Конституціоналізм України в радянський період.

Радянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою були створені українські конституції. 14 березня 1919 року була прийнята перша Конституція Української Соціалістичної Радянської республіки. Цей основний закон, як і конституція РРФСР, ґрунтувалася на марксистсько – ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому Конституція була більшою мірою політичним, ніж правовим документом.

Подальше існування УРСР як квазі – держави зберігало декларативні атрибути державного утворення, що не мало жодної принципової відмінності від СРСР. У зв’язку з утворенням СРСР та прийняттям першої Конституції Радянського Союзу ( січень 1924) були внесені відповідні зміни до конституції України. 15 травня 1929 рокуХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УРСР, що внесла зміни щодо адміністративного територіального устрою ( до складу УРСР – з 12. 10. 1924 року по 2. 08. 1940 року – увійшла Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка). Було зафіксовано трьохступеневу систему управління.

Зміна політичних орієнтирів Комуністичною партією зумовила відповідне правове забезпечення. Прийняття тези про перемогу соціалізму в Країні Рад стало передумовою нового основного закону. Слідом за Конституцією СРСР 1936 року ХІУ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив Конституцію УРСР.

Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 червня 1978 року. Її текст розробила комісія на чолі з В. В. Щербицьким відповідно до Конституції СРСР 1977 р., « яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави – побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства і стала політико – правовою основою конституцій усіх соціалістичних республік».

Усі чотири Конституції Радянської України були документами політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС. Враховуючи це, а також статус квазі – держави, якою була Україна, дані конституційні акти з великим застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

За радянський період існування української державності було прийнято чотири конституції( 1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Але з точки зору теорії конституціоналізму їх можна вважати « квазіконституціями». Така оцінка конституцій «радянського типу» пов’язана з тим, що вони:

· По – перше, встановлювали неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип розподілу влад та незалежне правосу ддя;

· По – друге, конституції України радянського період мали повністю відтворювальну структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні установи щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуністичного будівництва тощо;

· По – третє, радянські конституції регулювали відносини людини і держави на засадах колективістської ( класової) концепції прав людини без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина.