ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ


ЛЕКЦІЯ

При попаданні біоматеріалу на халат, одяг

У випадку попадання біоматеріалу на слизові оболонки

Якщо є контакт із кров'ю, слиною та інше, що супроводжується порушенням цілісності шкіри (укол, поріз) треба

При СНІДі можна спостерігати

§ прогресуючий пародонтит,

§ гострий виразково-некротичний гінгівостоматит,

§ ангулярний хейліт,

§ періодонтит, що має тенденцію перехіду до остеоміеліту,

§ виражене загострення після ендодонтичних маніпуляцій,

§ генералізовані форми гострого кандидозу та герпесу;

§ волосиста лейкоплакія (характерна тільки для СНІДу),

§ саркома Капоши (з локалізацією на твердому та м’якому піднебінні).

Заходи при пораненнях, контактах з кров'ю, іншими біологічними матеріалами пацієнта. (Треба ставитися до кожного пацієнта, як до потенційно інфікованого (один не знає, інший знає і не скаже).

§ зняти рукавички робочою поверхнею всередину;

n видавити кров із рани;

n ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (70°етиловий спирт або 5% настойка йоду);

n ретельно двічі вимити руки з милом під проточною водою, а потім протерти 70°етиловим спиртом;

n на рану накласти пластир, надіти напальник;

n при необхідності продовжувати роботу, одягти нові гумові рукавички.

У випадку забруднення кров'ю або іншими біорідинами без ушкодження шкіри необхідно:

n обробити місце забруднення 70°етиловим спиртом або 3% розчином хлорамину;

n промити водою з милом і повторно обробити спиртом.

n Ротової порожнини – прополоскати рот 70˚етиловим спиртом;

n порожнини носа – закапати 30% розчин альбуциду;

n очей – закапати 30% розчин альбуциду, потім промити водою і чистими руками ще раз закапати альбуцидом 30%.

n одяг зняти і замочити в одному з дезрозчинів

- 6% перекис водню

- р-н хлорамину та інші;

n шкіру при забрудненні крізь одяг протерти 70˚етиловим спиртом;

n забруднене взуття двічі протерти будь-яким дезрозчином.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова:

1.Збірник фондових лекцій.

Допоміжна:

1. Боровский В.О. Терапевтическая стоматология. -М.:Медицина, 1989.

2. Мастеров Ю.И., Скрипникова Т.П., Семенець В.Г. Захворювання зубів і порожнини рота. – Полтава, 2002.

3. Черкашин С.И. Хвороби щелепно – лицьової ділянки. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.

4. Царинский М.М. Терапевтическая стоматология – Ростов:Феникс. – 2008, 508 с. стор 451-456.

Домашнє завдання:

І. Підготувати на практичне заняття №3:

1. Фондова лекція №4.

 

ТЕМА:«ЗАХВОРЮВАННЯ ПАРОДОНТА ТА

СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА»

 

 

Розглянуто та затверджено на засіданні

циклової комісії

зуботехнічних дисциплін

Протокол №6 від «10»січня2013р.

Голова циклової комісії

Бородько С.Л.________________.

 

 


 

ТЕМА: «Захворювання пародонта та слизової оболонки порожнини рота».

МЕТА: ознайомити студентів з основними клінічними ознаками захворювання пародонта та слизової оболонки порожнини рота, а також з профілактичними заходами.

ПЛАН:

1. Захворювання пародонта (гінгівіт, пародонтит, пародонтоз). Етіологія, патогенез, основні клінічні ознаки, профілактичні заходи. Провести порівняльну характеристику даних захворювань.

2. Стоматит (кандидозний гострий та хронічний, герпетичний). Етіологія, патогенез, основні клінічні ознаки та профілактичні заходи. Провести порівняльну характеристику даних захворювань.

3. Надати рекомендації щодо профілактики кожного з вказаних захворювань.

4. Прояви ВІЛ-інфекції у порожнині рота, заходи при контакті з біологічними рідинами, фактори ризику, які підвищують шляхи передачі ВІЛ-інфекції.

Захворювання пародонта

Гінгівіт – це запальне ураження ясен, зумовлене несприятливим впливом місцевих і загальних чинників, перебіг якого не супроводжується порушенням цілісності зубоясеневого сполучення.

Гінгівіт найчастіше виникає у дітей і людей віком до 25-30 років.

