Голосування, підрахунок голосів виборців, вста­новлення та оприлюднення результатів виборів.

Вибори народних депутатів замість тих, які вибули, призначаються Центральною виборчою комісією не піз­ніше як за три місяці до дня їх проведення. Закон також встановив певні обмеження щодо проведення виборів замість депутатів, які вибули - в останній рік повнова­жень Верховної Ради України (тобто протягом четвертого року повноважень її діючого складу) вони не проводяться.

Чергові і позачергові вибори Президента України та вибори до органів місцевого самоврядування признача­ються Верховною Радою України в строки, передбачені Конституцією та виборчим законодавством України.

Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одер­жання подання Центральної виборчої комісії.

Рішення про проведення повторних виборів до орга­нів місцевого самоврядування приймає відповідна тери­торіальна виборча комісія, а місцеві вибори замість тих депутатів, які вибули - відповідні ради. Рішення про проведення місцевих виборів у разі утворення нової ад­міністративно-територіальної одиниці призначаються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською радою.

Утворення виборчих органів. Функції виборчих органів в Україні здійснюють виборчі комісії - спеціаль­ні колегіальні виборчі органи, що утворюються для під­готовки і проведення виборів до органів публічної влади, що обираються безпосередньо громадянами.

До системи виборчих комісій входять: Центральна (головний виборчий орган України, який очолює систе­му виборчих комісій по виборах народних депутатів та Президента України), територіальні(утворюються для проведення місцевих виборів), окружні (діють у межах одномандатних виборчих округів) та дільничні (діють у межах виборчих дільниць) виборчі комісії.

Порядок утворення, повноваження та організація ро­боти виборчих комісій, статус їх членів, гарантії діяльності виборчих комісій визначаються Конституцією та виборчим законодавством України.

У своїй діяльності щодо підготовки та проведення виборів виборчі комісії незалежні від інших органів, ор­ганізацій та установ: ніхто не може втручатися у вирі­шення питань, віднесених до їх компетенції. У разі при­йняття виборчими комісіями рішень, що суперечать чинному законодавству України або виходять за межі їх компетенції, вони можуть бути скасовані комісіями ви­щого рівня або судом.

Територіальна виборча комісія по місцевих виборах утворюється відповідно сільською, селищною, міською, районною в місті, районною, обласною радою не пізніше як за 75 днів до дня місцевих виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і 6-12 членів комісії з ура­хуванням пропозицій легалізованих відповідно до закону місцевих осередків політичних партій (блоків), громад­ських організацій, що діють на відповідній території, а також зборів виборців. її основними повноваженнями є:

1) здійснення на відповідній території контролю за виконанням Закону України «Про вибори депутатів міс­цевих рад та сільських, селищних, міських голів»;

2) утворення виборчих округів;

3) спрямування діяльності окружних та дільничних виборчих комісій; встановлення порядку використання коштів на проведення виборів, їх розподіл між окружними та дільничними виборчими комісіями; встановлення результатів виборів на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці тощо.

Повноваження та порядок діяльності територіаль­них виборчих комісій при місцевих виборах визначаєть­ся Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року.

Територіальні виборчі комісії по виборах Президен­та України утворюються не пізніш як за 70 днівдо дня проведення виборів Президента України рішенням від­повідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голови, секретаря та чле­нів комісії за поданнями партій (блоків), від яких зареє­стровані кандидати у .Президенти України, а також за поданнями кандидатів у Президенти України, які зареєс­тровані Центральною виборчою комісією від зборів ви­борців.

Окружні і дільничні виборчі комісії мають тимчасовий статус, їх утворення віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­врядування - обласних, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад, або виконавчих комі­тетів відповідних місцевих рад. Строки утворення комісій: окружні по виборах народних депутатів України - не піз­ніше як за 90, окружні по місцевих виборах - не пізніше як за 65, а дільничні - не пізніше як за 45 днів до дня про­ведення виборів. Встановлений законом термін щодо утворення дільничних виборчих комісій може бути не до­триманий при формуванні дільничних виборчих комісій виборчих дільниць, утворених у місцях тимчасового пере­бування виборців та на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні. У виняткових випадках такі комісії утворюються не пізніше, як за 5 днів до дня виборів.

Рішення про утворення окружних виборчих комісій приймається на сесії обласної ради (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської і Севастополь­ської міських рад), а про утворення дільничних виборчих комісій - на сесії сільської, селищної, міської, районної в місті рад.

Окружні виборчі комісії здійснюють контроль за ви­конанням виборчого законодавства на території вибор­чого округу; реєструють кандидатів та їх довірених осіб; затверджують текст виборчого бюлетеня по виборчому округу та забезпечують виготовлення виборчих бюлете­нів і доставку їх дільничним виборчим комісіям; встано­влюють результати виборів у виборчому окрузі; органі­зовують проведення повторного голосування тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; забезпечує можливість ознайомлення виборців зі списком виборців, приймає і розглядає заяви про помилки та неточності в списку і вирішує питання про внесення відповідних змін до нього; завчасно вручає або надсилає виборцям іменні запро­шення із зазначенням дати проведення виборів, адреси приміщення для голосування, часу початку і закінчення голосування; створює умови для ознайомлення виборців зі списками і відомостями про кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, їх передвиборними програмами, а також зі списками кандида­тів, зареєстрованих в одномандатному виборчому окру­зі, та їх передвиборними програмами; забезпечує підго­товку приміщення для голосування та виготовлення ви­борчих скриньок; організовує голосування на виборчій дільниці; проводить підрахунок голосів, поданих на ви­борчій дільниці; розглядає заяви і скарги з питань підго­товки виборів та організації голосування на виборчій дільниці і приймає по них рішення; здійснює інші повно­важення відповідно до законів України.

Всі виборчі комісії організовують свою роботу гласно і відкрито. їх діяльність будується на демократичних засадах. Основною формою роботи комісій є відкриті засідання, де розглядаються та вирішуються найважли­віші питання, віднесені виборчим законодавством Украї­ни до їх відання. На засіданнях виборчих комісій мають право бути присутніми кандидати в депутати, уповно­важені особи від політичних партій, виборчих блоків партій, довірені особи кандидатів у депутати, офіційні спостерігачі, а також інші особи, передбачені законом.

Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, а рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів осіб, що входять до складу комісії, присутніх на засіданні комісії.

Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх ком­петенції, є обов'язковими. На засіданнях комісії ведеться протокол, який підписується головою комісії або голо­вуючим на засіданні комісії та її секретарем.

У приміщеннях виборчих комісій для прийому гро­мадян встановлюється чергування членів комісії. При­ймати документи та звернення, які надходять до комісії, мають право лише голова, заступник голови, секретар або член комісії. Порядок реєстрації цих документів та звернень визначається комісією самостійно.

Виборчі комісії інформують виборців про свої засі­дання та прийняті на них рішення.

Виборчий округ -це територіальна або інша вибор­ча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для об­рання депутатів.

Виборче законодавство України передбачає формування лише територіальних виборчих округів, тобто та­ких, що формуються за територіальною ознакою

2) Виборче законодавство України передбачає утворен­ня як одномандатних (для виборів половини народних депутатів України, для виборів депутатів сільських, се­лищних, міських, районних у містах рад, сільських, се­лищних, міських голів), так і багатомандатних - за­гальнодержавного(для виборів половини народних де­путатів України).

Повідомлення про утворення одномандатних вибор­чих округів для виборів народних депутатів України із зазначенням їх номера, центру, територіальних меж: та кількості виборців у кожному виборчому окрузі публіку­ється Центральною виборчою комісією у державних засобах масової інформації не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Територією багатомандатного загальнодержавного виборчого округу для виборів народних депутатів Украї­ни є вся територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є усі громадяни України, які мають виборче право.

Список виборцівє документом, на підставі якого виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені. Списки виборців складаються з метою, по-перше, надати можливість проголосувати кожному виборцю, забезпечи­вши тим самим реалізацію конституційного принципу за­гального виборчого права; по-друге, виключити участь у виборах осіб, які згідно зі ст. 70 Конституції України не мають права голосу. Під час складання списків виборців також забезпечується дотримання конституційного прин­ципу рівного виборчого права: виборець включається до списку виборців лише на одній виборчій дільниці (за міс­цем постійного проживання або тимчасового перебування, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні).

Виборче законодавство України передбачає обов'язкову реєстрацію виборців: до списків виборців включа­ються всі громадяни України, яким на день виборів ви­повнюється вісімнадцять років та які на момент скла­дання списку постійно проживають на території відповід­ної виборчої дільниці і мають право голосу.

До списків виборців включаються всі громадяни Ук­раїни, які на день виборів досягли (досягнуть) вісімнад­цятирічного віку, мають право голосу та на момент скла­дання списку проживають на території відповідної ви­борчої дільниці. За відсутності відомостей про місяць і день народження громадянина вважається, що він наро­дився 1 січня відповідного року.

Виборче законодавство України закріплює спеціальні гарантії, що забезпечують доступ до інформації про спи­ски виборців. Так, громадяни України можуть звертатися до дільничних виборчих комісій з проханням надати їм можливість ознайомитися зі списками виборців і переві­рити правильність відомостей, які містяться в них.

Передвиборна агітація- це діяльність громадян, політичних партій, інших об'єднань громадян, колекти­вів підприємств, установ і організацій, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців в інтересах конкретних кандидатів чи політичних партій. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах (через засоби масової інформації, шляхом про­ведення передвиборних заходів, у тому числі зустрічей із виборцями, публічних передвиборних дебатів, мітингів, випуску та розповсюдження матеріалів передвиборної агітації тощо) і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. При цьому по­винні бути дотримані такі принципи:

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування (при виборах Президента України з 7 до 22 години).

Дільнична виборча комісія зобов'язана сповістити виборців про час та місце голосування не пізніше, як за 15 днів до дня виборів.

Голосування відбувається в спеціально обладнаних приміщеннях. Кожний виборець голосує особисто. Голо­сування за інших осіб не допускається. Видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для го­лосування за іншу особу відповідно до ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Виборчі бюлетені видаються членами дільничної ви­борчої комісії на підставі списку виборців по відповідній виборчій дільниці за умови пред’явлення виборцем доку-менша, який посвідчує його особу. Дільнична виборча комісія зобов'язана забезпечити можливість взяти участь у голосуванні всім виборцям, у тому числі й тим, які за станом здоров'я не можуть прибути до примі­щення для голосування - за їх письмовою заявою дільни­чна виборча комісія за три дні до дня виборів складає список таких виборців, визначає час і не менше трьох членів виборчої комісії (при місцевих виборах достатньо двох), які організовують голосування в місцях перебу­вання таких виборців. Час виходу членів комісії до ви­борців визначається з таким розрахунком, щоб ці ви­борці змогли проголосувати не пізніше, як за годину до закінчення голосування. Голова дільничної виборчої комі­сії повинен оголосити про те, що члени комісії виходять для організації голосування до виборців, які за станом здоров 'я не можуть прибути до приміщення для голосу­вання. При проведенні такого голосування можуть бути присутні офіційні спостерігачі.

Голосування здійснюється шляхом нанесення вибор­цем у виборчому бюлетені позначки «плюс» (+) або ін­шої, яка засвідчує волевиявлення виборця, у квадраті проти назви політичної партії, виборчого блоку партій, за виборчий список якої (якого) він голосує чи проти прі­звища відповідного кандидата.

