ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЛЬОРУ

Cвітлота, шкала світлот, насиченості. Кольоровий тон, чистий ряд,чистота кольору. Зміна кольорів на відстані, повітряна перспектива.

План

1. Основні характеристики кольору. Кольоровий тон. Світлота. Насиченість.

2. Зміна кольорів на відстані.Види перспективи. Повітряна перспектива.

Одні поверхні поглинають короткохвильові та відбивають довгохвильові промені, інші — навпаки. За такого вибіркового поглинання світлових променів поверхня має визначене забарвлення, визначений колір. Але є поверхні, які рівномірно поглинають та відбивають промені усіх довжин хвиль. Таке поглинання створює сірі поверхні. Чим більше поверхня невибірково відбиватиме промені, тим вона буде білішою, чим більше вона невибірково поглинатипромені — тим буде чорнішою. Такі поверхні мають назву "ахроматичних". Ахроматичні кольори мають тільки одну характеристику — світлоту, яка визначається кількістю відбитого від поверхні світла.

Найменшу світлоту має чорний, а найбільшу — білий колір. Сприйняття нейтральних, ахроматичних кольорів залишається незмінним незалежно від інтенсивності освітлення, тобто за будь-якого освітлення ми чітко сприймаємо білі поверхні білими, а чорні — чорними. Це явище можна визначити як константу білизни. Білий об`єкт відбиватиме значно більше світла, ніж інший у межах зору. Отже, цей предмет надасть на сітківку більш інтенсивне зображення, а це означатиме, що якраз співвідношення, а не коефіцієнт відбиття світла визначає білу поверхню як саме таку. Білий папір завжди відбиває більше світла, ніж чорний, але світлота білого паперу у темряві, якщо її виміряти інструментально, може бути меншою, ніж світлота чорного, освітленого яскравим сонцем. Поняття константності білизни відрізняється від поняття світлоти предметів, яка є порівняними тональними відношеннями між ними.

Залежно від цього можна скласти поступовий ряд ахроматичних тонів від білого до чорного. Назва "ахроматичний колір", тобто "безколірний колір" ще раз вказує нам на нероздільний зв`язок між світлом та кольором. З одного боку, чорне, біле, сіре можна розглядати як щось протилежне кольору, а з іншого — ми розміщаємо чорні та білі фарби поряд з іншими та визначаємо їх також кольорами. Для живописця-художника білий, сірий та чорний є такі ж кольори, як і жовтий, синій, тому що вони використовуються у групі інших кольорів як рівноправні елементи колірної гармонії та колориту. Можна визначити 5 основних ступенів — чорний, темно-сірий, сірий, світло-сірий, білий. Ахроматичний ряд можна розширити до 10 градацій, 20, 30 та більше. Око звичайної людини здатне сприйняти до 500 тональних розтяжок.

Діапазон світлоти від білого до чорного у натурі у тисячі разів перевищує діапазон світлоти між білою та чорною фарбами в умовах освітлення майстерні. У природі коливання освітлення настільки великі, що без показників вимірювального обладнання важко уявити собі їх чисельне вираження. Сонячне освітлення, наприклад, сильніше місячного у декілька сотень тисяч разів, а чорні предмети і чорні фарби ніколи не будуть абсолютно чорними внаслідок неминучого поверхневого відбиття. Таким чином, співвідношення світлоти в натурі не можна переносити на полотно в їхніх абсолютних величинах, їх необхідно умовно перекладати. Ахроматичні кольори об`єднуються у І групу. ІІ групу складають хроматичні кольори, тобто кольорові, зафарбовані. Звідси трапляються вислови: поліхромний розпис — багатоколірний; монохромний— одноколірний. Хроматичні кольори відрізняються один від одного за трьома характеристиками: колірним тоном, світлотою та насиченістю. Картина — це пофарбована поверхня, система колірних плям. Кожна колірна пляма відрізняється від іншої за цими трьома характеристиками. У практиці мистецтвознавства терміни "колірний тон", "світлота", "насиченість" використовуються дуже плутано, але для теорії кольорознавства ці поняття мають важливе значення, так як служать основою систематизації колірних явищ у природі та мистецтві. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він вже є хроматичним.

Колірний тон — це така ознака хроматичного кольору, за якою один колір або відтінок відрізняється від іншого та йому можна дати назву "жовтий", "синій", "червоний". Колірних тонів існує 7, це кольори спектру з визначеною довжиною світлової хвилі, а кольорових відтінків значно більше, чим назв для них.

Світлота кольору(або яскравість), як хроматичного, так і ахроматичного — це ступінь різниці визначеного кольору від чорного або білого. Синоніми — тон, світлосила, тональність. Світлота кожної колірної плями залежить від 2-х компонентів — від світлоти чорного, яке є у даному кольорі, та від власної світлоти колірних променів. У практиці можна використовувати й власну світлоту, і суміші з білим або чорним. Будь-якому кольору завжди відповідає ахроматичний колір, рівний йому за світлотою. Терміни "світлота" та "колірний тон" тісно пов`язані за своїм змістом з поняттями "тон" та "колір". В мистецтвознавчій практиці розповсюджено розподілення художників на тоновиків та колористів, на рисувальників та живописців, це також пов`язано з проблемою зв`язку світлоти та колірного тону і має на увазі художників, в картинах яких перевершує ахроматичний або хроматичний початок. У натурі колірний тон та світлота (тональність) завжди виявляються разом, нероздільно, їх розподілення — умовність образотворчого мистецтва.