Для гінгівіту характерно:

· наявність немінералізованих зубних відкладень (мікробна бляшка, м'який зубний наліт, харчові чинники), рідше -відкладення зубного каменю;

· пряма залежність між показниками індексів гінгівіту і гігієни порожнини рота;

· поєднання з карієсом у пришийковій ділянці;

· наявність поєднання тих чи інших морфологічних ознак запалення ясен і їх деформація (при катаральному гінгівіті внаслідок набряку і запальної інфільтрації, при виразковому - за рахунок альтерації і набряку, при гіперпластичному - у результаті проліферації);

· кровотеча при легкому зондуванні ясеневого краю;

· відсутність ясеневої кишені;

· відсутність чітких змін міжзубних перетинок. На рентгенограмі явищ деструкції не спостерігається. Загальний стан хворих не порушується, за винятком гострого, простого, маргінального чи виразкового гінгівітів або їх загострення, при яких спостерігається по-різному виражена інтоксикація організму в залежності від тяжкості гінгівіту та його розповсюдженості.

Тяжкість гінгівіту визначається сукупністю загальних змін організму і ступенем втягування ясен у патологічний процес.

Катаральний гінгівіт має гострий і хронічний перебіг і стадію загострення.

Гострий катаральний гінгівіт може бути симптомом загальних інфекційних захворювань. Інколи він виникає на тлі гострої респіраторної інфекції.

Характеризується появою болю, коротким перебігом і зворотністю процесу. Хворі скаржаться на біль в яснах, кровотечу при вживанні їжі та чищенні зубів.

Загальний стан, за певним винятком не порушується. При огляді визначається запалення ясен, яке розповсюджується або на міжзубні ясеневі сосочки (папілярний гінгівіт), або на крайові ясна (маргінальний гінгівіт). Але можуть уражатися сосочки, край і прикріплені ясна (дифузний гінгівіт). Інтенсивність запалення коливається від незначного ступеня до різко вираженого. Внаслідок набряку ясен можуть виникати несправжні періодонтальні кишені. Також виявляють наявність відкладень у вигляді зубного каменю чи бляшки.

При гострій формі поверхня ясен гладенька, блискуча, яскраво-червона, набрякла, легко кровоточить при пальпації чи зондуванні. Змінюється рельєф ясен - вони набувають куполоподібної форми, при пальпації - болючі. На рентгенограмі змін у кістковій тканині коміркового відростка не виявляється.

За локалізацією гострий гінгівіт поділяється на локалізований і генералізований (нелокалізований). Локалізованим називають гінгівіт, при якому ясна уражені в ділянці одного або кількох зубів.

Хронічний катаральний гінгівіт зустрічається в клінічній практиці набагато частіше. Хворі скаржаться на незначні больові відчуття в яснах, їх набряк і напруженість, кровоточивість під час вживання твердої їжі і чищення зубів щіткою, неприємний запах із рота. Протягом опитування можна встановити причину виникнення гінгівіту - це можуть бути чи місцеві хронічні чинники, що травмують, чи то відповідні симптоми з боку внутрішніх органів.

Перебіг хронічного катарального гінгівіту може бути також безсимптомним або характеризуватися симптомами, які мало турбують хворого. Тому цю форму гінгівіту виявляють в основному під час профілактичних оглядів або при зверненні хворого до стоматолога з приводу лікування ускладнень карієсу зубів.

При огляді порожнини рота виявляється набряк, гіперемія з ціанотичним відтінком ясен. Змінюється рельєф ясеневого краю. Легка форма гінгівіту характеризується ураженням лише ясеневих (міжзубних) сосочків, середньої тяжкості - ураженням ясеневих сосочків та ясеневого краю, тяжка - ураженням усієї поверхні ясен, включаючи коміркову. Ясеневий край збільшений, валикоподібно стовщений. У всіх хворих спостерігається м'який наліт на зубах, рідше - зубний камінь.

При введенні зонду в ясеневу борозенку порушення цілісності зубоясеневого сполучення не спостерігається, ясенева кишеня відсутня. Симптом кровоточивості позитивний.

Важливо підкреслити, що первинно запалення найчастіше локалізується в ділянці ясеневої борозенки, переважно в міжзубному проміжку.

За допомогою індексу ПМА (папілярна частина ясен, маргінальна та альвеолярна) можна виявити локалізацію запалення ясен і інтенсивність. Суть метода полягає в обробленні ясен розчином Люголю. Відповідно, здорові ясна не забарвлюються, а в місцях запалення відбувається забарвлення, важливо вказати, що є виявлена пряма кореляція між інтенсивністю забарвлення і ступенем важкості запалення (чим інтенсивніше забарвлення тим більш виражене запалення).

