Лекція № 16 «Місцеве самоврядування ».

План:

4. Поняття і юридична природа місцевого самоврядування ;

5. Система місцевого самоврядування та його принципи;

6. Конституційно – правовий статус органів місцевого самоврядування та їх повноваження;

7. Матеріально – фінансова база місцевого самоврядування;

8. Гарантії місцевого самоврядування;

1. Поняття і юридична природа місцевого самоврядування ;

У більшості демократичних країн світу організацію вла­ди на місцях, тобто управління місцевими справами, здійс­нюють:

1) через відповідні місцеві органи виконавчої влади (де­ржавні адміністрації), які призначаються Президентом та ви­щими центральними органами виконавчої влади;

2) через представницькі та виконавчі органи, які обира­ються населенням відповідних адміністративно-територіаль­них одиниць. Представницькі органи зазвичай мають назву органів місцевого самоврядування або муніципального уп­равління.

Під місцевим управліннямрозуміють дер­жавні органи, які створювалися центром і представляли на місцях державну адміністрацію.

Під місцевим самоврядуванням треба розуміти місцеві пред­ставницькі органи

По-перше, не можна з'ясувати різницю між цими категоріями, оскільки як дер­жавні адміністрації, так і ради місцевого самоврядування є органами держави;

по-друге, не враховується та обстави­на, що функції місцевого самоврядування згідно з Консти­туцією України може виконувати, крім представницьких і виконавчих органів, також територіальний колектив певної адміністративно-територіальної одиниці;

по-третє, у багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, взагалі немає представ­ницьких центрів на місцях, внаслідок чого формально можна зробити висновок про те, що у цій країні взагалі немає місце­вого управління.

В сучасний пе­ріод відбувається трансформація місцевого самоврядування від класичного його змісту до сучасної моделі.

Річ у тім, що місцеве самоврядування склалося в резуль­таті муніципальних реформ XIX ст., тобто в період переходу від феодалізму до буржуазного ладу. Основою діяльності бур­жуазії завжди були міста, а однією з головних вимог міст було надання їм самостійності в управлінні місцевими справами, забезпечення їм громадянського самоврядування, вільного від нагляду та втручання з боку органів центральної влади.

Саме тому з середини XIX ст. таке управління на місцях іменували місцевим самоврядуванням. Існували такі основні моделі (системи) місцевого само­врядування, які відповідали основним правовим системам того часу: англосаксонська (англійська) та континентальна (французька).

Сутністьанглосаксонської системиполягає в тому, що в основу взято теорію природних прав людини та громадянсь­кого суспільства. Згідно з цим місцеві органи виступають на певній території автономно, у межах своїх повноважень; немає безпосередньої підпорядкованості нижчих органів вищим; на місцях немає уповноважених центральних органів влади, які опікуються місцевими представницькими органами; населен­ня має право обирати окремих посадових осіб; контроль над діяльністю місцевих органів мають право здійснювати окремі міністерства та судові органи.

Така система склалася у Великій Британії починаючи з середніх віків, а також у СНІ А, Канаді, Австралії, Швей­царії та ін.

Проте у більшості країн світу (континентальна Євро­па, Латинська Америка, Близький Схід) було впроваджено в життя континентальну (французьку) модель самовряду­вання. Особливістю її є те, що вона заснована на сполученні безпосереднього державного управління (префекти, державні адміністрації) на місцях та місцевого самоврядування. Пред­ставники державної адміністрації в межах адміністративно територіальних одиниць здійснюють нагляд за діяльністю місцевих представницьких органів. Крім того, така система місцевого самоврядування може характеризуватися певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим.