Продуктивність праці

Продуктивність праці - здатність конкретних працівників в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції, або виконувати відповідний обсяг роботи.

Продуктивність праці характеризується двома показниками:

1. Пряме відношення виробленої продукції до кількості затраченого часу – виробіток.

2. Обернений: який визначається за допомогою співставлення кількості затраченого часу до обсягу виробленої продукції:

Затрати робочого часу на одиницю продукції характеризують її трудомісткість.

Найпоширеніший універсальний показник продуктивності праці - виробіток. В залежності від того в яких одиницях вимірюється обсяг продукції розрізняють => показники рівня виробітку:

• Натуральний

• Вартісний

• Трудовий

• Умовно-натуральний

Натуральний кількість штук за людино-годину. Ці показники зручні для порівняння роботи однорідних підприємств, працівників зайнятих на однорідних роботах.

Вартісні показники використовуються для порівняння продуктивності праці по випуску різнорідної продукції (вартість одиниці продукції випущеної за одиницю часу). Вони є найбільш поширеними.

Трудові показники потребують добре поставленої роботи по технічному нормуванню та обліку праці. Вони переважно використовуються на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, або в умовах значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або грошових одиницях.

Трудомісткість робочого часу виражає затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Розраховується в натуральних показниках по всій номенклатурі, а якщо асортимент великий, то по типових елементах.

Порівняно з показниками виробітку показник трудомісткості має переваги:

• Показує пряму залежність між об'ємом виробництва і затратами праці.

• Дозволяє співставити затрати праці на виробництво однакової продукції на різних ділянках підприємства.

В залежності від складу трудових затрат, що включаються в показник трудомісткості розрізняють:

1. Технологічну трудомісткість (включаються всі затрати основних, відрядних, почасових працівників).

2. Трудомісткість обслуговуючого виробництва (включаються затрати праці допоміжних працівників).

3. Виробнича трудомісткість (1+2)

4. Трудомісткість управління виробництвом (затрати праці службовців, обслуговуючого персоналу, інженерно-технічна охорона).

5. Повна трудомісткість (сукупність затрат праці всього персоналу).

Важливим етапом роботи підприємства є пошук резервів підвищення продуктивності праці, тобто знати фактори які на неї впливають, тобто всю сукупність рушійних сил і причин які визначають рівень продуктивності праці. Фактори поділяють на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні ті що знаходяться поза контролем підприємства (законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, трудові і природні ресурси);

Внутрішні - підприємство безпосередньо впливає на них (характер продукції, технологія, обладнання, матеріали і енергія, персонал, організація виробництва і праці, тощо).

Фактори підвищення продуктивності праці включають 3 основні групи:

1. Матеріально-технічні, що обумовлені рівнем розвитку і використанням засобів виробництва (в першу чергу це НТП).

2. Соціально-економічні, що характеризують використання робочої сили (підвищення культурно технічного рівня працівників, якість підготовки спеціалістів, підвищення кваліфікації вдосконалення мотивації і підвищення якості трудового життя, прогресивні форми організації праці.)

3. Організаційно-управлінські, які характеризують якість злиття робочої сили і засобів виробництва: тобто це прогресивні форми організації виробництва і праці, підвищення рівня спеціалізації.

Резерви підвищення продуктивності праці – це такі можливості підвищення продуктивності праці, які вже виявлені, але з різнмх причин не використані, вони використовуються і знов виникають по мірі розвитку економіки і НТП.

Підвищення ПП залежить від зміни обсягів виробництва і чисельності працівників.

Продуктивність праці в цілому в суспільстві визначається як відношення національного доходу до чисельності працюючих.