Для визначення світлоти розглянемо такий знайомий художникові факт, як розбілювання кольорів, тобто їхнє висвітлення і одночасне зменшення кольоровості. Збільшенням розбілювання можна зовсім втратити забарвлення і одержати, кінець-кінцем, один білий колір. У художників цей прийом зветься розтяжкою кольорів. Проміжні кольори від повнокольорових (насичених) до білих художник вживає тоді, коли йому треба показати на картині багато світла. Відносна світлота фарби чи будь-якого предмета визначається порівнянням їх з ідеально білою, яскраво освітленою поверхнею. Яскравість є характеристикою освітлення, що зазвичай зростає при збільшенні його інтенсивності. Зорове уявлення про яскравість звичайно оцінюється в межах діапазону "тьмяний-сліпучий" та відноситься тільки до випромінюваних кольорів. Сила світла чи яскравість освітленої поверхні є найбільш зрозумілими характеристиками освітленості, які оцінюються оком. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлового променя, тобто від амплітуди коливань певної хвилі.

За будь-якого ступеня освітлення в будь-якому мотиві будуть проявлятися 3 компоненти: світлий, середній та темний. Дотримування цього закону — гарантія правильного зображення натури та гарного сприйняття її глядачами. Не можна "добирати" колір предмету, якщо не визначені загальні тонові або світлотні відношення, котрі тримають усю картину.

Насиченість —ступінь кольоровості плями фарби порівняно рівною їй за світлотою ахроматичною плямою (це ступінь віддаленості кольору від сірого тієї ж світлоти). Умовно насичування кольору можна уявити як поступове перетворювання чорно-білої фотографії на кольорову. Насиченість — поняття особливо важливе для живописця.

В багатьох посібниках з кольорознавства термін "насиченість" змінюється словом "чистота", "ясність" і ці терміни розглядаються як синоніми. При популярному викладанні питань кольорознавства таке споріднення для простоти допускається, але воно стає неприпустимим при більш глибокому та професійному розгляді проблем теорії кольору.

Під "чистотою" кольору у кольорознавстві мають на увазі відсутність сумішей інших кольорів. Не всі спектральні кольори у цьому значенні є чистими, будучи при цьому насиченими. Чистих тільки 3 кольори, 3 фарби: червоний, жовтий та синій, це первинні, основні кольори. Фіолетовий, оранжевий, зелений не можуть бути чистими. Їх називають доповняльними (додатковими) або похідними (складеними).

Інтенсивність кольору є силою враження, що впливає на наше око.

Ці три характеристики кольору в натурі майже неподільні — кожний колір їх має, але прояснюючи кожну з них, ми можемо точніше усвідомити, що саме являє собою даний колір. Для зміни кольору використовують білий (для розбілювання й зняття яскравості, разючості), чорний — для одержання нових, приглушених відтінків.
Такі терміни, як "колір", "колірний тон", "світлота", "червоний", "синій", "ахроматичний", "яскравий" і ін. відносяться до реакції на колір, тобто до відчуття людини, і в цьому змісті виступають психологічними. "Психофізичний колір" — нове визначення кольору в колориметрії, де можуть бути проведені точні виміри. Колориметрія відноситься до області психофізики, що граничить із психологією, фізикою, фізіологією і хімією. З початку 30-х років ХХ ст. колориметрія була поставлена на точну кількісну основу, загальноприйняту в міжнародній практиці. Колір виражається трьома числами, координатами кольору МКО — міжнародна комісія з освітлення.
У кольорознавстві часто вимірюють не насиченість, що сприймається візуально, а так звану чистоту, або колориметричну насиченість кольору, котра визначається відношенням яскравості спектральної складової до загальної яскравості кольору. Чистота кольору — відносна величина та виражається звичайно у відсотках. Чистота спектральних кольорів приймається рівною 1, або за 100 %, а чистота ахроматичних кольорів рівна 0. Знаючи про колірний тон, світлоту та насиченість кольору можна кількісно виміряти будь-який колір. Найменша зміна однієї з трьох складових тягне за собою зміну кольору. Для вимірювання кольору застосовують спеціальні прибори — спектрофотометри та колориметри різноманітних систем. Особливо важливо знати кількісне співвідношення кольорів в галузях виробництва, де необхідне точне відтворювання колірних відтінків — у поліграфії, текстильній промисловості, на телебаченні, при пофарбуванні приміщень чи автомашин. Всі методи вимірювання кольору в колориметрії засновані на порівнянні кольорів, що знаходяться в одній площині та при однакових умовах освітлення.