Виборчі бюлетені заповнюються виборцем у спеці­ально обладнаній кабіні або кімнаті для таємного голо­сування. При заповненні виборчих бюлетенів забороняє­ться присутність інших осіб. Виборець, який не може самостійно заповнити бюлетені, має право з відома го­лови або заступника голови дільничної виборчої комісії запросити до кабіни (до кімнати) для таємного голосу­вання іншу особу на свій розсуд, крім членів виборчої ко­місії, кандидатів у депутати, які балотуються по цьому виборчому округу, їх довірених осіб, а також уповнова­жених осіб політичних партій, виборчих блоків партій. Заповнені виборчі бюлетені опускаються виборцями у виборчу скриньку.

Підрахунок голосів здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні.

Дільнична виборча комісія складає два протоколи (кожний у трьох примірниках: перший разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилається до окружної виборчої комісії, другий - збе­рігається у секретаря дільничної виборчої комісії, тре­тій - відразу вивішується для загального ознайомлення).

Встановлюють результати виборів Центральна ви­борча комісія (при виборах Президента України та в ба­гатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі при виборах народних депутатів), територіальні та окру­жні виборчі комісії.

3. Референдум в Україні;

Референдум (лат. - те, що має бути по­відомлене) - важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців (певної, визначе­ної законом групи виборців), шляхом якого приймаєть­ся рішення з будь-яких питань державного або само­врядного характеру, за виключенням тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум, що обов'язкове для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення носить імператив­ний характер.

Основна відмінність референдуму від виборів, про­цедура яких також передбачає голосування виборців, по­лягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, як­що при виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конс­титуція, закон, законопроект, будь-яке питання зовніш­ньої чи внутрішньої політики.

Класифікація референдумів здійснюється з викорис­танням досить широкого кола критеріїв.

Правова регламентація питань організації і прове­дення референдумів в Україні здійснюється Конститу­цією України (ст. 72-74), Законом України «Про всеук­раїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих референдумів рег­ламентуються також Законом України «Про місцеве са­моврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ст. 7).

У залежності від території проведення законодавство України виділяє три види референдумів: всеукраїнські, референдуми Автономної Республіки Крим і місцеві. Останні два види можна об'єднати в один, оскільки ре­ферендуми Автономної Республіки Крим за територією проведення також носять місцевий характер.

Всеукраїнський референдум може призначатися Пре­зидентом України, Верховною Радою України (ст. 72 Конституції України) або проголошуватися за народною ініціативою Президентом України (п. 6 ст. 106 Консти­туції України). При цьому Верховна Рада України при­значає лише обов'язковий референдум з питання про зміну території України, а Президент України - обов'яз­ковий референдум щодо внесення змін до розділу І «За­гальні засади», розділу НІ «Вибори. Референдум» і роз­ділу XIII «Внесення змін до Конституції України» Конс­титуції України.

Всеукраїнський референдум проголошується Прези­дентом України за народною ініціативою на вимогу не менше, як трьох мільйонів громадян України, котрі ма­ють право голосу, за умови, що підписи щодо призна­чення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей, і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.

Предметом референдуму є питання, що виноситься на референдум, або сукупність запропонованих варіан­тів. Конституція України визначає межі використання всеукраїнського референдуму: його предмет не можуть становити питання податків, бюджету та амністії (ст. 74). Це пов'язано з тим, що вирішення подібних питань по­требує спеціальних знань. Крім того, деякі з цих питань взагалі немає сенсу виносити на референдум (наприклад, питання про скорочення податків), оскільки відповідь на них наперед відома.

Питання зміни території України (ст. 73 Конституції України) та внесення змін до розділів І, II, XIII Консти­туції (ст. 156 Конституції України) віднесені до предме­ту обов'язкового всеукраїнського референдуму, тобто вони не можуть бути вирішені будь-яким органом дер­жавної влади.

Місцевий референдум згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та закона­ми України до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голо­сує не за кандидата або список кандидатів, а за пропози­цію, яка містить проект рішення з певного питання.

