Рішення і документи ЄС щодо України

В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000 р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії у цій країні, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів, прийнятих ЄС щодо України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993 р., а також затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 р. З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС, а також для активізації співробітництва України з ЄС і країнами-членами Євросоюз у другій половині 90-х років прийняв низку відповідних документів. Серед них Спільна позиція ЄС щодо України (28 листопада 1994 р.), яка містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У Спільній позиції висловлювалась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС щодо України (травень 1996 р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Європі. 6 грудня 1996 р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію, прийняла План дій щодо України. План дій передбачив шість головних напрямків діяльності ЄС і країн-членів щодо України:

Ø підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ в Україні;

Ø сприяння входженню України у європейську систему безпеки;

Ø підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної й законодавчої реформ;

Ø підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку співробітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн Чорноморського басейну;

Ø допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втіленню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної галузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій, закриття Чорнобильської АЕС. Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999 р.) Спільної стратегії ЄС щодо України.

Принципово важливим у Спільній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінювалось як життєвий фактор руху до миру, процвітання й стабільності в Європі.

Спільна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:

Ø підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;

Ø вирішення спільних проблем європейського континенту;

Ø підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення.

Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила УПС конкретними проектами і запропонувала нові сфери й можливості для поглиблення співробітництва України й ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики й політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері.

Спільна стратегія установила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв'язку з процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС.