Форми та системи оплати праці

Встановлення безпосередньої залежності розміру оплати праці від її кількості і якості, від виконання тих або інших показників, які відображають інтереси підприємства досягається застосуванням форм і систем оплати праці, що встановлюють оцінку праці в цілому і певне співвідношення між її кількісною і якісною стороною.

Форми і системи оплати праці визначають порядок розрахунку заробітної плати з урахуванням результатів роботи. Для вимірювання і обліку праці, що затрачується на виробництво продукції, використовуються два показники: витрати робочого часу і кількості випущеної продукції. У зв'язку з цим розрізняють дві основні форми оплати праці - погодинну і відрядну.

Можливе застосування інших форм оплати праці, наприклад контрактної та безтарифної.

Система заробітної плати визначається певним взаємозв'язком елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій (рис. 13.1).

Рисунок 13.1. Форми і системи оплати праці

Локомотивне депо самостійно вибирає форму і систему заробітної плати для кожної конкретної ділянки виробництва. Залежно від особливостей організації праці системи заробітної плати підрозділяються на індивідуальні і бригадні.

Розроблення і використання різних форм і систем оплати праці дозволяє застосувати в кожній групі і категорії працівників певний порядок обчислення заробітку. Цим забезпечується більш точний облік кількості і якості праці, вкладеної працівниками в кінцеві результати виробництва. Заробітна плата є основним джерелом доходу працівників підприємства, що значною мірою обумовлює рівень їх добробуту. Для того щоб працівники були зацікавлені в підвищенні ефективності виробництва, необхідно постійно удосконалювати форми і системи оплати праці. Зростання заробітної плати повинне знаходитися в певному співвідношенні із зростанням продуктивності праці.

Згідно з Законом України «Про оплату праці» оплата праці включає основну і додаткову заробітну плату.

Основна заробiтна плата працiвника визначається годинними тарифними ставками, посадовими окладами, вiдрядними розцінками, згідно з прийнятою системою оплати праці.

Залежно від особливостей того або іншого виробництва і умов праці до основної заробітної плати плануються доплати. Доплати встановлюються на основі КЗоТ і колективного договору .

Додаткова заробiтна платавключає:

- надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

- премії і заохочення працівникам за результатами роботи підприємства (встановлюються положенням про преміювання працівників по підприємству і передбачають стимулювання і заохочення якихось особливостей праці, які не враховуються в основній заробітній платі і доплатах);

- оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

- гарантійні та компенсаційні виплати.

При відряднiй оплатi працi величина заробітку визначається відрядною розцінкою за одиницю продукції (роботи) i кiлькiстю останньої. Таким чином, ця форма заробітної плати стимулює перед yciм кількісний результат праці – її продуктивність. Чим бiльше продуктивнiсть працi, тим бiльше заробiток. При цьому витрати заробiтної плати на одиницю продукцiї залишаються незмiнними – на piвні відрядної розцiнки.

Основнi переваги відрядної форми оплати працi:

– забезпечення прямого зв’язку мiж оплатою працi та її кількісним результатом;

– обчислення заробітку є методично простим i зрозумiлим для кожного працівника.

Водночас вiдрядна форма оплати працi має певнi недолiки:

– можливе послаблення уваги до якостi продукції з боку виконавців технологічних операцій з метою спрямування всіх зусиль на кількiсний аспект роботи;

– спокуса порушення оптимальних режимiв технологічних процесiв, їx надмiрної iнтенсифiкацiї, недодержання регламенту обслуговування машин, технiки, що призводить до додаткових витрат;

– робота з нормування працi й установлення норми виробiтку i вiдрядних розцінок є складною і трудомісткою.

При застосуванні прямої вiдрядної системи заробiток обчислюється за формулою

, (13.4)

де – вiдрядна розцінка за виготовлення одного виробу i-гo виду, гpн/шт.;

– фактична кількiсть виробiв i-гo виду, виготовлених робiтником за певний час, шт.;

n – кiлькiсть видiв виробiв.

При вiдрядно-премiальнiй системi робiтнику, кpiм заробiтку за прямою відрядною розцiнкою виплачується премiя за виконання i перевиконання певних конкретних чисельних та якісних показників. Як правило, встановлюється не бiльше двох – трьох основних показникiв i умов для премiювання. Це можуть бути показники зростання продуктивності працi, пiдвищення обсягiв виробництва, зниження нормативної трудомісткостi, eкономії сировини тощо.

Вiдрядно-прогресивна система оплати працi передбачає виплату за прямими вiдрядними розцiнками у межах виконаних норм, а при виробiтку бiльше норм – за підвищеними розцiнками:

, (13.5)

де – вихiдна база для нарахування доплат (встановлюється на piвні 110 - 115% вiд плану), шт./мiс;

– фактично виконаний обсяг продукції, шт./мiс;

– звичайна розцінка за один вирiб, грн/шт.;

– пiдвищена розцінка за один вирiб, грн/шт.

. (13.6)

Процент зростання розцінки визначають зі шкали, в залежності від процента перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється і затверджується підприємствами самостійно.

Непряма відрядна система оплати праці застосовується в основному для робітників, зайнятих на обслуговуючих і допоміжних роботах (водії автотранспортних засобів, наладчики, ремонтники тощо). Розмір заробітку прямо залежить від результатів діяльності робітників – відрядників, яких вони обслуговують. Непряма відрядна розцінка обчислюється з урахуванням норм виробітку робітників, які обслуговуються, та їх кількості.

При використанні колективної (бригадної) оплати праці спочатку розраховують заробіток всієї бригади, як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади різними методами.

Акордна система передбачає встановлення розцінки не за одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із встановленням строку його виконання.

Відрядну оплату праці раціонально застосовувати за таких умов, коли:

– можливе чітке кількісне вимірювання результатів праці та їх залежності від одного або кількох працівників (бригади);

– працівники мають можливість збільшити виробіток або обсяг виконуваної роботи (продукції);

– існує точний облік роботи кожного виконавця;

– на належному рівні організовано нормування праці;

– є потреба на певній дільниці стимулювати підвищення продуктивності праці або збільшення обсягу продукції.

Погодинна форма оплати праці передбачає залежність заробітку від установленої тарифної ставки за одиницю часу роботи (як правило, годину) і тривалого часу роботи в розрахунковому періоді (місяці) Оскільки тарифна ставка визначається складністю виконуваної роботи і вимогами до рівня ділових якостей працівника, вона передусім стимулює підвищення кваліфікації та дисципліни (за наявністю належного обліку часу роботи).

При зростанні продуктивності праці за цією формулою зарплати величина останньої на одиницю продукції знижується, і навпаки.

Тому мають бути створені належні умови для підтримання нормальної інтенсивної роботи. Інакше є ризик підвищення собівартості продукції (послуг) внаслідок низької продуктивності праці. Це вважається основним недоліком погодинної плати. Разом з тим сфера її застосування є досить широка і поступово створюють нові умови для її ефективного використання.

Заробіток при прямій погодинній системі обчислюється так:

, (13.7)

де – фактично відпрацьований за місяць час, год/міс;

– годинна тарифна ставка за і-м розрядом робітника, грн.

При погодинно-премiальнiй системi до заробiтку, обчисленого за прямою погодинною системою, додається сума преміальних доплат (за бездефектне виготовлення продукції, економiю матерiалiв тощо).

Система посадових окладiв є різновидом погодинно-премiальної системи. Використовується в основному для керiвникiв, спеціалістів та службовців.

Застосування погодинної оплати працi доцiльне, коли:

– кiлькiсний результат процесу визначається машиною або машинною системою, i працiвник не може безпосередньо вплинути на його величину;

– результат працi не можна вимiрювати кiлькiсно i, вiдповідно, немає можливостi встановити норму виробiтку i розцiнки або коли така робота є надто трудомiсткою;

– якiсть результатiв праці є визначальним чинником, а кiлькiсний результат особливого значення не має;

– робота є небезпечною для працiвника;

– завантаження роботою нерегулярне i має імовірнісний характер.

Зазначенi умови властивi багатьом видам діяльності. Передyciм тим, що пов’язані з комплексно-механiзованими та автоматизованими процесами, потоковими лiніями, обслуговуванням устаткування, виготовленням оригiнальних або унiкальних виробiв (наприклад, iнструментiв) тощо.