Зокрема, значну роль щодо організації підготовки та проведення всеукраїнського референдуму відіграє Цент­ральна виборча комісія, яка:

· забезпечує в межах, визначених законами України, реалізацію і захист конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі;

· організовує підготовку і проведення всеукраїнсь­кого референдуму;

· реєструє ініціативні групи зі всеукраїнського ре­ферендуму, встановлює форму підписних листів для збирання підписів для проведення всеукраїнського рефе­рендуму за народною ініціативою;

· здійснює в порядку, передбаченому законом, на всій території України контроль за виконанням законо­давства про всеукраїнський референдум і забезпечує йо­го однакове застосування;

· звертається у разі необхідності до Конституційно­го Суду України щодо тлумачення Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», інших законів України або окремих їх положень з питань проведення всеукраїнського референдуму, вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законів з пи­тань проведення всеукраїнського референдуму;

· спрямовує діяльність комісій із всеукраїнського референдуму;

· розподіляє кошти по комісіях із всеукраїнського референдуму, контролює забезпечення комісій із всеук­раїнського референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення всеукраїнського референдуму;

· встановлює форми списків громадян, які мають право брати участь у всеукраїнському референдумі, про­токолів засідань комісій із всеукраїнського референдуму, інших документів з проведення всеукраїнського рефе­рендуму, зразки скриньок для голосування і печаток ко­місій із всеукраїнського референдуму, порядок зберігання документів з проведення всеукраїнського референдуму;

· заслуховує повідомлення комісій із всеукраїнсько­го референдуму, а також керівників міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, орга­нів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з під­готовкою і проведенням всеукраїнського референдуму;

· забезпечує акредитацію на всеукраїнських рефе­рендумах офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій згідно з положенням про статус спостерігачів, що затверджується Комісією, видає їм від­повідні посвідчення;

· підбиває підсумки всеукраїнського референдуму в цілому по Україні, публікує в пресі повідомлення про його підсумки;

· розглядає заяви і скарги на рішення, дії або безді­яльність комісій зі всеукраїнського референдуму і при­ймає рішення з цих питань тощо.

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму) можуть бути різному сформу­льовані. В літературі виділяють два види формул: пер­ший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно - «так» або «ні»; дру­гий передбачає пропозицію виборцеві двох чи більше варіантів відповіді, один з яких він може обрати або від­хилити всі (народний вибір).

Лекція № 10 «Конституційна система державних органів України ».

План:

1. Поняття державного органу України і його конституційний статус;

2. Конституційні загальні засади та принцип організації і діяльності державних органів;

3. Поняття, система та види органів державної влади;

1. Поняття державного органу України і його конституційний статус;

Однією з найважливіших складових конституційного права є питання організації і здійснення державної влади.

Дбаючи про демократичні принципи легітимізації державної влади, Україна ще до проголошення своєї незалежності прагнула вирішити це питання, прийнявши відповідні нормативно – правові акти. Першорядного значення серед них набула Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1991 р., у якому висловлювалося прагнення зміцнити державну владу законним шляхом, виходячи з належності її українському народові. У розділі ІІ Декларації проголошено, що лише народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Наступним етапом у цьому процесі було прийняття Верховною Радою УРСР на основі здійснення Декларації постанови Верховної Ради Української РСР та Акта про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Легітимність існуючої системи органів державної влади в умовах після проголошення незалежності було вирішено Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року.

У процесі легітимізації державної влади приоритетним вважається рішення всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про незалежність України.

Заключним етапом легітимізації державної влади в Україні стала нова Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 року, внаслідок чого було створено правовий фундамент закріплення державної влади в Україні її народом.

У Конституції було законодавчо закріплено єдине джерело державної влади в Україні, яким згідно зі ст.. 5 Конституції визнано лише народ. Народу надано право визначати конституційний лад в Україні.

Сутність конституційно – правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка дістає законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовим органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.

Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно – правових актах. Орган держави – це частина державного механізму.

