Відтворення суспільного продукту

Суспільне виробництво може існувати лише завдяки відтворенню.

Відтворення– це процес виробництва, який постійно повторюється і поновлюється.

Щоб відтворення здійснилося потрібно постійно мати в наявності усі фактори виробництва.

Так, працівник після праці повинен відтворити свою робочу силу, поповнити її через особисте споживання. У більш широкому розумінні відтворення робочої сили полягає у зміні поколінь працівників.

Має здійснюватись відтворення засобів виробництва: потрібно постійно поповнювати запаси сировини, палива, матеріалів, а зношені машини, інструменти, будинки, споруди, тощо мають бути замінені відремонтованими.

Для повторення виробництва слід не просто забезпечити наявність нових засобів виробництва і робочої сили, а здійснити їх сполучення у визначених кількісних пропорціях.

Складовою частиною відтворення є також відтворення природних ресурсів і навколишнього середовища.

Постійне відтворення робочої сили і засобів виробництва, природних ресурсів означає відтворення продуктивних сил. Водночас відтворюються і відповідні виробничі відносини (відносини економічної власності).

Розрізняють просте і розширене відтворення. При простому відтворенні обсяги суспільного продукту у кожному наступному циклі виробництва залишаються незмінними. Весь додатковий продукт використовується на особисте споживання, тобто відсутній фонд нагромадження.

При розширеному відтворенні масштаби суспільного продукту зростають. Джерелом розширення виробництва стає додатковий продукт, частина якого утворює фонд нагромадження, який використовується для розширення засобів виробництва і робочої сили.

Тільки розширене відтворення забезпечує збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства.

Необхідною умовою відтворення виробництва в масштабах суспільства є реалізація суспільного продукту.

Першу в історії політичної економії спробу з’ясувати умови відтворення на суспільному рівні зробив французький економіст Ф. Кене в роботі „Економічна таблиця”.

Він поділив усе суспільне виробництво на промисловість та сільське господарство. Розглядав оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1) землевласниками; 2) фермерами – як безпосередніми виробниками; 3) промисловим класом (підприємці і робітники). Однак вважав, що продуктивною є лише праця в землеробстві, а промисловий клас – „безплідний”, тобто не створює ніякого прибутку.

Ф. Кене помітив, що реалізація відіграє значну роль у житті суспільства. Він вперше використав сам термін „відтворення” і висловив ідею, що процес реалізації і відтворення може здійснюватись лише при дотриманні певних пропорцій в економіці.

Через 100 років ідеї Ф. Кене розвинув К. Маркс, який побудував свої схеми відтворення.

К. Маркс розглядав суспільний продукт у вартісній і натурально-речовій формі (засоби виробництва і предмети споживання).Відповідно суспільне виробництво було поділене на два підрозділи:перший (І) –галузі, що виробляють засоби виробництва, адругий (ІІ) –галузі, що випускають предмети споживання (рис.3.1)

Були визначені пропорції, дотримання яких забезпечує нормальний процес суспільного відтворення, рівновагу суспільного виробництва.

Умови реалізації (пропорції) при простому відтворенні.

1. - у першому підрозділі потрібно створити стільки засобів виробництва, щоб забезпечити відшкодування постійного капіталу в обох підрозділах.

2. - нова вартість першого підрозділу повинна забезпечити відшкодування засобів виробництва у ІІ підрозділі.

3. - сума вартості створених у ІІ підрозділі предметів споживання має дорівнювати сумі доходів робітників та власників в обох підрозділах.

Умови реалізації (пропорції) при розширеному відтворенні.

1. - продукція, створена у І підрозділі, повинна забезпечити не лише відшкодування, але й зростання постійного капіталу в обох підрозділах.

2. - нова вартість створена у І підрозділі повинна забезпечити відшкодування засобів виробництва у ІІ підрозділі і його розширення в обох підрозділах.

3. - нова вартість створена в масштабах суспільства має бути більшою аніж вартість продукції ІІ підрозділу, щоб забезпечити зростання постійного капіталу в обох підрозділах та особисті потреби додаткової робочої сили, що залучається до виробництва в зв’язку з його розширенням.

Обґрунтовані К.Марксом схеми реалізації суспільного продукту були конкретизовані, доопрацьовані та доповнені і сьогодні широко застосовуються в практиці економічного програмування й планування багатьох країн.