Основні засади конституційного ладу.

Конституційний лад України — це цілісна система основ­них політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного права України, проте провідне місце серед них належить нормам Конституції, оскільки вона є нор­мативним актом вищої юридичної сили і базою галузевого законодавства.

До основних принципів конституційного ладу України належать:

• принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Ук­раїні найвищою соціальною цінністю (частина перша ст. З Конституції);

• принцип народного суверенітету, згідно з яким народ с носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);

• визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції);

• організація і діяльність державної влади, що будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);

• визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);

• принцип верховенства права, згідно з яким закріплюєть­ся загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції);

• визнання і гарантування основ громадянського су­спільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції);

• принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологіч­ні її багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);

• принцип визнання української мови державною (ст. 10 Конституції);

• визнання плюралізму форм власності та гарантування захисту прав усіх суб’єктів права власності та господарюван­ня (ст. 13 Конституції);

• принцип, згідно з яким норми міжнародного права, зго­ду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст. 9 Кон­ституції);

• визначення основних функцій держави: захисту суве­ренітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення еколо­гічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);

• принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

У свою чергу, органи державної влади та органи місцево­го самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції);

• закріплення як державних символів України Держав­ного Прапора України, Державного Герба України і Держав­ного Гімну України (ст. 20 Конституції).

 

 

Державний устрій (лад) України має такі складові:

а) форма держави та її конституційне закріплення;

б) характеристика України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави;

г) конституційне закріплення України як правової дер­жави;

г) характеристика України як соціальної держави.

Сутність загаль­них засад конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного закріплення державного устрою держави, так і основних принципів організації в Україні громадянсь­кого суспільства.

Щоб з'ясувати питання про державний устрій України, не­обхідно визначити, які конституційно-правові норми закріплю­ють форму Української держави, а також регулюють систему політико-правових, економічних і соціальних відносин.

Як відомо, форма держави визначається шляхом з'ясу­вання питання про її державний устрій, форму правління та державний режим.

Державний устрій України — це її територіальна органі­зація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяють на дві групи — унітарні (прості) та федеративні (складні). Унітарною вважають державу, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Її територію поділено на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які в сукупності ста­новлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи вико­навчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі й виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 системи адміністративно-територіального устрою на­лежить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єди­ний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конс­титуції), її головною ознакою, на відміну від монархії, є ви­борність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: підмову під здійснення державної влади на підставі спадку нашім; у творення державних органів на основі поєднан­ня інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська формаправління безпосередньо пов'я­зана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу притаманна республіці.

Відомі дна види республіки — президентська і парламентські.

Президентська поєднує в одних руках повноваження глави дер­жави і глани уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної вла­ди покладено принцип верховенства парламенту, який утво­рює уряд і контролює його діяльність.

Деякі вчені обґрунтовують висновок про те, що існують і змішані форми правління: парламентсько-президентська і президентсько-парламентська. До числа останньої вони від­носять і Україну.

Проте погодитися з цим висновком учених важко. Адже аналіз відповідних конституцій країн світу свідчить про те, що гак званих "змішаних" форм правління не існує.

Є президентські республіки, в яких конституцією ви­значені досить широкі й міцні повноваження Президента і, одночасно підконтрольний йому парламент, з дещо обмеженими власними повноваженнями.

Специфіка президентської республіки в Україні поляга­ла у тому, що Конституція передбачала міцну президентську владу в поєднанні з окремими рисами парламентської рес­публіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контро­лю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (частина друга ст. 90 Конституції).

При проведення конституційної реформи це співвід­ношення істотно зміниться: значні владні повноваження на­лежатимуть парламенту та Уряду,а Президент здійснювати­ме контрольну функцію і виконуватиме свої повноваження, передбачені його статусом як глави держави. У цьому разі можна стверджувати, що в Україні створюється парламент­ська республіка з широкими повноваженнями і, одночасно, з взаємною відповідальністю.

За формою державною режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).

Демократизм Української держави полягає у забезпечен­ні народною волевиявлення; принципу розподілу влад; політич­ної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.

У статті 1 Конституції Україна характеризується як де­мократична держава, тобто держава народу, його влади. У частині першій ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ.

Проте державна влада — це не єдина форма влади наро­ду. Іншою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самовряду­вання (частина перша ст. 5 Конституції).

Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.

Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції).

Другою формою є безпосереднє волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69—74 Конституції України здійснюється через ви­бори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Основоположним принципом демократичної організації держаки, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права — є принцип розподілу вла­ди. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не в змозі підкорити собі іншу.

Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базуєть­ся на принципі політичної, економічної та ідеологічної багато­манітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає мож­ливість існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в межах Конституції України. "Держава гаран­тує свободу політичної діяльності, не забороненої Конститу­цією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції.

Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, яка реалізується завдяки діяльності полі­тичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення пра­вового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації цьо­го принципу.

Нарешті, важливою складовою демократизму України є визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Кон­ституції), оскільки основою демократії як форми держави та засобу правління є ідея політичної свободи, що виявляється на підставі принципу самовизначення і самоуправління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирі­шує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління. Слід зазначити, що конституційні норми, які характери­зують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету та єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не ві­дображають повною мірою волю народу.

Не реалізується повною мірою і принцип розподілу вла­ди, оскільки безконтрольною є лише виконавча влада, яка панує над іншими гілками влади.

По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.

Отже, становлення справді демократичної Української держави — це справа майбутнього, вирішення якої вирішаль­ною мірою залежить від народу.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверен­ною і незалежною державою. Суверенність — верховна влада, верховенство і незалеж­ність влади.