Фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємництва можуть бути громадяни України та громадяни інших держав, що не обмежені законом у право - чи дієздатності. Таким чином, закон пов'язує можливість реалізації права на підприємництво із наявністю повної правосуб'єктності, хоча із буквального тлумачення закону витікає, що це стосується лише осіб, обмежених у право-дієздатності, сутність якої полягає в неможливості в повній мірі мати (набувати) юридичні права та обов'язки. В цей же час таке правове становище і в осіб, які частково чи неповністю дієздатні не говорячи вже про визнаних судом повністю недієздатними. Отже, тільки особи повністю правосуб'єктні можуть займатись підприємницькою діяльністю.

Загальна декларація прав людини (ст. 6) проголошує, що кожна людина має право на визнання її правосуб'єктності. В цей же час люди мають не тільки загальний, а й спеціальний та індивідуальний правовий статус.

За спеціальним статусом фізичні особи як суб'єкти підприємництва визначаються чинним законодавством України й поділяються на:

громадян України;

громадян чи підданих інших держав (іноземці);

осіб, що мають подвійне громадянство (підданство);

осіб без громадянства (апатридів);

біженців.

Навіть у тому разі, коли вони повністю право-дієздатні за законодавством України чи іншої держави, для заняття підприємництвом для ряду з них установлені додаткові певні умови. Так, біженці згідно із Законом України «Про біженців» повинні бути легалізовані, одержати посвідчення біженця і лише з цього моменту вправі реалізувати своє право на зайняття підприємництвом. Це стосується і апатридів.

Підприємництво фізичних осіб базується на їх підприємницькій правоздатності – здатності займатись підприємницькою діяльністю і нести відповідні юридичні обов'язки. Разом з тим у літературі теза про підприємницьку правоздатність не підтримується, з чим важко погодитись. Відкидаючи підприємницьку правоздатність як абстрактну можливість правоволодіння лише на тій підставі, що вона у фізичних осіб виникає в момент народження, автори не враховують теорії спеціальної та секундарної правоздатності, згідно з якою певні види правоздатності (обирання професії, рід занять, місцепроживання, укладання шлюб, активна сторона в цивільному процесі) виникають не в момент народження, а лише з досягненням відповідного віку.

Оскільки підприємницьке право як комплексна галузь законодавства охоплює не тільки цивільно-правові відносини, а й управлінські, то для підприємницької правоздатності характерна наявність не лише приватноправових обов'язків, а й публічно-правових, які не можуть бути штучно відірвані, а складають одне ціле. Втім ці обов'язки (сплачувати податки, тримати свої вільні кошти на банківських рахунках тощо) виникають лише в разі реалізації підприємницької правоздатності. Тому не зовсім правильно змішувати суб'єктивне право з правоздатністю. Реалізована правоздатність переходить у наявне суб'єктивне право – забезпечену державою можливість певної поведінки в рамках певного права та конкретних обов'язків. Останні пов'язані із деліктоздатністю – можливістю нести юридичну відповідальність. Підприємництво так чи інакше реалізується в межах не тільки наданих підприємцю прав, але і юридичних обов'язків приватноправового чи публічно-правового характеру. Останні гарантуються можливістю примусу з боку держави до виконання обов'язків і можливістю застосування юридичної відповідальності до осіб, що не виконують чи неналежним чином виконують свої обов'язки. Притягнення до юридичної відповідальності неможливе без правосуб'єктних основ, тобто наявності деліктоздатності.

Підприємницька правосуб'єктність фізичних осіб базується на цивільній право-дієздатності, але має ряд своїх особливостей, які знайшли своє нормативне відображення в проекті ЦК України, де є стаття під назвою «Фізична особа як підприємець». Характерно, що в ч. 1 ст. 53 підкреслено, що право на заняття підприємницькою діяльністю надається лише фізичній особі з повною дієздатністю. Остання настає лише з 18 років чи з моменту укладання шлюбу. ЦК Російської Федерації передбачає ще один випадок – емансипація (ст.27 ЦК РФ). Під емансипацією розуміється оголошення неповнолітнього, який досяг 15 років, за умови, що він працює за трудовим договором чи за згодою батьків займається підприємницькою діяльністю, повністю дієздатним. Емансипація здійснюється в такому випадку за рішенням органу опіки та піклування при наявності згоди обох батьків або суду, якщо один з батьків на це згоди не дає. Емансипований неповнолітній повністю набуває правосуб'єктності і батьки, усиновителі та піклувальники не несуть відповідальності за його зобов'язаннями. Проект ЦК України також сприйняв цю досить таки кардинальне нововведення у теорії та практиці про правосуб'єктність фізичної особи. При емансипації повинен враховуватись психофізичний фактор – стан та рівень психічного розвитку особи – і юридичний – здатність нею усвідомлювати свої дії та правильно їх оцінювати.

Фізична особа, що здійснює своє право на підприємництво, повинна бути зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку як підприємець, у загальному порядку – міським, районним у містах виконавчими комітетами рад чи районними державними адміністраціями, в тому числі в містах Києві та Севастополі. Проектом ЦК України п. 2 ч. 1 ст. 54 передбачається що така реєстрація буде здійснюватись органами юстиції, які несуть лад у загальнодержавний порядок реєстрації підприємців. Після такої загальнодержавної реєстрації фізична особа як підприємець включається до єдиного реєстру фізичних осіб, що відкритий для загального ознайомлення і забезпечує прозорість суб'єктів підприємницької діяльності.

У разі, коли фізична особа розпочала підприємництво без державної реєстрації, уклавши відповідні договори (закупила оптом партію товару з метою її подальшої реалізації, уклала договір оренди тощо), вона не має права їх реалізувати як підприємець з тих міркувань, що вона не легалізована, навіть у тому разі, коли процедура легалізації (реєстрації) нею порушена, але на законних підставах реєстраційними органами в ній відмовлено. За укладеними договорами така особа несе повну відповідальність у межах загальної правосуб'єктності. Фізичних осіб, що реалізували своє право на зайняття підприємницькою діяльністю, прийнято називати індивідуальними підприємцями.

Цей термін установився на початку 1990-х років із прийняттям низки нормативних актів про індивідуальну трудову діяльність громадян. Вони діють використовуючи майно, що належить їм на праві приватної (індивідуальної) власності, виключно за своєю ініціативою та на свій ризик.

Реалізувавши своє право на підприємництво, фізична особа повинна дотримуватись відповідних умов її здійснення: не порушувати законодавства, законних прав та інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства, не використовувати свої цивільні права з метою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку, не скоювати дій, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також не зловживати правом в інших формах.

Наявність указаних зловживань може стати підставою для анулювання проведеної реєстрації.

Для ряду фізичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються певні особливості. Так, голова селянського (фермерського) господарства, що не є юридичною особою, займається підприємництвом від імені всіх осіб.

У деяких випадках, як уже вказувалось, стосовно зайняття передбаченими законом видами підприємницької діяльності, то для фізичних осіб установлені спеціальні додаткові вимоги щодо їх фаху та кваліфікації.