Виконання господарських договорів

Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема тих, що містяться у господарських договорах, містить гл. 48 ЦК України, а також гл. 22 ГК України.

Так, відповідно до ст. 193 ГК України (ст. 526 ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських від­носин повинні виконувати господарські зобов'язання належ­ним чином відповідно до закону, інших правових актів, до­говору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах зви­чайно ставляться.

Іншими словами, належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов¹ і означає виконання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встанов­люються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зо­бов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.

Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язан­ня. Частина 3 ст. 193 ГК України встановлює положення про те, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'яз­ку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона (кре­дитор) відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (див. ч. 6 ст. 193 ГК України).

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний викона­ти свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випли­ває із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 194 ГК України дозволяє покласти виконання господарського зобов'язання в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона (кредитор) зо­бов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою осо­бою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господар­ського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто. Також кредитору надається право, якщо інше не передбачено законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господа­рсько-управлінських повноважень (ст. 195 ГК України). На­приклад, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІП "Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" забороняється будь-яка уступка податкового зо­бов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам.

За змістом ч. 4 ст. 193 ГК України (ст. 529 ЦК України) боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кре­дитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зо­бов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК України передбачає необхідність виконання господарського зобов'язання у встановлений строк (термін). Умова щодо строку (терміну) є істотною для господарського договору відповідно до ч. З ст. 180 ГК України. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не вста­новлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 197 ГК України (ст. 532 ЦК України) господар­ське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не визначене, зобов'я­зання повинно бути виконано:

- за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнаход­женням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

— за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням постій­но діючого органу управління (місцем проживання) зобов'яза­ної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Особливі правила передбачені законодавством щодо виконан­ня грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК України

платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у госпо­дарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин по­винні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право прово­дити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що не виключає використання грошового екві­валенту в іноземній валюті (ст.ст. 524, 533 ЦК України). Вико­нання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійсню­ється відповідно до закону.

Частина 7 ст. 193 ГК України не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмову від виконання або відстрочку виконан­ня з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим догово­ром не було виконане належним чином. Додатково у ст. 236 одним з видів оперативно-господарських санкцій ГК України називає односторонню відмову від виконання свого зобов'язання управненою стороною із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Подіб­не положення (більш загального характеру) міститься у ст. 525 ЦК України, яка підставою односторонньої відмови від зо­бов'язання та односторонньої зміни його умов додатково нази­ває випадки, передбачені договором.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується захо­дами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, що розглядаються у наступному параграфі.