Орган держави (державний орган) – це організаційно і структурно уособлена частина державного механізму, яка наділена в установленому Конституцією України порядку державно – владними повноваженнями, правовими і матеріально – фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій державної влади.

Основнимискладовими організації і діяльності органів державної влади є:

· Закріплення загального призначення цих органів як засобу, інструменту реалізації народовладдя, народного суверенітету ( ст. 5);

· Встановлює основні принципи їх організації і діяльності ( поділ влади, участь громадян в управлінні державою, законність діяльності тощо) (ст. 5, 6, 19);

· Розмежовує повноваження загальнодержавних і місцевих органів ( ст.. 116,119);

· Встановлює структуру державних органів і правовий статус найважливіших з них: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд ( розділи 4, 5, 6, 12).

Наука конституційного права виділяє такі ознаки органу держави:

а) конституційно – правовий статус;

б) особливості його формування;

в) характер державно – владних повноважень;

г) специфіка взаємовідносин різних державних органів і структур громадянського суспільства.

Основоположною ознакоюналежності державного органу до державного апарату є наявність у органу держави державно – владних повноважень, які закріплені в конституції України. Державно – владні повноваження характеризуються тим, що порядок формування і діяльність органу, його структура і компетенція закріплюються нормами конституційного права; орган держави наділяється правом видання юридичних актів, які є обов’язковими для виконання суб’єктами права; встановлені цим нормативно – правовими актами приписи забезпечуються засобами переконання, виховання і при необхідності застосовується примусова сила держави; державний орган при реалізації своїх функцій і повноважень спирається на матеріально – фінансове забезпечення своїх приписів (фонд держави, кошти державного бюджету тощо).

Іншими ознаками державного органу є:

· орган держави - це відповідна організація, організований колектив людей, а іноді державний орган може бути представлений і окремим громадянином даної держави;

· орган держави створюється в установленому державою порядку. Всупереч такого порядку орган держави з’явитися не може. Відступ від цього правила означав би порушення частини третьої ст. 5 Конституції України: « Ніхто не може узурпувати державну владу»;

· орган держави діє в установленому державою порядку;

· державний орган уповноважений державою виконувати її завдання і функції. Державний орган, виконуючи свої функції, одночасно бере участь у реалізації різних функцій держави;

· конституційною ознакою державного органу є його компетенція. Конституція детально не регламентує компетенцію органів державної влади. Вона детально розкривається в поточному конституційному законодавстві: закон про прокуратуру; закон про судоустрій в Україні;

· орган держави є частиною єдиного державного апарату, відповідної системи органів державної влади тієї чи іншої країни. Всі вони між собою тісно взаємопов’язані.

· орган держави має внутрішню структуру, яка складається із підрозділів, що скріплені єдністю цілей і дисципліною. Чим вище місце органу у вертикальній ієрархії, тим складніше його структура.

Класифікувати органи влади можна:

1. За способом виникнення: первинні і вторинні. Первинні обираються за встановленою процедурою і наділяються владними повноваженнями безпосередньо виборцями. Похідні органи створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями.

2. За обсягом владних повноважень: вищі і місцеві.

3. За широтою компетенції: на загальні та спеціальної компетенції.

4. За видами діяльності: на законодавчі, виконавчі та судові.

2. Конституційні загальні засади та принцип організації і діяльності державних органів;

Принципи організації і діяльності органів держа­вної влади - це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів дер­жавної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення в Конституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:

1) універсальні - притаманні всім видам органів дер­жавної влади, державному апарату України в цілому;

2) спеціальні - такі, що визначають побудову і функ­ціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.

Універсальними конституційними принципами орга­нізації і діяльності органів державної влади України є:

1. Принцип суверенності та єдності системи орга­нів державної влади - полягає в тому, що система орга­нів державної влади (державний апарат в цілому) від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподіль­ності державної влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовніш­ніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст. ст. 1, 5 Конституції України.

