Системний аналіз - це методологія дослідження системи з метою визначення найбільш ефективних методів управління ними. При цьому під системою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів, що змінюються у часі.

Основним завданням системного аналізу є підвищення ефективності виробництва, впровадження в практичну діяльність управлінських рішень, що ґрунтуються на наступних підходах:

- розгляд всіх процесів і явищ у виробничій діяльності як взаємозв’язаних та взаємообумовлених, які утворюють в сукупності єдину систему, в якій зміна одного елемента впливає на всі інші;

- виявлення характеру таких взаємозв’язків в середині підприємства, які можуть бути або енергетичними, коли рух одного елемента викликає рух іншого в тому ж напрямку, наприклад заходи, які направлені на підвищення продуктивності праці, одночасно викликає підвищення фондовіддачі, або альтернативними, коли заходи з підвищення якості продукції можуть викликати незначне збільшення собівартості;

- виділення емерджентних властивостей системи, тобто таких властивостей які не властиві кожному окремому елементу, а породжені виключно їх взаємодією;

- встановлення ієрархічної взаємодії систем: взаємозв’язки господарської діяльності підприємства із розвитком галузі та економіки держави в цілому, а в середині підприємства - взаємозв’язки і взаємодії його структурних підрозділів;

- чітке формулювання цілей, які ставляться в процесі управління, цільової функції підприємства, як системи, та визначення критеріїв ефективності як ступеня реалізації цієї функції.

1. Підприємство як технічна система є сукупністю верстатів, машин, іншого обладнання у послідовності виконуваних з їх допомогою операцій. Впровадження нової техніки на будь-якому із технологічних переходів не може вирішуватися як ізольована задача, а передбачає системний підхід до планування і реалізації процесу удосконалення технічної бази виробництва у всій сукупності його частин.

2. Підприємство як технологічна система є сукупністю операцій і процесів виробництва, в результаті яких створюється продукція необхідного асортименту і якості. Системність технологічних процесів визначається необхідністю системних рішень в області розробки стандартів і технічних умов в процесі перетворення сировини в готову продукцію.

3. Підприємство як організаційна система - це сукупність структурних підрозділів, рівнів, ступенів, ланцюгів в самому виробництві і в апараті управління, їх взаємопов’язане функціонування. І тут постає два аспекти системності:

1) взаємозв’язок елементів в середині організаційної структури, безперервний розвиток функцій управління;

2) організаційні форми промислових підприємств відкривають можливості економічно ефективної централізації у великих масштабах ремонтного, транспортного обслуговування підприємства, матеріально-технічного постачання із використанням автоматизованих систем управління.

4. Підприємство як соціальна система є трудовим колективом із відносинами, які виникають в ньому. Вирішення задач щодо вдосконалення техніки, технології, організації виробництва, підвищення його економічної ефективності проходить успішно лише за умови врахування потреб колективу, розвитку його творчої активності, взаємодопомоги тощо.

5. Підприємство як економічна система характеризується процесом крутообороту його виробничих фондів, сукупністю показників господарської діяльності, методами планування, аналізу, оцінки та економічного стимулювання ефективності виробництва і якості роботи.

Найпростішою частиною системи, неподільною з огляду на вирішення конкретної задачі, є елемент. Елемент - це межа поділу системи з точки зору вирішення конкретної задачі, поставленої мети.

Проте елемент не є єдиною складовою, на яку можна розбити систему. Складні системи прийнято спочатку ділити на підсистеми, а якщо останні також складно поділити на елементи, то складові проміжних рівнів розділяють на компоненти системи.

Підсистема - компонент системи, більший порівняно з елементом і детальніший, ніж система в цілому. Вона має властивості системи, чим відрізняється від групи елементів.

Структура системи - це склад її за елементами, взаємовідношення між елементами та їх групами, які мало змінюються при змінах у системі, забезпечують існування системи та їх основних властивостей. Структура відображає визначені взаємозв’язки, розташування складових частин системи, її будову. Найчастіше структуру системи відображають графічно. Вона також може бути представлена у вигляді теоретико-множинних описів, матриць, мови топології, алгебри та інших засобів моделювання систем.

Різні види структур мають специфічні особливості і можуть бути розглянуті як самостійні поняття теорії систем та системного аналізу.

Важливим компонентом структури системи є зв’язок, що відображає відношення між елементами системи. Він характеризується напрямом, силою, характером. Розрізняють зв’язки направлені й ненаправлені, сильні й слабкі, підпорядкування, породження, рівноправні, управління, внутрішні й зовнішні, прямі й зворотні тощо.

Поняття зв’язку одночасно характеризує і будову (статику), і функціонування (динаміку) системи.

Важливу роль в моделюванні систем відіграє поняття зворотнього зв’язку. Він може бути додатнім, - який зберігає тенденції, що відбуваються в системі змін того чи іншого вихідного параметра, і від’ємним, - який протидіє тенденціям зміни вихідного параметра.

Системи поділяють на класи за різними ознакам, і в залежності від задачі, яка вирішується, можна вибирати різні принципи класифікації.

Поняття відкритої системи ввів Л. фон Берталанфі. Основні відмінні риси відкритих систем - здатність обмінюватись із середовищем масою, енергією та інформацією. Закриті або замкнуті системи повністю ізольовані від зовнішнього середовища. При цьому під зовнішнім середовищем для системи є все те, що не входить до її складу.

Живі системи - відкриті системи із самозберігаючою структурою, соціальні системи, системи, які характеризуються самосвідомістю, мисленням, організми, які здатні сприймати інформацію (клітини, рослини, тварини, люди, соціальні організації тощо).

Неживі системи - статичні структури, прості динамічні структури із заданими законами поведінки (кристали, годинниковий механізм, термостат).

Добре організована система є такою, у відношенні якої ставиться задача визначити елементи системи та їх взаємозв’язки між собою і з цілями системи.

При погано організованій системі не ставиться завдання визначити всі елементи, їх властивості, зв’язки між ними і цілями системи. Система характеризується деяким набором макропараметрів і закономірностей, які виявляються на основі досліджень не всього об’єкта або класу явищ, а шляхом вивчення визначеної з допомогою деяких правил вибірки компонентів, які характеризують досліджуваний об’єкт або процес.

У цілеспрямованих системах розрізняють системи, в яких цілі задаються ззовні та системи, в яких цілі формуються в середині.

Клас самоорганізованих систем характеризується рядом ознак, які наближають їх до реальних об’єктів: схоластичність поведінки, нестабільність окремих параметрів, не передбачувана поведінка, здатність пристосовуватися до мінливих умов середовища тощо.

Методологія системного аналізу передбачає наявність чітко виражених п’яти логічних елементів у процесі дослідження будь-яких систем, підсистем і їхніх компонентів, зокрема:

- мети діяльності системи;

- засобів чи напрямків дій, за допомогою яких може бути досягнута мета;

- витрат ресурсів, необхідних для кожного напрямку;

- логічної (чи математичної) моделі чи моделей, кожна з який являє собою систему зв’язків між цілями, засобами їхнього досягнення, навколишнім середовищем і потребами в ресурсах;

- критеріїв вибору кращих альтернатив. Правильна постановка проблеми, визначення мети, вимірника її досягнення чи вимірника ефективної діяльності системи важливо, бо дозволяє контролювати реальні досягнення запланованих результатів.