Лекція № 14 «Конституційні основи судової влади і прокуратури в України».

Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за пропозицією коаліціїдепутатських фракцій у Верховній Раді Україні, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, в строк не пізніше ніж на 15 день після одержання такої пропозиції( частина 12 ст. 85 та частина 9 ст. 106 Конституції України).

Суб’єктами виконавчої влади в Україні є: Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності ці суб’єкти утворюють єдину систему органів виконавчої влади (Розділ УІ Конституції «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади».

Загальні основи компетенції та функції Кабінету Міністрів України визначено у ст.. 116 Конституції України, а в повному обсязі - в Законі України « Про Кабінет Міністрів України».

Органи виконавчоївлади відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з керівництва господарською, со­ціально-культурною та адміністративно-політичною сфе­рами життя суспільства. До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабі­нет Міністрів України - вищий орган у цій системі. Ка­бінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:

а) центральних - міністерств, державних комітетів, установ при Кабінеті Міністрів та інших центральних відомств;

б) місцевих — місцевих державних адміністрацій, міс­цевих органів міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:

по-перше, формуються шляхом призначення;

по-друге, здійснюють особливий вид діяльності - ви­конавчу і розпорядчу діяльність, спрямовану на вико­нання Конституції і законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністратив­ної правотворчості;

по-третє, здійснюють діяльність на засадах поєднан­ня єдиноначальності та колегіальності.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовано у відповідних положеннях про ці органи.

Компетенцію місцевих державних адміністрацій визначено у ст.. 119 Конституції України та Законі України « Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Таким чином, виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно – правових актів за допомогою державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Водночас із внесенням кандидатури на посаду Прем’єр – міністра України до Верховної Ради України подаються відомості про кандидата, зазначені в Законі « Про Регламент Верховної Ради України».

Інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр – Міністра України (ст.. 114). На кожну посаду вноситься одна кандидатура.

Міністр Оборони України, Міністр Закордонних справ УкраїнипризначаютьсяВерховною Радою України за поданням Президента України( ст.. 114).

Члени Кабінету Міністрів України складають присягу Українському народові такого змісту: « Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь додержуватися Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету міністрів України, всіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини і громадянина, дбати про добробут Українського народу, зміцнення та сталий демократичний розвиток Української держави».

Присяга складається в урочистій обстановці перед Президентом України у присутності народних депутатів України не пізніше як через п’ять днів після сформування Кабінету Міністрів Україні або призначення нового члена Кабінету Міністрів України.

Присягу членів новопризначеного Кабінету Міністрів України оголошується Прем’єр – міністрів України, її текст підписує кожний член Кабінету Міністрів України. Новопризначені члени Кабінету Міністрів України складають присягу особисто і підписують її текст.

Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці члена Кабінету Міністрів України. Підписаний текст присяги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів України.

Відмова члена Кабінету Міністрів України скласти присягу має наслідком звільнення його з посади.

Кабінет Міністрів України набуває повноважень з моменту призначення Президентом України не менше як двох третин від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Новопризначені члени Кабінету Міністрів України набувають повноважень із моменту призначення.

Кабінет Міністрів України не пізніше як у 60 строк після набуття повноваженьподає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України на строк своїх повноважень.

Програму діяльності Кабінету Міністрів України розглядає Верховна Рада України не пізніше як у 10 денний строк дня її подання.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України має міс­тити концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України. До неї додаються загальна структура системи органів виконавчої влади та інформація про членів Кабінету Міністрів України.

Програму діяльності Кабінету Міністрів України роз­глядає Верховна Рада України не пізніше як у десятиденний строк з дня її подання.

Перед розглядом на пленарному засіданні Верховної Ради України Програма діяльності Кабінету Міністрів України по­передньо обговорюється в комітетах Верховної Ради України, депутатських фракціях і групах.

Прем'єр-міністр України представляє Програму діяль­ності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради України та відповідає на запитання народних депутатів України.

Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість протягом двадцяти днів доопрацювати програму діяльності Кабінету Міністрів України, на основі вивчення пропозицій і зауважень, висловлених при її обго­воренні у комітетах, фракціях і групах та на пленарному засі­данні Верховної Ради України.

Голосування за постанову Верховної Ради України про Програму діяльності Кабінету Міністрів України відбувається у поіменному режимі. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала біль­шість від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі несхвалення Верховною Радою України Програ­ми діяльності Кабінету Міністрів України Верховна Рада України може розглянути питання про недовіру Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції.

Повноваження члена Кабінету Міністрів України можуть бути припинені Президентом України за його ініціативою, за поданням Прем'єр-міністра України або за заявою члена Ка­бінету Міністрів України.

З політичних чи особистих мотивів член Кабінету Мініст^ рів України має право заявити Президентові України про свою відставку. Про намір подати заяву про відставку він по­передньо повідомляє Прем'єр-міністра України.

Член Кабінету Міністрів України, відставку якого прий­няв Президент України, за його дорученням та власною зго­дою продовжує виконувати свої повноваження до набуття повноважень новим членом Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

З питань припинення повноважень чи прийняття від­ставки членів Кабінету Міністрів України Президент України видає відповідні укази.

