Державна політика розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування
Розвиток інформаційного суспільства в Україні передбачає цілеспрямовану узгоджену діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. формування та реалізацію державної політики розбудови інформаційного суспільства як невід’ємну складову державної політики сталого розвитку України. У формуванні державної політики розвитку інформаційного суспільства виділяють два етапи. З першим етапом (1998-2006рр) зв’язують прийняття законів України “Про Національну програму інформатизації”, ”Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про електронний цифровий підпис”, низкою актів Уряду, які започаткували формування нормативно-правової бази інформатизації, а саме побудову: телекомунікаційної системи, системи національних інформаційних ресурсів, інформатизацію стратегічних напрямків розвитку економіки, безпеки та оборони, соціальної сфери тощо. В той же час окремої державної політики з впровадження електронного урядування не було, точніше була невдала спроба її формування в рамках програми “Електронна Україна”.
На другому етапі були прийняті закони України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, а також сукупність інших нормативно-правових актів, спрямованих на конкретизацію та деталізацію вищевказаних законів.
В організаційному плані на першому етапі було створено Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України, яке в подальшому в ході реорганізації органів державної влади перетворилося у Державний департамент в структурі Міністерства транспорту та зв’язку. В державних органах влади для реалізації завдань інформатизації було сформовано структурні підрозділи, які не передбачали типової структури та функцій. Координація діяльності органів державної влади була недостатньо ефективною, і, як наслідок, відомчі інформаційні системи розроблялися без урахування загальних вимог до взаємодії, формати та стандарти даних не узгоджувалися, інформаційні ресурси органів державної влади формувалися хаотично та не обліковувалися. На цьому етапі планувалося розробка національних стандартів в сфері інформатизації, створення національних геоінформаційних та пошукових систем, потужних інформаційних ресурсів, створення системи захисту інформації, розбудова індустрії програмного забезпечення. Наукові розробки цього етапу стосуються в основному технологічних питань побудови інформаційних систем і не розглядають питання теоретичного обґрунтування принципів обробки інформації, оцінки її якості, не вирішують питання послідовної та узгодженої реалізації завдань побудови інформаційного суспільства.
На другому етапі утворено Держкомінформатизації, як ЦОВВ, якому делеговано повноваження координації діяльності інших ЦОВВ з реалізації завдань побудови інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування, яке можна розглядати з декількох позицій. Так, Електронне урядування у складі державного управління розвитком інформаційного суспільства, можна розглядати як нову модель державного управління, яка здатна надати відносинам влади, бізнесу і громадян характер взаємодії та взаємосприяння з метою розбудови сучасного демократичного суспільства. Це засіб, інструмент, сучасна управлінська технологія й, водночас, ідеологія здійснення управління справами суспільства, виконання зобов’язань і надання електронних державних послуг особі, громадянину, підприємству, організації чи установі різних форм власності. Електронне урядування як концепція реформування публічного демократичного управління, оскільки за допомогою використання ІКТ здійснюється ефективне перетворення європейських публічних адміністрацій та поліпшення радикальним чином їхньої роботи зі своїми клієнтами, як з громадянами, підприємствами, так і з іншими публічними адміністраціями. Крім того, електронне урядування наразі є основним засобом для здійснення та досягнення вищої мети державної політики.
Електронне урядування побудоване з двох взаємопов’язаних підходів. По-перше, це бізнес-модель, адаптована до сучасних потреб та прийнята з боку підприємницького сектора, сутність якої полягає в отриманні конкурентних переваг завдяки реалізації таких заходів, як безперервний процес удосконалення, зосередження уваги на основних повноваженнях публічних адміністрацій та реорганізації їх внутрішніх адміністративних процесів. По-друге, це використання широкого спектру ІКТ. Електронне урядування це також адаптація державного управління до умов інформаційного суспільства, сутність якого полягає у налагодженні взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування між собою, з громадянами та бізнесом за допомогою сучасних ІКТ.
Враховуючи вище викладене, у галузі державного управління багатьох країн світу виникла потреба в адмініструванні електронного урядування. Оскільки передумовою для ефективної розробки і впровадження електронного урядування є здатність управлінців самостійно і разом з іншими аналізувати державну політику та комплекси ситуацій, які чекають на своє залагодження і по яких необхідно приймати конкретні рішення, розробляти різноманітні варіанти рішень, обмірковувати їх переваги і недоліки, приймати і обґрунтовувати належні управлінські рішення. Україна проголосила вступ до Європейського Союзу одним із пріоритетних напрямків розвитку країни. Для будь-якої країни, яка входить до Європейського Союзу, висуваються вимоги стосовно адаптації до європейських стандартів, зокрема, вимоги у сфері електронного урядування, у тому числі, питання професійної підготовки фахівців у сфері електронного урядування та електронної демократії.