Профілактика гінгівіту полягає у виявленні та усуненні етіологічного чинника. Насамперед це боротьба з мікробним нальотом за допомогою регулярної і якісної гігієни порожнини рота.

Виразковий (виразково-некротичний) гінгівіт постерігається рідше, ніж інші форми гінгівіту. Характеризуєтьсязапаленням ясен із порушенням цілісності тканин, їх некрозом.

Інколи захворювання виникає первинно, але, зазвичай, з'являється в результаті ускладнень попередніх форм гінгівіту під впливом додаткових несприятливих факторів – зниження загальної резистентності організму, переохолодження, після гострих інфекційних захворювань і нервових стресів. Хвороба розвивається внаслідок активізації існуючої у зубних відкладеннях мікрофлори. Основна причина виникнення захворювання - погана гігієна порожнини рота. Хворі, що страждають на виразковий гінгівіт, зазвичай, мають значну кількість каріозних зубів, коренів зруйнованих зубів. Захворювання починається гостро і може самостійно проходити протягом 10-20 діб. Але якщо реактивність організму знижена, захворювання переходить у хронічну форму. Залежно від поширеності процесу і вираження загальної реакції організму розрізняють легкий, середньої тяжкості і тяжкий ступені хвороби.

Для виразкового гінгівіту характерні біль у яснах при вживанні їжі, розмові, кровотеча, неприємний запах із рота, виділення великої кількості слини. Ясеневий край і вершини ясеневих сосочків вкриті брудно-сірим нальотом, після видалення якого з'являється кровоточива болюча виразкова поверхня. Ясеневі сосочки і маргінальна частина ясен деформовані внаслідок некрозу; міжзубні проміжки зіяють, вони заповнені харчовими залишками і великою кількістю м'яких відкладень. Майже вся поверхня зубів вкрита липкими відкладеннями. Процес може спостерігатися на обмеженій ділянці або розповсюджуватися на весь зубний рад. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені й болючі. Виражені симптоми загальної інтоксикації.

Температура тіла підвищується до 39°С, виникає головний біль, слабкість, в'ялість, втрата апетиту, з'являється холодний липкий піт, блідість шкірних покривів, землистий колір обличчя, прискорення пульсу.

Внаслідок цього хворі погано їдять, не можуть чистити зуби. У результаті цього ускладнюються місцеві прояви процесу, погіршується загальний стан. Тяжкий виразковий гінгівіт нерідко поширюється на інші ділянки слизової оболонки порожнини рота - щоки, язик, піднебіння, що може призвести до деструкції міжзубної перетинки з втратою зубів. Некротичний процес інколи починається з ретромолярної ділянки, мигдаликів (ангіна Венсана).

Профілактика виразково-некротичного гінгівіту заключається у своєчасній санації порожнині рота і регулярній і якісній гігієні порожнини рота.

Гіпертрофічний гінгівіт - це хронічний запальний процес, який супроводжується розростанням ясен. Виділяють вогнищеву і генералізовану форми гінгівіту.

Вогнищевим називають гінгівіт, при якому патологічний процес спостерігається в ділянці одного або кількох зубів. Такий локалізований процес, зазвичай, зустрічається при аномалії розташування зубів, їх скупченості, наявності нависаючих країв пломб або при постійній травмі, яка викликана ортопедичними конструкціями (краями коронок, кламерами тощо).

При генералізованій формі ураження спостерігається гіперплазія ясеневого краю в ділянці усіх зубів однієї або обох щелеп. Генералізований процес, який спостерігається у підлітків під час статевого дозрівання, є результатом накопичення статевих гормонів росту прогестерону й естрадіолу, які посилюють проникливість судин, змінюють реактивність сполучної тканини у відповідь на дію звичайних подразників. У період вагітності ця форма гінгівіту виникає на фоні порушення обміну в тканинах за наявності місцевого подразнення ясен. Особливо тяжкі форми гіперпластичного гінгівіту спостерігаються у хворих на епілепсію, які застосовують препарати проти судом.

Гіперпластичний гінгівіт розвивається поступово і спочатку не хвилює хворих. У подальшому вони звертаються до лікаря зі скаргами на незвичайний вигляд і формі ясен, їх кровоточивість, біль, неприємний запах із рота. Ці скарги виражені, як правило, при середній і, особливо, тяжкій формі гінгівіту.

Хворі скаржаться на кровоточивість ясен, набряк та збільшення ясеневих сосочків.

Профілактика хронічного гіпертрофічного гінгівіту залежить від етіології, клінічного перебігу і ступеня гіперплазії сполучної тканини ясен.