2. Принцип розподілу влад - стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що, по-перше, органи законодавчої і виконавчої влади формую­ться відносно незалежно один від одного (Верховна Рада України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади); по-друге, сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України; по-третє, різні види органів дер­жавної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності станов­лять систему «стримувань і противаг». Елементам системи стримань і противаг є: термін повноважень посадових осіб різних рівнів; несумісність депутатського мандата з іншим представницьким мандатом чи з перебуванням на державній службі (ст. 78); право вето на закони( ст. 94); право розпуску парламенту України ( ст.. 90); вотум недовіри уряду з боку парламенту ( ст.. 87); незалежність судового корпусу тощо.

Реалізація конституційного принципу розподілу влади ставить заслін зловживання владою, захищає громадянина від свавілля посадових осіб, створює передумови для ефективної діяльності державного апарату.

3. Принцип законності - випливає з конституційного принципу верховенства і полягає в тому , що всі державні органи повинні виконувати закони. Згідно з ч. ІІ ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією і законами України.

. 4. Принцип участі громадян у формуванні і діяль­ності органів державної влади - отримав досить широ­ку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місце­вих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 - про те, що гро­мадяни користуються рівним правом доступу до держав­ної служби.

Важливою формою участі громадян у діяльності ор­ганів державної влади є індивідуальні чи колективні пи­сьмові звернення до органів державної влади, їх посадо­вих і службових осіб, що зобов'язані розглянути звер­нення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізація їх конститу­ційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).

5. Принцип позапартійності, відокремлення церкви від держави — закріплюється в ч. З ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності органі­заційних структур політичних партій в органах держав­ної влади (за винятком Верховної Ради України, де утво­рюються партійні фракції), а також на державних під­приємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Державні службовці керуються законодавством України і при виконанні посадових обов’язків не зв’язані рішенням партій, політичних рухів, інших громадських формувань.

Відокремленість церкви від держави є однією із ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає в відсутності над державою церковної ієрархії. Вказівка в офіційних документах на ставлення до релігії не допускається.

6. Принцип народовладдя– проявляється в демократичній організації Української держави, республіканській формі правління, за якою носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ При цьому народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування ( ст. 1, 5 Конституції України). Але головне місце в системі засобів реалізації влади народу займає механізм держави в особі її органів.

7. Принцип унітаризму - визначається тим, що згідно частиною ІІ ст.. 2 Конституції України наша держава є Унітарною. Наявність у її складі Автономної Республіки Крим не робить її федерацією. Цей принцип впливає на структуру державного механізму України, характер взаємовідносин державних органів між собою по вертикалі і горизонталі.

3. Поняття, система та види органів державної влади;

На підставі Конституції саме держава визначає систему державних органів. Тому орган держави – це певна державна інституція, яка засновується і утворюється державою в встановленому порядку і діє за її уповноваженням.

У сукупності державні органи України становлять одну єдину систему центральних органів, а іноді і місцевих, склад якої випливає з принципів єдності влади в Україні.

Розрізняють органи державної влади та інші державні органи.

Центральні органи державної влади - це ті органи держави , повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни.

Побудована за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається перед усім із органів трьох видів: органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні – парламент – Верховна Рада України. Він є представницьким органом., тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус – Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Згідно з Законом України « Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року , вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою , підпорядкований і підзвітний їй.

Закон України « Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року він є органом, який на постійній основі здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах своєї юрисдикції.

До виконавчих органів державної влади України належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України; міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві адміністрації на відповідній території. В сукупності вони складають єдину систему органів виконавчої влади.

За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції ( Кабінет Міністрів України), і органи спеціальної компетенції ( міністерства).

До судової влади відносяться Верховний Суд України ,вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності вони складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального та арбітражного судочинства.

Поряд з органами державної влади, згідно з Конституцією України та законами України існують і інші державні органи .

Залежно від визначення правового статусу державних органів розрізняють такі органи як: