Товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є зареєстроване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких установлюється статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом об'єднання капіталів, що не вимагає особистої участі своїх членів у справах товариства. Характерними ознаками цієї комерційної організації є ділення її статутного капіталу на частки між учасниками і відсутність відповідальності останніх за боргами товариства. Майно товариства, включаючи статутний капітал, належить на праві власності йому самому як юридичній особі і не утворює об'єкта пайової власності учасників. Оскільки внески учасників стають власністю товариства, не можна сказати, що його учасники відповідають за боргами суспільства в межах внесених ними вкладів. Насправді вони взагалі не відповідають за боргами суспільства, а несуть лише ризик збитків (втрати вкладів). Навіть ті з учасників, хто не вніс свій вклад повністю, відповідають за зобов'язаннями суспільства лише тією частиною свого особистого майна, що відповідає вартості неоплаченої частини вкладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш типовою формою «компанії однієї особи» в розвинених зарубіжних правових країнах. Тому закон прямо допускає таку можливість, що розбігається з чисто лінгвістичним розумінням «товариства», але цілком відповідає юридичній суті справи.

Ст. 141 Цивільного Кодексу України передбачає необхідність установлення граничної кількості учасників такого товариства. Світовий досвід свідчить про необхідність установлення такої межі на рівні від 30 до 50 учасників, з тим, щоб це товариство відрізнялося від акціонерного товариства, в якого, навпаки, зазвичай передбачається необхідний мінімум учасників.

Закон містить вимоги про те, щоб фірмове найменування товариства з обмеженою відповідальністю містило фірмове найменування товариства і слова «з обмеженою відповідальністю» (ст. 140 ЦК України). Положення закону про статутний капітал, розбитий на рівні частини, направлене на те, щоб хоч якось гарантувати права кредиторів у правовідносинах. Саме з цією метою законодавець при створенні товариства з обмеженою відповідальністю встановлює мінімум статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30% указаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10% річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Істотною особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є можливість без особливих проблем збільшити або зменшити статутний капітал. У акціонерному ж товаристві це пов'язано з великими труднощами, а в повних товариствах досяжно тільки при одноголосності. Проте закон, пам'ятаючи про те, що учасники товариства заздалегідь виключають свою відповідальність за його боргами особистим майном і кредиторам доводиться розраховувати лише на його статутний капітал, установлює обов'язок у разі зменшення статутного капіталу повідомити про це всіх своїх кредиторів (п. 5 ст. 144 ЦК України). Останні в цьому випадку мають право зажадати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства і відшкодування ним збитків.

Слід відмітити, що товариство з обмеженою відповідальністю як правова форма найбільш підходить для малих і навіть сімейних підприємств, а також середніх. Ці підприємства залучають до свого обороту незначну кількість людей, і тому в процесі правового регулювання законодавець, втручаючись у діяльність товариств з обмеженою відповідальністю і ставлячи їм межі, все ж таки використовує частіше за норму диспозитивного характеру («якщо інше не передбачене засновницькими документами»).

У засновницьких документах, якими є засновницький договір і статут, якщо, зрозуміло, товариство не створене одним засновником, окрім звичайних відомостей (найменування, місцезнаходження тощо), містяться відомості про розмір статутного капіталу товариства, про розмір часток кожного учасника, про розмір, склад і терміни внесення статутного капіталу, відповідальність за порушення обов'язку щодо внесення вкладів, про порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління товариством і їх компетенції.

Якщо передбачаються майнові вклади, наприклад, пайова участь визначається патентом, земельною ділянкою або функціонуючим підприємством, то предмет майнового вкладу і його грошовий вираз, що характеризує пайову участь, повинні вказуватися у статуті (засновницькому договорі). У статуті, окрім обов'язку внести вклад в статутній капітал, можуть передбачатися будь-які додаткові обов'язки, наприклад, обов'язок щодо постачань, співпраці і, перш за все, щодо належного виконання своїх функцій. Можуть бути передбачені й інші положення, якщо учасники товариства визнають їх важливими.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю не відрізняється особливою складністю, оскільки коло, об'єднаних у нього осіб, невелике.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк.

Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника на зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

У Законі перераховується коло питань, що відносяться до виняткової компетенції даного органу. До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

г) затвердження річних результатів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

д) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів і положень;

е) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

є) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

ж) установлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

з) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

и) виключення учасника з товариства.

При вирішені питань, зазначених у пунктах “а”, “б”, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства.

Закон України «Про господарські товариства» ст. 60 установлює, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Усі питання, не віднесені до виняткової компетенції зборів товариства, входять до компетенції його виконавчого органу, який може утворюватися як колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Це відкриває можливість найму керівника за контрактом або укладання спеціального договору з компанією, що управляє (комерційною організацією).

Виконавчий орган створюється для вирішення поточних питань діяльності товариства. Проте на відміну від, акціонерного товариства керівник (керівники) не керує товариством під свою особисту відповідальність. Він лише в рамках статуту повинен виконувати вказівки учасників. Проте керівник на практиці користується великими розпорядливими повноваженнями, окрім, як правило, необмежено здійснюваних ним представницьких функцій у стосунках з третіми особами. Тривалість виконання цих функцій не встановлюється. Відкликання керівника можливе у будь-який час. Керівником може бути, звичайно, особа з необмеженою дієздатністю.

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, установлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок за річними звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Закон не зобов'язує створювати інші органи управління. Він лише рекомендує (точніше, фіксує право) щорічно привертати професійного аудитора, не зв'язаного майновими інтересами з товариством або його учасниками (п. 3 ст. 146 ЦК України). Проведення незалежної аудиторської перевірки мають право вимагати як загальні збори товариства, так і певну кількість його учасників, що володіють відомою часткою в його статутному капіталі. Саме товариство не зобов'язане публікувати результати своєї звітності, що відрізняє його від акціонерного товариство. З одного боку, якби такий обов'язок був установлений, то це, можливо, в якійсь мірі оберігало б кредиторів від можливих невдач, пов'язаних зі вступом у правовідносин з товариством. Але, з іншого боку, виконання цього обов'язку поглинуло б масу енергії та грошових коштів і зменшило можливості товариства вести справу ефективно.

Товариство з обмеженою відповідальністю реорганізується або ліквідується за одноголосним рішенням його учасників. Воно може бути ліквідоване і на загальних підставах ліквідації юридичних осіб.

Статистика свідчить, що на перших порах товариства з обмеженою відповідальністю недовговічні. Так, у Німеччині в період появи такого роду підприємств відсоток товариств з обмеженою відповідальністю, що знаходяться у стадії ліквідації, був дуже великий, і при цьому особливо багато було підприємств, при ліквідації яких не виявлялося майже ніякого майна. Така ж тенденція спостерігається в даний час у Росії. Тому законодавець, намагаючись запобігти можливим зловживанням, пов'язаним з особливістю обмеженої відповідальності, ввів норми, що утрудняють учасникам при виході відчуження своєї частки третім особам. Згідно з п. 2 ст. 147 ЦК України учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника або її частини пропорційно розмірам своїх часток, якщо інше не передбачається засновницьким договором і угодою.

На закінчення слід зазначити, що порівняно з організаційно-правовими формами, розглянутими раніше (повне товариство, командитне товариство), у правовому регулюванні товариства з обмеженою відповідальністю значну частку займає законодавче регулювання. Так, наприклад, якщо питання управління в повному товаристві вирішуються його учасниками самостійно, то товариство з обмеженою відповідальністю зобов'язане виняткові питання вирішувати на загальних зборах, а всі інші може передати до компетенції виконавчого органу, який неодмінно, згідно із законом, має бути створений. Або якщо закон обходить мовчанням питання про основний капітал як повного, так і командитного товариства, то відносно товариства з обмеженою відповідальністю визначає його мінімум, звертає увагу на рівність паїв, з яких складаються частки учасників, фіксує терміни і порядок їх оплати і т. д. Таким чином, йде поступове звуження сфери самостійного регулювання діяльності підприємства і розширення законодавчого.

Отже, чим складніше стає організаційно-правова форма господарської діяльності, тим більше ускладнюється її правове регулювання.