Закон визначає вимоги до осіб, які входять до скла­ду Кабінету Міністрів України. Зокрема, до складу Кабіне­ту Міністрів України можуть бути призначені громадяни України, які мають вищу освіту та володіють державною мо­вою.

Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути на­родними депутатами України чи мати інший представниць­кий мандат, вони не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного ор­гану чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку або створеної з метою надання торгово-промислових чи фінансових послуг іншим підприємствам, організаціям або фізичним особам.

Проте, слід зазначити, що згадані вимоги до кандидатів на посаду міністрів не є вичерпними. Зокрема, недостатньою, на наш погляд, є вимога про громадянство України. А якщо такий кандидат нещодавно натуралізований? Аналіз законо­давства інших країн дає можливість стверджувати, що це не формальне питання, адже потрібен певний строк проживання у країні, щоб мати право бути кандидатом у міністри. Такий строк у ряді країн становить 10 років (Швеція, Мексика, Па­рагвай та ін.).

Не визначено і вікових меж, необхідних для обіймання цієї посади.

Зовсім не простою є проблема щодо поєднання роботи міністрів в уряді з участю у діяльності Верховної Ради як де­путатів, а також з іншою роботою. Законодавство країн світу розв'язує цю проблему по-різному.

Наприклад, у країнах з президентською формою правлін­ня, а також в Австрії, Нідерландах, Норвегії, Франції члени Уряду не можуть бути депутатами. Згідно з Конституцією Франції депутат парламенту, якого призначено міністром

(або міністр, якого обрано до парламенту), повинен протягом місяця зробити відповідний вибір.

У таких країнах, як Велика Британія, Австралія, Індія, Нова Зеландія та інших, міністри, навпаки, повинні бути де­путатами. Згідно з Конституцією Австралії, "жоден з міністрів не має права обіймати свою посаду більше трьох місяців, якщо він не є членом парламенту".

У деяких країнах (Данія, Іспанія, Фінляндія) міністри можуть, але не зобов'язані, бути депутатами.

Кабінет Міністрів України утворюється на строк повно­важень Президента України.

Повноваження Кабінету Міністрів України припиняють­ся достроково у разі:

• прийняття Президентом України рішення про припи­нення повноважень Прем'єр-міністра України чи про відстав­ку Кабінету Міністрів України;

• прийняття Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України;

• відставки або смерті Прем'єр-міністра України.
Припинення повноважень Кабінету Міністрів України

також відбувається у звязку з обранням нового Президента України.

У цьому разі Прем'єр-міністр України подає заяву про складання повноважень Кабінету Міністрів України новообра­ному Президентові України на церемонії його вступу на посаду (інаугурації) після складання Президентом України присяги.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з припиненням повноважень Прем'єр-міністра. України за рішенням Президента України.

Зокрема, Президент України має право прийняти вмоти­воване рішення про припинення повноважень Прем'єр-мініс­тра України.

Прем'єр-міністр України зобов'язаний невідкладно по­дати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у зв'язку з таким рішенням Президента України.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного

складу може розглянути питання про відповідальність Кабі­нету Міністрів України та прийняти резолюцію про недові­ру Кабінету Міністрів України. Це питання розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України через десять днів після внесення пропозиції з обов'язковим запрошенням усього складу Кабінету Міністрів України.

Постанова Верховної Ради України про недовіру Кабі­нету Міністрів України (резолюція недовіри) голосується в поіменному режимі. Рішення приймається більшістю від кон­ституційного складу Верховної Ради України.

Прийняття Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України, отримавши підписану Головою Верховної Ради України постанову Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, невідкладно подає Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабіне­ту Міністрів України.

Підставою припинення повноважень Кабінету Міністрів України є відставка або смерть Прем'єр-міністра України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Прграми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Прем'єр-міністр України має право заявити Президентові України про свою відставку.

Президент України протягом десяти днів з дня отриман­ня відповідної заяви приймає рішення про відставку Прем'єр-міністра України або про неприйняття відставки Прем'єр-міністра України.

Відставка Прем'єр-міністра України або його смерть має на­слідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України та очолюваний ним Кабінет Міністрів України, відставку якого прийняв Президент України, за дорученням Президента України виконують

свої повноваження до набуття повноважень новосформованим Кабінетом Міністрів України, але не довше ніж шіст­десят днів. Таке доручення дається у формі указу Прези­дента України.

Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого відповідно до Конституції України Кабі­нету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

Безперечно, принципове значення у процесі організа­ції державної виконачої влади має законодаче закріплення функцій і повноважень Кабінету Міністрів України. Все, що було викладено вище, відіграє лише допоміжну роль щодо змістовної, тобто компетенційної, характеристики урядової діяльності.

Зміст функцій уряду закладено у ст. 116 Конституції України. Деталізуються вони в проекті Закону України "Про Кабінет Міністрів України" у розділі "Загальні питання ком­петенції Кабінету Міністрів України".

Основний вияв компетенції це, як відомо, повноваження.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконан­ня Конституції, законів України, актів Президента України здійснює повноваження та функції державного управління, організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами та організаціями, підготовки і підвищення про­фесійного рівня кадрів державних службовців.

