Втілення демократичних ідей конституціоналізму в період відродження української державності (1918 – 1920 рр.).

Період відродження національної Української державності ( 1917 – 1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційно – правових актів, які передбачали різні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7( 20) листопада 1917 р., Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 р., Конституцію Української народної Республіки ( Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 р., Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро – угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 р. та інші.

Серед цих конституційно – правових актів чільне місце посідає Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. (« Статут про державний устрій, права і вільності УНР»), яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресивний на той час документ, принципові положення якого зводилися до наступного:

1. Україна є суверенною, самостійною і ні від кого незалежною державою;

2. Вся влада в УНР належить народові України;

3. За формою правління УНР є парламентарною республікою, Верховним органом влади якої є Всенародні Збори;

4. За формою державного устрою УНР – унітарна держава з широким місцевим самоврядуванням, територіальна організація влади в якій базується на дотриманні принципу децентралізації;

5. Взаємовідносини людини з Українською державою будуються відповідно до принципів ліберальної ( європейської) концепції прав людини;

6. Організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влад:

· Органом законодавчої влади проголошуються Всенародні Збори, які формують інші гілки влади;

· Вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів;

· Вищим органом судової влади є Генеральний Суд УНР.

« Статут про державний устрій, права і вільності УНР» готувався на зразок демократичних конституцій Європи та США. Одним з головних його принципів - поділ влад.

Основний закон визнавав за громадянами всі конституційні свободи, а національним меншостям забезпечував право національно – персональної автономії. Для російської, польської та єврейської націй право на національно – персональну автономію гарантувалося прямою дією даного закону. Іншим націям можна скористатися цим правом, якщо подати до Генерального суду заяву не менш як від 10 тисяч громадян УНР, що заявили про належність до даної нації.

Для остаточного розв’язання проблеми національно – державного будівництва готувався проект нового поділу України. Михайло Грушевський як автор даної концепції запропонував поділ на 30 земель, з яких три міста – Київ, Харків та Одеса - вилучаються в окремі округи з приміськими територіями. Отже, Конституція УНР та проект нового поділу держави закладали основи земельного устрою України.

З огляду на складність ситуації в Україні Конституція не мала шансів на встановлення стабільної, авторитетної виконавчої та незалежної судової влади. Юридичним нонсенсом була відсутність в Основному законі посади голови держави (президента) і голови уряду (прем’єра). На останньому засіданні Малої Ради Президентом України було обрано Михайла Грушевського, про посаду та функції якого в Конституції нічого не зазначається.

Унаслідок державного заколоту Гетьмана Павла Скоропадського положення Конституції УНР 1918 року не були реалізовані.

За часів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закон «Про тимчасовий державний устрій України « від 29 квітня 1918 року та Закон « Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України» від 1 серпня 1918 року.

Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Главою Української держави проголошувався Гетьман України. Конституція містила і деякі демократичні положення, які передбачали недоторканість особи, недоторканість житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканість власності, певні політичні свободи. Проте сама модель організації влади за часів Гетьманату була глибоко антидемократичною, оскільки вона фактично передбачала поєднання законодавчої і виконавчої влади в руках Гетьмана України. Крім того, Гетьман України фактично одноосібно формував і вищий судовий орган – Генеральний Суд.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очоленого Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відігравала Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 року, відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані «проти інтересів трудящих класів», поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі згідно Декларації мала належити Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28 січня 1919 року Універсал ( Резолюцію про владу), що відігравав роль «малої конституції» соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад Української держави був суттєвим кроком уперед у порівнянні з «гетьманською конституцією», хоча він і відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29 квітня 1918 року.

В останній період існування УНР(12 листопада 1920 року) було прийнято ще два конституційного акти: Закон « Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та Закон « Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки». В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах розподілу влад.

Нереалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, які були підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР, перший з яких передбачав унітарний устрій Української держави, а другий - федеративний.

Державне відродження на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро – Угорщини, відбувалося під значним впливом подій на Наддніпрянщині.

9 листопада 1918 року Українська Національна Рада оголосила Західну Україну суверенною Західно – Українською Народною Республікою(ЗУНР), уряд якої очолив Кость Левицький.

Було схвалено Тимчасовий Основний закон ЗУНР, доповнений законами від 13. 09, 16. 09, 1.12. 1918р. та 4. 01. 1919 р., де були накреслені головні принципи державного ладу. Внутрішня суверенність ЗУНР належала народові, який мав її виконувати через представництво, обране рівним, безпосереднім, таємним та пропорційним голосуванням. До обрання на цих засадах парламенту дані функції обіймає УНРада. Законом від 4. 01.1919 р. утворено окремий виділ Укради, до якого входили 9 членів. На чолі стояв, як дев’ятий член, Президент УНРади Євген Петрушевич. Верховна влада належала УНРаді.

Судова влада будувалася на принципі незалежності ( закон від 21. 09. 1918 р.) і передбачала створення Найвищого суду.

ЗУНР входила в правові відносини з УНР. 22 січня 1919 року проголошено акт Злуки УНР та ЗУНР. Але це об’єднання мало політичний, ідеологічний характер, а не правно – державний, бо не були вироблені його правові умови й не ратифіковані законними органами обох держав.

З початком воєнних дій уряд передав свої повноваження Президенту УНРади Євгену Петрушевичу як диктаторові, що мав право здійснювати всю військову та цивільну владу.

ЗУНР мислилася як президентська республіка порівняно з парламентською Українською Народною Республікою.