Лекція № 4 « Основні принципи конституційного права».

Дії - це юридичні факти, що залежать від волі і сві­домості суб'єктів конституційно-правових відносин. З точки зору законності дії поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні дії зумовлюють виникнення у суб'єктів прав і обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами. При цьому правомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти -це правомірні дії, що здійсню­ються суб'єктами з метою їх вступу в певні конституцій­но-правові відносини, а юридичні вчинки - це правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки. Неправомірні дії - це юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно-правових норм. Вони можуть стати підставою для притя­гнення відповідних посадових осіб та органів публічної влади до відповідальності.

Юридичні факти- це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують вини­кнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і в залежності від їх зв'яз­ку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.

Юридичні факти в конституційному праві.

Підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно – правових відносин є певні життєві обставини, умови, що сформульовані у нормах конституційного права. Такі обставини (умови ) визначаються як юридичні факти. Вони відрізняються від інших суспільних фактів тим, що тягнуть за собою певні правові наслідки.

Юридичні факти- це конкретні життєві обставини, з якими конституційно – правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення конституційно - правових відносин.

Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно – правових норм і в залежності від їх зв’язку з індивідуальною волею суб’єкта поділяються на дві групи: юридичні події та дії, правовий стан.

Події – це юридичні факти, що не залежать від волі суб’єктів (підставою виникнення правовідносин з реалізації активного виборчого права є досягнення громадянином України вісімнадцятирічного віку згідно ст.70 Конституції України). Але юридичні події лише створюють передумови реалізації прав.

Дії – це юридичні факти, що залежать від волі і свідомості суб’єктів конституційно – правових відносин.

З точки зору законності дії поділяються на правомірні і неправомірні

Правомірні дії –зумовлюють виникнення у суб’єктів прав і обов’язків, передбачених конституційно – правовими нормами (видання закону в межах компетенції Верховної Ради України). При цьому правомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки.

Юридичні акти – це правомірні дії, що здійснюються суб’єктами з метою їх вступу в певні конституційно – правові відносини.

Юридичні вчинки - це правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно – правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки.

Неправомірні дії – це юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно – правових норм. Вони можуть стати підставою для притягнення відповідних посадових осіб та органів публічної влади до відповідальності.

Події - це юридичні факти, що не залежать від волі суб'єктів (наприклад, досягнення громадянином Украї­ни вісімнадцятирічного віку згідно ст. 70 Конституції

України є підставою виникнення правовідносин з реалі­зації активного виборчого права).

При цьому доцільно звернути увагу на те, що пору­шення конституційно-правових норм може тягти за со­бою як конституційно-правову (конституційну) відпові­дальність, так і відповідальність, передбачену іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, циві­льним). Наприклад, згідно ст. 65 Конституції України за­хист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Порушення громадянами України вимог даної конституційно-правової норми тягне за со­бою адміністративну або кримінальну відповідальність.

План:

1. Поняття, сутність і функції конституції;

2. Класифікація, форма і структура конституції;

3. Предмет конституційного регулювання. Зміст конституції;

4. Юридичні властивості, прийняття, зміни та відміна, охрана конституції.

1. Поняття, сутність і функції конституції;

У перекладі з англійської мови слово «конституція» означає «устрій», з латинської — «затвер­джую, установлюю». Незважаючи на те, що цей термін відомий ще з часів Римської імперії, акти, які дещо були схожі на конституцію, були і в часи феодалізму, однак у власному розумінні цього слова вони такими не були і не могли бути. З середніх віків залишились історичні пам'ятки — хар­тії, декларації та інші акти, які стали підґрунтям для майбутніх конституцій. Вони увійшли в істо­рію саме тому, що відповідали початковим потребам суспільного життя в конституційних формах правління, і насамперед обмежували владу монархів, закріплювали засади рівності прав особи.

У вітчизняному правознавстві під конституцією прийнято розуміти основний закон держави, який відображає волю народу і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної організації країни. Як головний закон конституція являє собою єдиний законода­вчий акт, що встановлює принципи організації і функціонування представницьких органів дер­жави, основні права і свободи людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, місцеве самоврядування тощо. У цьому розумінні конституція як особливий законодавчий акт у правовій системі держави з'явилася в ХУІІ – ХУІІІ з приходом до влади буржуазії. Поява конституцій — це результат тривалої і тяжкої боротьби між феодалізмом і абсолютизмом, з одного боку, і бур­жуазією, селянами та робітниками -— з другого. У цілому ж конституції завершили створення та­кого механізму державної влади, який давав змогу управляти суспільними відносинами від імені народу, але в інтересах насамперед буржуазії. Водночас у перших конституціях були закріплені права і свободи громадян, які є досить демократичними. Першою в світі Конституцією була Кон­ституція СІІІА 1787 р., а на європейському континенті — Конституції Франції і Польщі,
прийняті їх парламентами 1791 р.

Необхідність прийняття конституцій була зумовлена і тим, що в державі значно розширився ком­плекс суспільних відносин, які підлягали правовому регулюванню. Кількість нормативних актів постійно зростала. У цій ситуації перші конституції були як «орієнтир» у праві, «маяк» правової системи, через них неможливо було забезпечити виконання законів великою кількістю людей. Вихід тут був знайдений у тому, що в досить зрозумілий, доступний і всім відомий закон були зі­брані основні правила і принципи суспільного життя і доведені до загального відома. Крім того прийняття конституцій було зумовлено й тим, що держави досить часто хотіли заручитися союз­никами (наприклад, у торгівлі) і продемонструвати перед ними найвигідніші сторони своєї внут­рішньої і зовнішньої політики. Тому конституції були своєрідною «візитною карткою» держави, її «паспортом».

Таким чином, конституції з'явились у зв'язку з необхідністю проголошення і гарантування прав і свобод особи, для забезпечення правових засад буржуазного правопорядку, закріплення позицій держав у міжнародних відносинах.

Термін «конституція» має матеріальне і формальне значення. У матеріальному значенні конститу­ція являє собою писаний акт, який встановлює засади суспільного ладу, форму правління і терито­ріального устою, засади організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємо­відносини, державну символіку, столицю, основні права і свободи людини і громадянина тощо.

З формальному значенні конституція — це закон, який має найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція — це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним зако­ном, і внесення змін до неї зумовлює внесення змін до тих законів і підзаконних актів, що діяли на той час.

Від існуючих у державі численних законів конституція відрізняється тим, що вона є головним джерелом конституційного права, в якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави і який підноситься над усіма іншими законами через значення норм, правил і особливих гарантій і на відміну від інших галузевих законів конституція регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин, які охоплюються терміном «державний устрій».