Фінансово-економічна складова членства України в НАТО
Кожна країна-член НАТО вносить у бюджети (цивільний, військовий та інфраструктурний), якими відає Альянс, відносно невеликий відсоток від національного військового бюджету. Цей відсоток загалом не перевищує 0,5 % загальних витрат на оборону.
Окрім того, кожна країна-член НАТО бере на себе відповідальність за підтримання власної обороноспроможності та участі в спільних заходах щодо забезпечення безпеки й миру.
Якщо Україна відмовиться від вступу до системи колективної безпеки НАТО й продовжуватиме планувати свою оборону власними силами (стан нейтралітету), то чисельність збройних сил доведеться збільшити (за деякими оцінками до 400 тисяч осіб), що автоматично зумовить збільшення витрат на їхнє утримання у 2-3 рази. Для порівняння - у Франції на 244 тисячі військовослужбовців виділяється 37,2 млрд. евро.
Збільшення витрат при вступі до НАТО все ж буде спостерігатися, але з інших причин. По-перше, сам процес скорочення військовослужбовців (до 143 тисяч у 2011 році) вимагає суттєвих фінансових витрат з бюджету.
Йдеться про одноразові виплати коштів звільненим, витрати на їхню соціальну адаптацію, пенсійне забезпечення, витрати, пов'язані з передислокацією озброєння, перепрофілюванням інфраструктури тощо.
По-друге, актуальним залишається питання поступової заміни застарілого озброєння і військової техніки. Оновлення озброєння й військової техніки обумовлено тим, що більшість її зразків уже морально застаріло (термін експлуатації озброєння у збройних силах країн світу становить 15-25 років, після чого його утилізують). А останні зразки нової військової техніки надходили до Збройних Сил України в 1989-1991 pp. Підрахунки свідчать, що через 5 років у ВМС ЗС України з нинішніх 32-х бойових кораблів та катерів залишаться тільки 4, в яких не вийшов термін експлуатації.
Заплановані витрати на ЗС України в абсолютних цифрах збільшуватимуться (з 5,6 млрд. грн. у 2005 році до 8,9 млрд. грн. у 2006 році й 15 млрд. грн. у 2011 році), але вони не перевищуватимуть наявного відсотка від ВВП. У законі «Про оборону» військові витрати визначено в розмірі 3% від ВВП, хоча донедавна вони реально складали 1,3-1,5%.
Як відомо, в країнах НАТО спостерігається стійка тенденція до переходу збройних сил на професійну основу. Такий курс взяла і Україна. А це теж потребує значних витрат на облаштування військовослужбовців, їхнє навчання та заробітну плату. Такий підхід усе ж таки є правильним, оскільки нове високотехнологічне озброєння вартістю десятки й сотні мільйонів доларів вимагає особливо ретельного ставлення до його оволодіння, експлуатації, збереження та застосування. Отже, вигідніше готувати й утримувати професійних військових, ніж військовослужбовців строкової служби.
Сам процес набуття членства в НАТО сприятиме підвищенню боєздатності збройних сил і забезпечить незалежність України за рахунок колективних зусиль. Певним чином реформування Збройних Сил України вплине і на реконструкцію військової промисловості та й у цілому пожвавить економічну діяльність. Для порівняння: з військового бюджету 2006 року (приблизно 8,9 млрд. грн.) за найскромніши-ми підрахунками приблизно 4,5 млрд. грн. буде повернено в реальну економіку у вигляді робочих місць, платежів у бюджет через податки, замовлення різноманітним підприємствам тощо.
Вступ до НАТО не прогнозує країні економічний бум, швидше за все спрацюють економічні закони конкуренції, збільшаться іноземні інвестиції. Перспектива вступу до НАТО дозволяє Україні інтегруватися у військово-промисловий комплекс Альянсу й отримати доступ до найсучасніших технологій.
Вступ до НАТО позитивно вплине на соціальний статус військовослужбовців, рівень їхнього забезпечення й добробуту, що, безумовно, сприятиме нормалізації психологічного клімату в колективах і сім'ях, а служба в армії стане престижною.