Лікування і профілактика обмеженого гіпертрофічного гінгівіту передбачає насамперед усунення несприятливих чинників (зубних відкладень, погано накладених пломб, аномалій прикусу, ортопедичних і ортодонтичних апаратів) і регулярній і якісній гігієні порожнини рота.

Пародонтит - це захворювання, при якому запалення ясен розповсюджується на інші тканини пародонта. Пародонтит характеризується прогресуючою деструкцією періодонта і кісткової тканини міжзубних перетинок.

 

Етіологія пародонтиту:

· вплив мікроорганізмів та бактерії, що живуть у зубному нальоті ,які виділяють токсичні речовини, подразнюють ясна які кровоточать. Якщо наліт накопичується, прилипає до зубів, то утворюється зубна бляшка та зубний камінь,внаслідок відбувається руйнування тканини, що підтримує зуб;

· помилки при формуванні пломб, коли нерівні, нависаючі краї стають вмістилищем мікробів і травмують ясна;

· наявність ортопедичних конструкцій при поганій гігієні порожнини роту;

· -помилки при виготовленні ортопедичних протезів;

· патології прикусу ;

· загальні захворювання організму: ендокринні порушення, захворювання шлунково-кишкового тракту, патології крові й кровоносної системи, імунологічні порушення.

Для пародонтиту характерні такі діагностичні ознаки:

· виявлення захворювання переважно у людей віком 30-40 років;

· наявність в анамнезі кровотечі з ясен протягом кількох років;

· наявність ясеневої або пародонтальної кишені;

· запалення ясен з перевагою катарального, виразкового або проліферативного запалення;

· деструктивні зміни кісткової тканини міжзубних перетинок, визначені на рентгенограмі, відсутність при цьому порушень у глибоких відділах;

· наявність різнобічної клінічної симптоматики, зумовленої чіткістю запальної деструкції кісткової тканини і періодонта, а також клініко-морфологічною картиною запалення ясен (розхитаність зубів, їх зміщення, біль, порушення функції тощо);

· загострення хронічного пародонтиту і, особливо, абсцедування, яке супроводжується наявними загальними порушеннями: підвищенням температури тіла, кволістю, зміною периферичної крові за типом неспецифічних запальних змін;

· значна кількість назубних відкладень (зубний камінь, мікробний наліт, залишки їжі тощо).

У відповідності до тяжкості клінічних проявів виділяють початковий ступінь, І, II, III ступені генералізованого пародонтиту. Такий поділ є зручним для вибору методів хірургічного і ортопедичного лікування.

Пародонтоз – це ураження тканин пародонта первинно-дистрофічного характеру.

Етіологія:

· порушення нормальної трофіки в тканинах пародонту;

· загальні захворювання організму: ендокринні порушення, захворювання шлунково-кишкового тракту, патології крові й кровоносної системи, імунологічні порушення.

Для пародонтозу характерні такі діагностичні ознаки:

· відсутність запалення, ясна блідого кольору;

· ретракція ясен і оголення шийки, а згодом і кореня зуба;

· відсутність ясеневих і пародонтальних кишень:

· мікробний наліт (м'який наліт не характерний);

· часте поєднання з патологією зуба некаріозного походження (ерозія емалі, стирання, клиноподібний дефект, гіперестезія тощо);

· стійкість зубів навіть при Н-Ш ступені зниження висоти міжзубних перетинок, тому що воно проходить синхронно з рефакцією ясен;

· відсутність на рентгенограмах ознак запальної деструкції кісткової тканини міжзубних перетинок, контури їх чіткі, але спостерігається зниження висоти перетинок без вогнищ остеопорозу, розширення періодонтальної щілини. У глибоких відділах альвеолярного відростка і тіла щелепи виявляються ознаки дисгармонійної перебудови кісткової тканини, можливі зміни в інших кістках скелету;

· захворювання серцево-судинної системи, ендокринні, обмінні порушення;

· показники деяких функціональних проб (Шиллера -Писарева, Кулаженко, Ясиновського та ін.) не мають відхилень від норми. Кількість ясеневої вологи також у межах норми.

Клінічні прояви пародонтозу як дистрофічного процесу змінюються в разі приєднання запальних явищ. У таких випадках клініко-рентгенологічна картина поєднує в собі ознаки пародонтозу і запальних змін, характерних для гінгівіту і пародонтиту. При цьому поряд із дистрофічною перебудовою кісткової тканини (остеопороз, остеонекроз) може виявитися рівномірне зниження висоти альвеолярних перетинок.