Сучасна політична наука розглядає місцеве управління з урахуванням таких категорій, як «деконцентрація» і «децентралізація».
Навряд чи на практиці можна провести чітку межу між функціями державного управління і місцевого самоврядування, оскільки ці органи зазвичай здійснюють не лише місцеві функції, а й вирішують певне коло завдань, які ви пливають з централізованого державного управління.
У сучасний період країни Східної Європи відмовилися від цієї моделі, взявши за основу континентальну модель місцевого самоврядування як найбільш близьку їхнім правовим системам.
У деяких країнах (Австрія, Німеччина, Японія) місцеве самоврядування будується на основі сполучення цих систем.
У другій половині XX ст. з'явилася "радянська" модель місцевого самоврядування, яка принципово відрізнялася від двох вище згаданих моделей, оскільки в її основу було покладено принципи поєднання влад та повновладдя представницьких органів на певній території; проведення у життя актів центральних органів державної влади; ієрархічна субпідпорядкованість усіх ланок радянської системи. Цю модель було впроваджено в усіх колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, Азії, на Кубі та ін.
На підставі проаналізованих моделей виникло багато концепцій місцевого самоврядування, серед яких у сучасний період застосовуються три — громадська, державницька та теорія муніципального дуалізму.
Згідно з громадською теорією місцевого самоврядування остання розглядається як самостійна форма публічної влади (муніципальна або місцева влада), суб'єктом якої є територіальний колектив - елемент громадянського суспільства.
Державницька теорія виходить з того, що місцеве самоврядування є однією з форм (поряд з територіальною автономією) децентралізації державної влади на рівні територіальних колективів, а правоздатність останніх на самостійне вирішення питань місцевого значення трактується її прихильниками як така, що походить виключно від держави. Звідси джерелом місцевого самоврядування визнається не територіальний колектив, а держава.
Теорія муніципальною дуалізму (громадсько-державницька теорія) визнає ознаки місцевого самоврядування незалежними від держави лише при розв'язанні суто господарських та громадських справ, а в політичній сфері вони розглядаються як органи держави, що виконують державні функції. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що сучасні теорії місцевого самоврядування вирішують по суті одну й ту саму проблему — централізації, або деконцентрації, та децентралізації державної влади на місцях.