Кабінет Міністрів України з власної ініціативи або за дорученням Верховної Ради України розробляє і подає на розгляд Верховної Ради України плани організаційних, фі­нансових, матеріально-технічних, інформаційних заходів для впровадження законів у життя.

Він також здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента України.

Кабінет Міністрів України в разі необхідності може пере­давати для тимчасового чи безстрокового виконання окремі функції та повноваження міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, якщо інше не пере­дбачено законом, з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання цих функцій та повноважень. Він забезпечує контроль за виконанням делегованих ним функцій і повноважень, несе відповідальність за результати їх виконання.

Крім того, закон визначає повноваження Кабінету Міністрів України щодо керівництва системою органів ви­конавчої влади. До них, зокрема, належать повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах: з міністерствами» державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади; з урядовими органами; з Радою міністрів Автономної Республіки Крим; державними адміністраціями; підвідомчими установами та організаціями.

У законі закріплено повноваження уряду у відносинах з Президентом України та органами, створюваними при Пре­зидентові України. До них зокрема належать: участь Кабінету Міністрів України у забезпеченні здійснення, виконанні Пре­зидентом своїх повноважень і підготовка урядом пропозицій з питань, що належать до повноважень Президента; відноси­ни уряду з Радою національної безпеки і оборони України; відносини з консультативними, дорадчими та іншими допо­міжними органами і службами, утворюваними при Президен­тові України.

До повноважень Кабінету Міністрів України у відноси­нах з Верховною Радою України та її органами належить: здійснення урядом права законодавчої ініціативи; участь Кабінету Міністрів України у процесі розгляду питань Верховною Радою; повноваження у зв'язку з затверджен­ням і виконанням Державного бюджету України, підго­товкою, затвердженням і виконанням загальнодержавних програм; у зв'язку зі звітуванням перед Верховною Радою про свою діяльність; у відносинах уряду з Рахунковою па­латою; повноваження, пов'язані з підконтрольністю Кабі­нету Міністрів України Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; відповіді уряду та його членів на депутатські звернення та запити; розгляд Кабінетом Міністрів України звернень комітетів і тимчасових комісій парламенту; інформування Верховної Ради України про роботу Кабінету Міністрів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України у відно­синах з іншими державними органами та організаціями, об'єднаннями громадян належать такі права та обов'язки: звернення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України; відносини уряду з Національним банком І України; відносини Кабінету Міністрів України з органами ] місцевого самоврядування; повноваження Кабінету Міністрів 1 України у відносинах з об'єднаннями громадян.

На нашу думку, навряд чи доцільно давати перелік усіх повноважень Уряду України в різних сферах, оскіль- і ки діяльність цього органу пов'язана насамперед з опера- ] тивним управлінням, яке здійснюється не лише у правовій | формі, айв організаційній. Слід зазначити, що законо-І давство більшості країн світу не містить розгорнутих по-1 ложень, які стосуються компетенції уряду. Як правило, доі основних повноважень уряду належать здійснення загаль- ] ного керівництва й управління справами держави, вико- І нання законів, які стосуються уряду, складання і реалізація державного бюджету.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та І законів України реалізує свої функції та повноваження шля- і хом проведення засідань Кабінету Міністрів України, роботи урядових комітетів, діяльності членів уряду та в інших пе­редбачених законодавством формах, координації діяльності окремих міністерств і відомств.

Всю роботу з виконання покладених на Кабінет Міністрів України повноважень організує Прем'єр-міністр України. Зокрема, він:

—керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої полі­тики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України; здійснює загальне керівництво Секретаріатом Кабіне­ту Міністрів України; представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами державної влади;

—спрямовує, координує та контролює діяльність віце-прем'єр-міністрів і міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Ав­тономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій, дає з цією ме­тою доручення, обов'язкові до виконання цими посадовими особами;

— вносить на розгляд Кабінету Міністрів України канди­
датури на посади голів місцевих державних адміністрацій та
пропозиції про звільнення їх з цих посад, а також може вно­
сити кандидатури на посади керівників центральних органів
виконавчої влади (крім міністерств);

—визначає персональний склад урядових комітетів та призначає їх голів;

—скликає засідання Кабінету Міністрів України та голо­вує на них;

—підписує акти Кабінету Міністрів України та видає розпорядження Прем'єр-міністра України з питань, віднесе­них до його компетенції;

—у випадках, передбачених частиною четвертою ст. 106 Конституції України, скріплює підписом укази Президента України (контрасигнація);

—вступає у зносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори України відповід­но до закону;

—призначає голів спільних міжурядових комісій з пи­тань співробітництва, які створюються на підставі міжнарод­них договорів, укладених від імені Уряду України;

— може застосовувати дисциплінарні стягнення, крім
звільнення з посади, до державних службовців — керівників
органів виконавчої влади та їх заступників.

Прем'єр-міністр України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Він може здійснювати й інші повноваження, передбачені Конституцією та іншими законами України.

У випадках і в межах, визначених ст. 112 Конституції України, Прем'єр-міністр України виконує обов'язки Прези­дента України у разі дострокового припинення його повно­важень.

