Принципи політики євроатлантичної безпеки на платформі НАТО
Логіка співробітництва у сфері регіональної безпеки досить чітка: об'єднуючи належним чином ресурси, країни з однаковими підходами можуть ефективніше зміцнювати свою власну безпеку.
У військовому плані співробітництво збільшує потенціал збройних сил кожної з таких країн.
З політичного погляду співробітництво у сфері безпеки є завершальним етапом у зміцненні довіри й безпеки, бо таке співробітництво потребує прозорості, координації та взаємної довіри.
Досвід НАТО свідчить, що регіональне співробітництво не замінює інші види співробітництва,а доповнює їх. Кожна країна може бути учасником декількох систем безпеки, не ставлячи під ризик жодну з них.За приклад можна навести співробітництво в аерокосмічній оборонній сфері між Канадою та США або власне європейську систему безпеки й оборони.
Зараз НАТО залишається потужною міжнародною структурою, здатною реально гарантувати безпеку своїх членів. Ця організація ще тривалий час лишатиметься найголовнішим чинником безпеки на нашому континенті, навіть після того, як набере сили європейська політика безпеки й оборони.
Чим це обумовлено?
По-перше, в галузі безпеки чітко визначено основні завдання НАТО:
¾ слугувати основою для гарантування стабільності в усьому євроатлантичному регіоні;
¾ забезпечувати форум для проведення консультацій з питань безпеки;
¾ здійснювати стримування та захист від будь-якої форми агресії стосовно будь-якої з країн-членів Альянсу;
¾ сприяти ефективному запобіганню конфліктам і брати активну участь у врегулюванні криз;
¾ сприяти розвитку широкомасштабних партнерських відносин і діалогу з іншими країнами у євроатлантичному регіоні.
По-друге, політика європейської безпеки на платформі Альянсу будується на принципах, які цементують НАТО: ідеологічно-ціннісні принципи, принципи політичної взаємодії і військового будівництва країн-учасниць союзу.
Першу групу принципів, що синтезують ідеологічно-ціннісний вимір - цінності лібералізму, становлять принципи демократії, свободи особистості, верховенства права й свободи торгівлі. Цю групу принципів можна назвати «домінант-принципами», вони створюють підґрунтя для міждержавного діалогу.
Другу групу принципів становлять 10 принципів політичної взаємодії, затверджених Гельсінським Заключним актом Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975 р). Окремі з них дослівно використовують у офіційних документах НАТО: принципи, що проголошують розв'язання міжнародних спорів мирним шляхом, утримання сторін від застосування сили чи загрози силою тощо.
Третя група принципів створює те «загальне», що становить основу політики воєнної безпеки на платформі НАТО:
¾ визнання Північноатлантичного договору від 1949 року, Стратегічної концепції Альянсу й участь у їх виконанні;
¾ демократичний і цивільний контрбль над збройними силами;
¾ оптимізація організаційно-штабної структури, бойового та кількісного складу в інтересах її відповідності умовам ведення війн шостого покоління;
¾ упровадження інформаційних технологій і систем ВТЗ (високоточної зброї);
¾ стандартизація й оперативна взаємосумісність збройних сил країн-учасниць;
¾ прозорість військового бюджету тощо.
Принципово важливо зауважити, що найвищим пріоритетом усієї системи безпеки НАТО є індивідуальна безпека особистості, реалізація її прав і свобод. При цьому пріоритет безпеки людини й громадянина є домінуючим на всіх рівнях організації і управління: від державних і недержавних інституцій найнижчого національного рівня до найвищих структур міждержавного рівня. Тому найпершою умовою членства в НАТО є внутрішній демократизм суспільства, що гарантує реалізацію індивідуальних прав і свобод людини й громадянина. З іншого боку, реалізувати завдання безпеки можна тільки спільними зусиллями на основі непорушності принципу співробітництва.
У цілому систему безпеки на основі співробітництва можна уявити у вигляді чотирьох концентричних кілець.
Кільце 1. Індивідуальна безпека:
• захищеність життєво важливих інтересів особистості, людини і громадянина;
• невідчужуваність законних прав і свобод людини;
• чітке розмежування державного й приватного життя громадян;
• державний захист приватних інтересів людини і громадянина.
Кільце 2. Колективна безпека:
• відсутність будь-яких територіальних претензій між членами системи безпеки;
• взаємні гарантії зовнішніх умов національної безпеки кожного члена системи безпеки;
• сприяння один одному в розв'язанні внутрішніх проблем національної безпеки.
Кільце 3. Колективна оборона:
• спільний і взаємний захист від зовнішніх загроз і небезпек;
• прийняття та реалізація програм оборони і захисту національного й спільного простору;
• уніфікація систем озброєнь, підготовки й використання військ за призначенням.
Кільце 4. Забезпечення стабільності:
• індивідуальне й колективне співробітництво з країнами, що не є членами НАТО;
• розгортання й реалізація Програми «Партнерство заради миру»;
• розблокування конфліктних ситуацій у прилеглих до Альянсу географічних зонах;
• розширення сфер і зони впливу за межами євроатлантичного простору;
• допомога кандидатам на вступ до Альянсу.
Таким чином, безпека на основі співробітництва, як провідний принцип життєдіяльності НАТО, маючи за мету забезпечення індивідуальної безпеки кожної окремої людини і громадянина своїх країн, робить привабливим членство в Альянсі для народів інших країн. З іншого боку, високі стандарти життя в країнах НАТО сприяють прискореному розвиткові тих країн, які ставлять за мету вступ до Альянсу. Тому курс України на євроатлантичну інтеграцію повинен сприяти не тільки забезпеченню її національної безпеки, а й становленню якісно нового вищого рівня життя громадян України.