РІЗНИХ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФОРМАЦІЙ.
Однією з основних причин виникнення держави став поділ первіснообщинного, соціально однорідного суспільства на соціально неоднорідні групи чи класи з різноманітними, нерідко протилежними інтересами. Як бачимо, на перший план тут виступають соціально-економічні фактори.
Проте в утворенні кожної держави відіграє роль цілий комплекс причин — економічних і політичних, внутрішніх і зовнішніх, бо кожен процес виникнення держав у тих чи інших народів має свої особливості.
З розкладом родоплемінних відносин відмерла більшість родових звичаїв та традицій. На зміну їм прийшло право як загальнообов'язкові правила поведінки, регулятор відносин людей, встановлений і бережений державою. Деякі з попередніх звичаїв, вигідних для держави, зберігаються, діставши в сукупності назву «звичаєве право». Проте основною формою вираження права стають закони.
Найдавнішими державами в історії людства були рабовласницькі. Вони виникли в IV—III тис. до н. е. на Близькому і Середньому Сході (Єгипет, Вавілон, Мідія та ін.), потім в інших регіонах земної кулі, а у VIII—VI ст. до н. е,— в Європі (Греція, Рим). Спільними характерними їх рисами були:
створення держави і права в інтересах вільних людей, своїх громадян, насамперед рабовласників, оскільки тогочасне суспільство поділяється на дві основні антагоністичні категорії (класи) — вільних і рабів;
поділ вільних людей (громадян) на певні розряди, групи — залежно від розмірів майна;
різне правове становище громадян у суспільстві залежно від розряду;
зайняття державних посад, особливо вищих, виключно представниками вищих верств, вищих розрядів. У праві — закріплення відкритої соціальної нерівності, усіх прав і привілеїв за вільними (чим вищого розряду — тим більшими) і повного безправ'я за чужинцями, а особливо — рабами, яких, до того ж, часто навіть не вважали за людей.
Феодальна держава і право виникають у Європі в V—VI і наступних століттях. Рабовласницька система і засновані на ній держави терплять кризу, розпадаються, оскільки рабство стало гальмом соціального прогресу. Як сам феодальний спосіб виробництва, так і держава та право були прогресивніші порівняно з рабовласницькими.
Характерними рисами держави і права є знову ж таки закріплення соціальної нерівності, наділення феодалів (світських і духовних) залежно від їх рангів всіма правами; закріплення відносин сюзеренітету-васалітету; визнання селян, міщан людьми, але закріплення у праві їх особистої та економічної залежності від феодалів, обов'язку працювати на них, на державу і церкву; монополії феодалів на основні засоби виробництва, на політичну владу.
Буржуазна держава і право виникають внаслідок революцій XVII—XVIII ст. Як сам капіталістичний спосіб виробництва, так і відповідні йому держава та право є значним поступом у розвитку людства. Саме буржуазні ідеологи, просвітителі розробили прогресивні теорії «суспільного договору», «природного права», «розподілу влади» та інші, які потім втілювалися у державно-правовому будівництві. Буржуазія вперше проголосила і втілила в життя лозунги формальної рівності усіх перед законом, комплекс невід'ємних прав людей, серед яких право на життя, волю, щастя, власність та ін. Проголошено суверенітет народу, його право на опір насильству.
Виникли нові, демократичніші порівняно з минулими форми держави-республіки (парламентські, президентські), були розроблені основні закони цих держав — конституції, на значно демократичніших засадах створено систему державних властей, детально і кваліфіковано розроблено і кодифіковано різні галузі права, виникли політичні партії, профспілки тощо.
Звичайно, буржуазне суспільство, держава, право мали, особливо на ранніх етапах розвитку, багато недоліків, негативних рис. Але життя вносило свої корективи, політична і правова система розвивалась, удосконалювалась, досягнувши нинішнього стану і вигляду. Деякі явища, державно-правові, політичні, соціальні інститути цього суспільства заслуговують на увагу, використання і наступний розвиток, схвалення і сприйняття, інші — ні. У всякому разі, на сучасному етапі капіталістичні держави вже не є такими — за своєю соціальною суттю, формами правління, політичними режимами, правовим основами, якими вони були у XVIII—XIX ст. чи навіть на початку XX ст. Час, що минув від першої світової війни, особливо період революції 1917—1918 рр., докорінно змінив ситуацію у буржуазному ладі. Правлячі верстви західних країн, фінансово-промислові кола, політичні партії зробили серйозні висновки з цих подій. Розширилась їх соціальна база, значно демократизувалося політичне життя, проголошені і дотримуються широкі демократичні права та свободи усіх людей, незалежно від їх соціального положення, у більшості країн високим став життєвий рівень населення тощо.
Цього не можна було сказати про соціалістичні країни, де на словах, в теорії все було якнайкращим, а насправді панувала антидемократична тоталітарна комуністична система, яка нещадно душила людську індивідуальність, нищила вільне слово і думку, жорстоко розправлялась з будь-якими проявами незгоди, протесту, опору, фальшувала дійсність, винищувала підкорені нації, довела до руїни економіку. Певні позитивні моменти у цієї системи були. Це деякі високорозвинені галузі промисловості, організація (але не суть) народної освіти, охорони здоров'я тощо.
б). ПЕРСПЕКТИВИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