У разі відсутності Прем'єр-міністра України його обов'язки виконує Перший вще-прем'єр-міністр України або інший віце-прем'єр-міністр України згідно з розподілом обов'язків між ними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 року окремо визначено функціональні повноваження

Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра і віце-прем'єр-міністрів України¹.

Міністри як члени Кабінету Міністрів України також ви­ковують повноваження, визначені законом.

Члени Кабінету Міністрів України, крім визначених за­коном, можуть мати й інші повноваження, передбачені зако­нами України, а також здійснювати інші функції відповідно до актів Президента України та Кабінету Міністрів України. |

Одночасно члени Кабінету Міністрів України несуть І персональну відповідальність за стан справ у доручених їм і сферах державного управління та за діяльність Кабінету! Міністрів України в цілому.

У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Тимчасо- ] вим регламентом цього органу². '.

Основною організаційно-правовою формою роботи Кабі­нету Міністрів України є його засідання. На засіданнях Кабі-Я нету Міністрів України приймаються акти Кабінету Міністрів України, в тому числі з питань реалізації права законодавчої ініціативи Кабінету Міністрів України, обговорюються най- ] важливіші питання суспільного життя, а також діяльності ] самого Кабінету та заслуховуються звіти членів Кабінету Міністрів України і керівників органів виконавчої влади.

Засідання Кабінету Міністрів України скликаються Прем'єр-міністром України з власної ініціативи, за ініціа- І тивою Президента України або не менш як однієї п'ятої від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Пе-1 ріодичність проведення засідань Кабінету Міністрів України І визначається Прем'єр-міністром України з урахуванням про- 1 позицій інших членів Кабінету Міністрів України.

Засідання Кабінету Міністрів України вважається право- ■ чинним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України.

Якщо міністр не може взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, його заступає з правом дорадчого голосу заступник міністра.

Кабінет Міністрів України за пропозиціями своїх членів затверджує перелік осіб, які мають право постійно брати участь у його засіданнях з правом дорадчого голосу.

На засіданнях Кабінету Міністрів України головує Прем'єр-міністр України, а в разі його відсутності — Перший віце-прем'єр-міністр України.

Порядок денний засідань уряду затверджує Кабінет Міністрів України. Проект порядку денного вноситься Прем'єр-міністром України з урахуванням пропозицій інших членів Кабінету Міністрів України.

Засідання Кабінету Міністрів України протоколюються і стенографуються. Протокол і стенограма засідань Кабіне­ту Міністрів України є офіційними документами, що підтвер­джують обговорення і прийняття рішень Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, ведення протоколу і стенограми засідань, підготовки та при­йняття рішень, інші процедурні питання діяльності Кабіне­ту Міністрів України визначаються Регламентом Кабінету Міністрів України, який затверджується постановою Кабіне­ту Міністрів України.

Новим структурним підрозділом Кабінету Міністрів є урядові комітети.

Урядові комітети утворюються для координації роботи членів Кабінету Міністрів України, узгодження та підготовки питань для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів України, а також для усунення розбіжностей між членами Кабінету Міністрів України.

До складу урядових комітетів входять члени Кабінету Міністрів України. Очолюють урядові комітети, як прави­ло, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України.

За рішенням Прем'єр-міністра України до складу урядо­вого комітету з правом дорадчого голосу можуть входити та_г кож керівники інших центральних органів виконавчої влади, заступники міністрів або державні секретарі міністерств. У роботі урядового комітету можуть брати участь з пра­вом вирішального голосу члени Кабінету Міністрів України, які не входять до складу відповідного урядового комітету.

Перелік урядових комітетів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, а їх персональний склад затверджує Прем'єр-міністр України.

Засідання урядового комітету вважається правочинним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини його членів.

За результатами обговорення питань на засіданні урядо­вого комітету шляхом консенсусу приймається рішення, яке оголошуєтьсяголовуючим та оформляється протоколом.

У разі неможливості прийняти узгоджене рішення на за­сіданні урядового комітету остаточне рішення приймає Кабі­нет Міністрів України.

Порядок організації роботи урядових комітетів визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Головними функціями та повноваженнями урядових І комітетів є: розгляд та схвалення концепції проектів норма- І тивно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; розгляд проектів нормативно-правових ак­тів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, регулювання розбіжностей щодо них та прийняття рішення про попереднє схвалення чи відхилен­ня цих проектів або про повернення на доопрацювання ор­гану, відповідальному за підготовку проекту; розгляд інших питань, повязаних із формуванням та реалізацією державної політики у відповідній сфері.

Урядові комітети також мають право: вносити пропозиції щодо першочергового розгляду питань на засіданні Кабінету Міністрів України; створювати у разі потреби підкомітети, ек­спертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до їхньої компетенції; отримувати в установле­ному порядку від органів виконавчої влади необхідну для їх роботи інформацію; запрошувати на засідання представників органів виконавчої влади, а також інших фахівців з питань, що розглядаються комітетом.

—Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції, законів України, актів Президента України ви­дає у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характе­ру видаються у формі постанов; з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань — у формі розпоряджень.

