Який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу і контрольну діяльність.
Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну.
За характером функцій, які здійснюються парламентами, їх поділяють на активні, реактивні, маргінальні та мінімальні.
До активних відносять парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю (наприклад, Конгрес США). На діяльність реактивних парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Британії, Канади, Австралії"). Маргінальними є парламенти, які фактично повністю контролюються виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить незначний (наприклад, Марокко, Йорданія). Нарешті, мінімальні парламенти - це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існуючому режиму (наприклад, парламенти «радянського» типу).
Зрозуміло, що органи, віднесені до третьої і четвертої груп, лише умовно можуть називатися парламентами, оскільки порядок їх формування, характер компетенції та організаційні принципи і форми роботи не мають нічого спільного з парламентаризмом, це, скоріше, квазі - парламенти. За такою класифікацією Верховну Раду України на основі аналізу її конституційно-правового статусу можна віднести до активних парламентів.
2. Порядок формування Верховної Ради України ( представницька функція парламенту);
Чисельний склад парламенту визначається з урахуванням різновекторних чинників.
Так, з одного боку, чисельність парламенту (його нижньої палати) має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру, а для того, щоб парламент виступав реальним представником народу {представницьким мандатарієм нації ), до його складу мають входити відносно багато чисельні об'єднання парламентарів (депутатські групи та фракції), які б відображали інтереси значних прошарків суспільства. Крім того, чисельність парламенту має забезпечити можливість формування його робочих органів (комітетів та комісій), які здійснюють законопроекту та контрольну діяльність. З другого боку, надмірна чисельність парламенту суттєво ускладнює організацію його роботи. Оптимальною, з огляду на ці обставини, вважається чисельність парламенту в 350-500 депутатів.
Водночас на чисельність парламенту можуть впливати і такі чинники, як його структура, чисельність населення країни, форма державного устрою тощо. Для прикладу, чисельність парламентів європейських країн коливається від 60 до 662. Згідно з ч. 1 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України.
За структурою парламенти поділяють на однопалатні) та двопалатні. Переважна більшість парламентів великих та середніх демократичних країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн - членів ЄС лише 4 мають моно камерні парламенти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою державного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні парламенти: одна з палат представляє Інтереси суб'єктів федерації"), історичними традиціями, вимогами законодавчого процесу тощо. Проблема структури парламенту неоднозначно оцінюється в науковій літературі. Чимало вчених схиляються до думки про доцільність бікамерної структури парламенту (звичайно, якщо мова не йде про парламенти невеликих за чисельністю населення країн). При цьому висловлюються такі аргументи на користь бікамерної структури парламенту:
по-перше, бікамерні парламенти відповідають європейській традиції, згідно з якою необхідність подвійного представництва пов'язується з соціальною чи географічною різноманітністю;
по-друге, наявність двох палат є гарантією гласності та врахування позиції меншості;
по-третє, бікамерна структура сприяє підвищенню якості законодавчої роботи, здійсненню парламентського контролю та втіленню державної політики в національному та місцевому вимірах.
Що ж до недоліків бікамерної структури парламентів, то до них відносять ускладнення та уповільнення законодавчого процесу.
Бікамерні парламенти, в свою чергу, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (наприклад, парламенти Бельгії чи Італії). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції). Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 Конституції України Верховна Рада України має монокамерну структуру, тобто становить собою одну палату.
Закон України « Про вибори народних депутатів України», прийнятий Верховною Радою 25 березня 2004 року із змінами та доповненнями на 1березня 2006 року, запровадив пропорційну систему виборів народних депутатів України.
Слід зазначити, що найбільш ефективною пропорційною системою є така, яка ґрунтується на голосуванні за списки депутатів із преференціями (переваги). Це дозволить громадянам обирати не лише партії, а й надавати перевагу тим чи іншим їхнім кандидатам безпосередньо. Така система веде до позбавлення партійної верхівки чи лідерів партії права формувати передвиборні списки.
Крім того актуальним є питання справедливого обрання депутатів на підставі пропорційної системи є скасування у майбутньому виборчому законі права політичних партій утворювати політичні блоки.