, який здійснюється державними органами виконавчої влади та посадовими особами, що при­значаються центральною владою і підзвітні їй.

Місцеве самоврядування — це право населення адміністративно-територіальних одиниць безпосередньо або через об­рані ними органи місцевого самоврядування вирішувати в межах Конституції і законів значну частину державних і гро­мадських справ.

Україна, як і інші країни СНД, пройшла складний шлях переходу від "радянської" моделі так званого "громадського самоврядування" до створення власної законодавчої бази, яка базувалася на сучасного місцевого самоврядування.

Це положення підтверджують навіть назви тих профіль­них законів з цього питання, які було прийнято в Україні з 1990 до 1994 р.: "Про місцеві Ради народних депутатів Ук­раїнської РСР і місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р., "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональ­не самоврядування" від 26 березня 1992 р., "Про формуван­ня місцевих органів влади і самоврядування" від 3 лютого 1994 р., "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про формування місцевих органів влади і самоврядування" від 28 червня 1994 р.

Визначення статусу місцевого самоврядування у ст. 47 Конституційного договору між Верховною Радою і Прези­дентом України "Про основні засади організації та функціо­нування державної влади і місцевого самоврядування в Ук­раїні на період прийняття Конституції України" від 18 червня 1995 р., на жаль, не було здійснено.