Кабінет Міністрів України організовує та контролює ви­конання своїх актів безпосередньо або через центральні орга­ни виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та інші підвідомчі йому органи.

Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Президентом України.

Вони у повному обсязі або їх окремі положення можуть бути визнані Конституційним Судом України неконституцій­ними. Такі акти або їх окремі положення втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згадані акти Кабінету Міністрів Україниабо їх окреміположення можуть також бути оскаржені до суду у вста­новленому законом порядку, якщо вони порушують права і свободи людини і громадянина та не відповідають законам України або указам Президента України.

Право виступати з ініціативою щодо прийняття актів у Кабінеті Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підготовка проектів постанов Кабінету Міністрів України здійснюється міністерствами, а в разі потреби — за участю ін­ших центральних органів виконавчої влади, а також народних депутатів України, науковців, інших фахівців за їх згодою.

Закон визначає також порядок організації і проведення експертизи та попереднього обговорення проектів норматив­них актів у Кабінеті Міністрів України.

Усі проекти нормативних актів, внесені на розгляд Ка­бінету Міністрів України, направляються до одного з уря­дових комітетів згідно з розподілом компетенції між ними для попереднього обговорення, погодження та надання висновку.

У разі потреби доопрацювати проект голова відповідного комітету направляє проект разом з рішенням урядового комі­тету його ініціаторові у десятиденний строк.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства та інші органи виконавчої влади. Міністерство чи інший центральний орган державної виконавчої влади очолює міністр або керівник, якого призначає за поданням Прем'єр-міністра України Президент України.

Спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади Прем'єр-міністр (частина І десята ст. 106, частина п'ята ст. 114 та частина дев'ята ст. 116 1 Конституції).

Конституція України окремо не закріплює правовий статус посадових осіб центральних органів виконавчої влади. І це цілком закономірно, оскільки їх діяльність нерозривно пов'язана з роботою Кабінету Міністрів.

Згідно Указу Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р., до системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, де­ржавні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Керівників центральних органів виконавчої влади у встановленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України.

Що стосується структури центральних органів виконав­чої влади, то вона визначається низкою Указів Президента України. За період з 3 квітня 2000 року по 19 січня 2004 року Президентом було видано ЗО таких указів.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відпові­дає за розробку і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Не допускаєть­ся прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним мініс­тром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети і стра­тегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Керівники центральних органів виконавчої влади, які вхо­дять до складу Кабінету Міністрів України: Міністр аграр­ної політики України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр охорони навколишнього природного середовища України, Міністр економіки та з питань європейської інтег­рації України, Міністр палива і енергетики України, Міністр закордонних справ України, Міністр культури і мистецтв України, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністр оборони України, Міністр освіти і науки України, Міністр охорони здоров'я України, Міністр праці та соціальної політики України, Міністр промислової політи­ки України, Міністр транспорту України, Міністр фінансів України, Міністр юстиції України.

Указом "Про заходи по вдосконаленню взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України" від 23 берез­ня 2003 року до складу Кабінету Міністрів України включено Міністра у зв'язках з Верховною Радою України.

До складу Уряду входить також Міністр Кабінету Міністрів України.

Правовий статус Міністра Кабінету Міністрів України і визначено Указом Президента України від 3 червня 2003 рожу "Про міністра Кабінету Міністрів України"¹.

Державні комітети (державна служба) є центральнимиорганами виконавчої влади, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та Кабі­нету Міністрів в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, між­галузевого чи між секторного характеру.

Голови державних комітетів не входять до складу Кабі­нету Міністрів України. їх діяльність спрямовує і координує! Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів І чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабіне­ту Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює його голова.

До державних комітетів України та інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Дер­жавного комітету України, належать такі державні комітети: | архівів; з будівництва та архітектури; природних ресурсів; з З водного господарства; по земельних ресурсах; зв'язку та ін­форматизації; з енергозбереження; у справах релігій; телеба­чення і радіомовлення; лісового господарства; у справах сім! та молоді; у справах національностей та міграції; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; з нагляду за охороною праці; стандартизації, метрології та сертифікації;^! статистики; Вища атестаційна комісія; Національне косміч- , не агентство; Пенсійний фонд України; Головне контрольно-ревізійне управління; державне казначейство; з питань жит­лово-комунального господарства; з державного матеріального резерву; державна служба автомобільних дорог.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату­сом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може вста­новлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації,

^І^Ідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначен-_я і звільнення керівників та вирішення інших питань. Цен-альний ₀р_Ган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

До центральних органів виконавчої влади України зі спеціальним статусом належать: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з питань регуляторної політики та під­приємництва; Національна комісія регулювання електроенер­гетики України; Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку України; Державний департамент України з пи­тань виконання покарань; Фонд державного майна України; Служба безпеки України; Управління державної охорони України; Головне управління державної служби України; Дер­жавний комітет ядерного регулювання, Державна служба експортного контролю; Державна судова адміністрація; Де­ржавний комітет з питань технічного регулювання та спожи­вчої політики; Національний координаційний центр адапта­ції військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів; Міністерство еконо­міки та з питань європейської інтеграції, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Національне косміч­не агентство, Адміністрація Державної прикордонної служби, Державний комітет статистики.

