Охорона праці неповнолітніх, жінок та інвалідів


Згідно законодавства України до неповнолітніх осіб відносяться юнаки та дівчата віком до 18 років, а на роботу за трудовим договором, як правило, приймаються неповнолітні особи після досягнення 16 років. Для використання праці молодших осіб, але не старше 15 років, потрібна згода одного з батьків чи опікуна. Учні загальноосвітніх шкіл та закладів профтехосвіти при досягненні 14-річного віку можуть виконувати лише легку роботу у вільний від занять час. Неповнолітніх осіб будь-якого віку забороняється долучати до роботи у нічний час, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Неповнолітнім працівникам встановлюється щорічна відпустка тривалістю не менше одного календарного місяця. Тривалість робочого дня для неповнолітніх скорочується на одну годину з виплатою заробітної плати як за повний робочий день для дорослих працівників відповідних категорій.

Законодавство України також визначає певні обмеження і встановлює окремі вимоги до охорони праці жінок взагалі і окремих їх категорій зокрема. До окремих категорій відносяться вагітні жінки, матері дітей до трьох років або матері дітей до шести років, якщо за медичними показниками дитина потребує домашнього догляду, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років. За медичними висновками вагітні жінки повинні бути переведеними на легшу роботу. Жінки вищезазначених категорій не допускаються до робіт у вихідні дні, в нічний час, до надурочних робіт. Забороняється також направляти таких жінок у відрядження без їх письмової згоди.

Законодавство забороняє роботодавцю звільняти з роботи жінок зазначеної категорії, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

В діючому Законі України «Про охорону праці» забороняється використання праці всіх категорій жінок та неповнолітніх на важких роботах і на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, на підземних роботах тощо. В умовах підземних гірничих виробіток допускається праця жінок, пов’язана з нефізичними роботами, наприклад: санітарне чи побутове обслуговування.

Забороняється залучати жінок і неповнолітніх до підіймання і переміщення вантажів, маса яких перевищує гранично допустимі норми. Для жінок гранично допустимою нормою є вага в 7 кг при постійному переміщенні вантажів протягом зміни і 10 кг – при чергуванні з іншими видами робіт. Для неповнолітніх обмеження встановлене на рівні 4 кг.

Особливості працевлаштування, охорона праці і професійна підготовка, перепідготовка і охорона праці інвалідів визначені у спеціальному законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». В законі чітко зазначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в
установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по
службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення
інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не
допускається, за винятком випадків, коли за висновком
медико-соціальної експертизи (МСЕК) стан його здоров'я перешкоджає
виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці
праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її
характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві,
де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних
у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які
використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках роботодавець за рекомендаціями медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) зобов’язаний вжити додаткових заходів щодо безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального
захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів. Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25
осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою
контролю за виконанням нормативу робочих місць мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів,подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації. Зазначена вимога не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.