Політична економія, предмет вивчення, основні категорії та етапи розвитку
Політична економія - це суспільна наука про закони виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Необхідно підкреслити, що у центрі науки дослідження виробничих відносин між людьми, які виражаються в окремих економічних категоріях. Економічна категорія – це теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб’єктами господарської діяльності.
Предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут людини, можна визначити правильний напрям економічних досліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу.
Першою школою політичної економії був меркантилізм, найвидатніший представник якого французький учений А. Монкретьєн (1575-1621). Меркантилісти відображали переважно інтереси торговельної буржуазії. Вони першими поставили питання про причину багатства, проте ототожнювали його з грошима, а джерелом багатства вважали сферу обігу, яку назвали предметом політичної економії. Відстоювали ідею протекціонізму (захисту вітчизняного ринку), виступали за втручання держави в економіку.
На зміну меркантилізму приходить класична політична економія, що є другим етапом у розвитку економічної теорії. Класики буржуазної політичної економії вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А. Сміту і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно цього закону прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата".
Марксистська політекономія - наступний етап розвитку економічної теорії, пов'язаний з іменами К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895). Основною заслугою економічних поглядів К. Маркса було вчення про двоїстий характер праці, додаткову вартість, обґрунтування законів розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед основного економічного закону. Його послідовник Ф. Енгельс першим визначив предмет політичної економії як науки, що вивчає закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних благ.
Основними напрямами сучасної економічної думки, яка сформувалася наприкінці XIX – на початку XX ст., є: 1) неокласичний; 2) кейнсіанський;
3) інституційно-соціологічний.
Неокласичний напрям сформувався у протистоянні з марксизмом ще у 70-ті роки XIX ст. і відстоює ідею мінімального, опосередкованого втручання держави в економіку.
Кейнсіанський напрям отримав назву від імені англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), який стверджував, що без активного втручання держави в економіку капіталістичний лад не може існувати.
Інституційно-соціологічний напрям, або інституціоналізм стверджує думку, що у процесі розвитку суспільства здійснюється природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Засновник інституціоналізму американський економіст Т. Веблен (1857-1929) звинувачував підприємців у надмірному прагненні до наживи, до придушення ними конкуренції, тощо.