У системі центральних органів виконавчої влади діяль­ність деяких комітетів спрямовується і координується Кабі­нетом Міністрів через відповідних міністрів, зокрема:

через Міністра економіки та з питань європейської ін­теграції України: Державний комітет України з енергозбе­реження;

через Міністра праці та соціальної політики України: Дер­жавний комітет України у справах ветеранів;

через Міністра транспорту України: Державна служба автомобільних доріг України;

через Міністра фінансів України: Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство України;

через Міністра юстиції України: Державний комітет України у справах релігій.

Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положеннями про ці органи. ,1 Не допускається прирівнювання будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його і заступників призначає на посади Президент України за по- 1 данням Прем'єр-міністра. Повноваження керівника та його І заступників припиняє Президент України. Керівник цент- 1 рального органу виконавчої влади може мати не більше од- 1 ного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство охорони України, Міністерство внутрішніх справ України і Службу безпеки України.

Указом Президента України "Про чергові заходи щодо ] дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" від І 29 травня 2001 року, посади перших заступників та заступни- І ків міністрів, яких призначає на посади за поданням Прем'єр- ] міністра України та припиняє їх повноваження на цих посадах Президентом України. При цьому кількість перших заступни­ків та заступників міністрів визначає Президент України.

Перші заступники та заступники міністрів належать до числа керівників відповідного міністерства. Порядок вико­нання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Фінансування видатків на забезпечення діяльності цен- ] тральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок і коштів Державного бюджету України.

Гранична чисельність працівників центральних ор­ганів виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру міністерства затверджує міністр. Структуру іншого центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник.

На підставі постанови Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2002 р. визначається структура, а також чисельність конкрет­них міністерств, державних комітетів та органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Наприклад, загальна структура Міністерства внутріш­ніх справ України складається з: Міністерства, як централь-

-"^Г^гану управління; державних департаментів у складі Міністерства, як урядових органів управління за окремими напрямами службової діяльності, визначеними Кабінетом Міністрів України.

На місцевому рівні утворюються: головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, міс­тах Києві та Севастополі, управління, відділи МВС на транс­порті; міські, районні управління та відділи, лінійні управлін­ня, відділи, відділення, пункти; підрозділи місцевої міліції; територіальні органи управління, підрозділи та допоміжні служби державної пожежної охорони.

Крім того, до структури МВС України входять: з'єднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх справ, а також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підпри* ємства та установи забезпечення.

Загальна чисельність МВС України (за винятком чисель­ності внутрішніх військ МВС) становить 324400 осіб, а за­гальна чисельність внутрішніх військ — 44000 осіб¹.

Щодо структури Державних комітетів України.

Наприклад, структура центрального апарату Державного комітету України з будівництва та архітектури складається: з керівництва; управлінь: містобудівної політики; архітектур­но-конструктивних та інженерних систем будинків і споруд житлово-цивільного призначення, промислової забудови, проблем будівництва у складних інженерно-геологічних умо­вах та ЧАЕС; реставрації та реконструкції історичної забудо­ви; науково-технічної політики у будівництві; економіки та стратегії розвитку будівельного комплексу; цінової політики, експертизи та контролю вартості у будівництві; організацій­ного забезпечення апарату; фінансово-економічне.

До структури Державного комітету також належать: дер­жавна архітектурна інспекція та відділи — ліцензування та атестації будівельної діяльності, правового забезпечення та зовнішньоекономічних зв'язків, кадрів та режимно-секретної роботи².

Прикладом структури центральних органів виконавчої і влади зі спеціальним статусом є, наприклад, структура цент- І рального Державної митної служби України, до якої входять І апарат голови та секретаріат, а також управління: власної без-1 пеки, організаційно-контрольної роботи, технології митного! контролю, митних режимів, податків та зборів, тарифного ре- і гулювання, контролю митної вартості та номенклатури, мит; і ної статистики, аналізу та прогнозування, по роботі з особо- ] вим складом, фінансів та бухгалтерського обліку, організації і боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, І митної варти, міжнародного митного співробітництва, ма-1 теріально-технічного забезпечення, а також режимно-секрет- і ний відділ та прес-служба (на правах відділу)¹.

Штатний розпис, кошторис видатків міністерства згЯтверджує міністр за погодженням з Міністерством фінансів , України, штатний розпис, кошторис видатків іншого цент-Я рального органу виконавчої влади затверджує керівник цьогЛоргану за погодженням з Міністерством фінансів України. ^

Спрямування і координація діяльності центральних ор-Яганів виконавчої влади здійснюються міністром шляхом! визначення у спеціальному директивному наказі стратегії І діяльності й основних завдань цих органів та одержання від ] них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, і визначених спеціальним директивним наказом міністра.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати своятериторіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються у порядку, встановленому законодавством.

Призначення на посаду і звільнення з посади керівник™ територіальних органів центрального органу виконавчої вла-я ди здійснює у встановленому порядку керівник центрального і органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених і на утримання органів виконавчої влади, може утворювати 1 урядові органи державного управління (департаменти, служ- 1 би, інспекції). Ці органи діють у складі відповідного цент- | рального органу виконавчої влади.

