Необхідність і методи антимонопольного регулювання

Аналіз наслідків монополізації економіки дозволяє виділити ряд позитивних моментів. На перших порах, в період свого становлення, монополії сприяють НТП. Вони мають можливості, і використовують їх, для розвитку виробництва, фінансування науково-дослідних лабораторій, впровадження нової техніки та технологій. Створюється можливість планомірного та організованого розвитку економіки. Саме великі корпорації успішно використовують систему планування. Монополія – це масове виробництво, яке дає можливість здійснювати економію на витратах.

В той же час, уже в період появи монополізації економіки виявились її негативні результати:

▪ монополія придушує конкуренцію, виступає її антиподом (хоча сама виникла із конкурентної боротьби);

▪ монополізм починає гальмувати науково-технічний прогрес, адже за умов відсутності конкурентного середовища на ринку зникає потреба в удосконаленні техніки. Економіка стає надзвичайно марнотратною, оскільки основними факторами розвитку виступають додаткові матеріальні, фінансові та людські ресурси;

▪ ціноутворення носить суб’єктивний характер. Користуючись своїм панівним становищем на ринку монополії встановлюють монопольно високі ціни (вище вартості) на товари і послуги, що продаються, та монопольно низькі ціни (нижче вартості) на товари і послуги, які купуються самою монополією. Така система ціноутворення забезпечує монополіям монопольні прибутки;

▪ вкладення коштів орієнтується на монопольні прибутки, а не на потреби споживачів. Як наслідок, порушується дія об’єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції, що приводить до зростання диспропорцій суспільного відтворення і поглиблення суперечностей ринкової економіки (кризи стають тривалішими і небачено зростає безробіття).

Перевага негативних рис монополій над позитивними змушує державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства.

Перші антимонопольні закони були прийняті ще у 1889 (у Канаді) та 1890 (у США) роках. Проте лише у 30-40х роках ХХ століття антимонопольне регулювання стало застосовуватись повною мірою. Саме в цей період були прийняті антимонопольні закони у більшості ринкових країн.

Антимонопольні закони визначають ситуацію монополії. Підприємством-монополістом вважається фірма, частка якої на ринку певного товару досягає 35-40% (у залежності від законодавства). Антимонопольні закони забороняють формування монополістичних об’єднань підприємств, передбачають контроль за створенням нових фірм та їх об’єднань і примусовий поділ монополій на окремі конкуруючі одиниці, створення державних підприємств у монополізованих галузях, визначають рівень концентрації виробництва, що загрожує появою монополізму.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.

З 1992 року в Україні діє антимонопольний закон – „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності’’.