-"""""урядові органи державного управління здійснюють:

. управління окремими підгалузями або сферами діяль­
ності; . ,

. контрольно-наглядові функції,

. регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо Лізичних і юридичних осіб.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України.

У своїй діяльності центральні органи виконавчої влади реалізують державну політику у внутрішній галузі або сфері, керуючись Конституцією України, законами, постановами Верховної Ради України і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положеннями про відповідні Міністерства та Державні комітети, спеціальні відомства.

Центральні органи виконавчої влади узагальнюють прак­тику застосування законодавства з питань, що належать до їх­ньої компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносять їх на роз­гляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України.

У межах своїх повноважень вони організують виконання відповідних нормативних актів, здійснюють контроль за їх реалізацією.

Компетенція центральних органів виконавчої влади виз­начена у відповідних Положеннях про ці органи.

Загальними для всіх їх правами та обов'язками є: участь у ^юрмуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, створення механізму її реалізації; розробка проектів Державної програми економічного і соціаль­ного розвитку України, Державного бюджету України; прогно­зування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, де­мографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; розробка цільових перспективних програм, спрямованих на поглиблення економічної реформи; реалізація державної стратегії розвитку відповідних галузей; здійснення, у межах повноважень, ви­значених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; розробка внутрішніх фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження; формування та реалізація інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурно перебудови економіки тощо.

Більш конкретні повноваження, властиві певному цен$ ральному органу виконавчої влади, закладено у відповідному положенні про цей орган.

Наприклад, основними повноваженнями Міністерств юстиції України є: забезпечення реалізації державної правово політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи; підготовка разом з відповідними державни­ми органами та науковими установами проектів концепцій, на­прямів розвитку законодавства та їх наукового обґрунтування з урахуванням світового досвіду; розробка за дорученням Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України і з власної ініціативи проектів законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадяниноя і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади тощо¹.

Специфічними повноваженнями наділено й Міністерсі тво внутрішніх справ України. Зокрема, воно має такі права та обов'язки: забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю, визначає основні напрями діяльності органів внутрішніх справ; організує роботу органів внут-, рішніх справ з охорони громадського порядку; безпосередньо,; проводить роботу з виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що мають міжрегіональний, міжнародний характер; веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових кримінологічних і соціоі логічних дослідженнях, у розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю і охорони правопорядку; організує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ тощо.

"Отже, можна констатувати, що правоохоронні органи пеалізуют'ь в основному внутрішні функції держави із забезпечення прав і свобод людини та громадянина; боротьби зізлочинністю, корупцією тощо, здійснюючи при цьому пра-вовиконавчу та правоохоронну діяльність, меншою мірою правотворчість.

Згідно з адміністративною реформою в Україні здійснюється структурна перебудова апарату міністерств.

Наприклад, у Міністерстві юстиції України замість ЗО управлінь створено чотири департаменти: правової полі­тики, нормопроектування, правових послуг, судовий депар­тамент. Кожен з них виконує властиві лише йому функції і вирішує завдання у здійсненні законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією та із злочинністю.

Це підтверджує той факт, що не можна визначати одна­кові повноваження для всіх без винятку міністерств, оскіль­ки це не дає змоги з'ясувати їх взаємовідносини з іншими міністерствами, керівниками інших центральних органів ви­конавчої влади, що може призвести до неузгодженості під час розв'язання конкретних справ.

Досить показовим щодо цього є досвід Німеччини. При­міром, регламент Федерального уряду надає особливі права ряду міністерств. Зокрема, міністр фінансів має право схва­лювати понадбюджетні та позабюджетні витрати, що дає можливість здійснювати фіскальний контроль за іншими га­лузями і урядом у цілому.

Міністр персонально відповідає за стан справ у власному центральному органі виконавчої влади. Він також бере участь у роботі Кабінету Міністрів України — органі загальної ком­петенції. І ефективність роботи цього колегіального органу можлива лише за умови злагодженої роботи всього уряду у цілому і кожного члена Кабінету Міністрів зокрема.

У цьому зв'язку доцільно було б законодавчо закріпити загальновизнані в усьому світі принципи колективної, індиві­дуальної і солідарної відповідальності міністрів.

Перший з них означає, що всі міністри несуть колективну відповідальність перед Президентом незалежно від їхньої по­зиції при прийнятті урядом того чи іншого рішення.

Колективна відповідальність міністрів має поєднуватися з індивідуальною відповідальністю кожного за доручену сфе-ру діяльності.

Нарешті, принцип солідарності означає, що міністри не­суть солідарну відповідальність за політику і рішення уряду, навіть якщо будь-який міністр формально не брав участі] у прийнятті того чи іншого рішення або був проти ньо-] го. Міністр, який не згоден з рішенням, яке прийнято Ка­бінетом Міністрів, повинен або прийняти його, або подати | у відставку. Член уряду не має права публічно критикувати діяльність уряду і в той же час залишатися у його лавах. Цей? принцип конкретизовано, зокрема, у "Питаннях процедури! для міністрів" британського кабінету міністрів. Згідно з п. 87 члени уряду "повинні забезпечити, щоб їх заяви відповідали! колективній політиці уряду і не розкривали рішень, які неїопубліковані". Міністри "повинні виявляти особливу обереж- ] ність, коли це стосується питань, які належать до компетенції 1 інших міністерств". З цих питань бажана попередня консуль-1 тація з відповідним міністром. Необхідно також щоразу кожісультуватися з прем'єр-міністром, перш ніж у своїй доповіді торкнутися питань, "які стосуються дій уряду в цілому або мають конституційний характер"¹.

Міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади у процесі вирішення покладених на них за- ] вдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої владщ \ органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з в№ повідними органами інших держав.

У процесі реалізації своїх повноважень центральні ор^ гани виконавчої влади мають право: залучати спеціалістів!центральних та місцевих органів державної виконавчої вла­ди, підприємств, установ, організацій до розгляду питань, що! належать до їхньої компетенції; одержувати у встановленому! законодавством порядку від інших центральних органів в№ конавчої влади, органів місцевого самоврядування, представ­ницьких органів інформацію, документи і матеріали, статис-1 тичні дані для виконання покладених на них завдань.

Організовуючи функціонування відповідного централь­ного органу виконавчої влади, його керівник розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь їх відповідаль-» ності, а також відповідальність інших працівників за стан справ у тій чи іншій галузі або сфері.

Для погодженого вирішення питань компетенції мініс­терства, державного комітету, відомства у цих органах утво­рюються колегії у складі керівника відповідного центрально­го органу державної виконавчої влади, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників цього органу. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішен­ня колегії проводяться в життя наказами відповідного цент­рального органу виконавчої влади.

У міністерствах, державних комітетах, центральних органах зі спеціальним статусом з урахуванням специфіки їх діяльності утворюються дорадчі та консультативні органи, склад яких і по­ложення про них затверджує Кабінет Міністрів України.

Міністерства та інші центральні органи державної вико­навчої влади на підставі загального положення про міністерс­тво, інший центральний орган державної виконавчої влади України в межах своїх повноважень та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади є обов'язковими для виконання центральними і місцевими ор­ганами державної виконавчої влади, органами місцевого са­моврядування, представницькими органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти міністерства та інших цен­тральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України у порядку, встанов­леному законодавством.

Міністерство, інший центральний орган держаної вико­навчої влади у разі потреби видають разом з іншими цент­ральними та місцевими органами державної виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти.

4. Місцеві державні адміністрації.

Виконавчу владу в областях і районах, районах Автоном­ної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійс­нюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцеві державні адміністрації — це державні органи ви­конавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіаль­ної одиниці. Вони працюють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених Законами України "Про місцевЯ державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.¹ і "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.²

Місцева державна адміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної ад­міністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повно­важення держаної влади і делеговані їй відповідними радами \ виконавчі функції через створювані управління, відділи таї інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови! місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні дер­жавної влади, покладений в основу побудови територіально­го устрою України (ст. 132 Конституції).

Отже, можна зробити висновок, що управління місцеви­ми справами здійснюється через органи державної адмініст- < рації в областях і районах, що виступають як периферійні І ланки виконавчого апарату, призначаються з центру та фор-1 муються за участю представницьких органів, що обирають-1 ся населенням відповідних адміністративно-територіальних і одиниць. Такий підхід повною мірою відповідає змісту уп-1 равління місцевими справами, якого додержується більшість країн сучасного світу.

Це пояснюється двома об'єктивними факторами. З од­ного боку, посилилась роль місцевих органів у реалізації урядової політики на місцях, у наданні відповідних послуг населенню, що в свою чергу визначило заінтересованість держави в ефективному функціонуванні місцевого управлін­ня, підвищило вплив місцевих органів на політичні проце­си у цілому; з іншого — посилилася інтегрованість місцевих

органів управління у державний механізм, що виявляється у закріпленні за ними відповідних повноважень на підставі роз­дування компетенції між центром і територіями. Місцеві державні органи не мають права самостійно визначати коло своїх повноважень, їх встановлюють вищестоящі органи.

У межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де є місцеві державні адміністрації, саме адміністрації вико­нують повноваження як місцевих органів держаної виконав­чої влади галузевого характеру, так і делеговані виконавчі функції відповідних рад і діють під загальним керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ст. 119 Конституції України основними за­вданнями місцевих державних адміністрацій у межах відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці є: виконання Кон­ституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших актів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — та­кож програм їх національно-культурного розвитку; підготовка та виконання відповідних бюджетів; взаємодія з органами міс­цевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідною радою, повноважень.

Об'єктом діяльності місцевих державних адміністра­цій є соціальна і виробнича інфраструктура як сукупність виробничих підприємств, транспорту, мережі тепло-, водо-, газоенергозабезпечення, системи шляхів, зв'язку, служб об­слуговування населення, закладів охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення та інших.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах відпові­дальності перед людиною і державою за результати своєї діяльності; верховенства права; законності, пріоритетності прав та свобод людини і громадянина; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.