Кодекс законів про працю

1.

План

Законодавство з охорони праці

1. Основні законодавчі акти з охорони праці. Принципи державної політики з охорони праці.

2. Державні, галузеві норми і правила з питань охорони праці.

3. Органи нагляду і контролю за охороною праці.

4. Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці. Порядок притягнення до відповідальності.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

· Кодексі законів про працю

· Законі “Про охорону праці”

· Законі “Про пожежну безпеку”

· Законі ”Про охорону здоров’я”

· Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”

· Законі “Про колективні договори і угоди”

· Законі “Про використання ядерної енергії та радіаційну небезпеку”

· Законі “Про дорожній рух”

· Законі “Про поводження з радіоактивними відходами”

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

Ä Пріоритет життя і здоров’я працюючих, відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

Ä Комплексне вирішення завдань охорони праці шляхом створення Національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

Ä Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

Ä Встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

Ä Організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

Закон України “Про охорону праці”

Закон України “Про охорону праці” прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введено в дію з 24 жовтня 1992 року. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на всіх громадян, які працюють, також залучені до праці на цих підприємствах.

Закон має соціальну спрямованість. Він гарантує не лише здорові та безпечні умови праці, а й соціальний захист трудівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві. Закон передбачає також відшкодування моральної шкоди працівникові, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потерпілому, порушення його нормальних життєвих зв’язків.

Розмір відшкодування моральної шкоди може досягати 200 мінімальних заробітних плат незалежно від інших виплат.

Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитись від роботи, якщо не виконується законодавство з охорони праці, а власник при цьому буде виплачувати йому середній заробіток.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи з охорони праці. Для фінансування заходів з охорони праці на підприємствах в галузях і на державному рівні створюються фонди охорони праці.

Кодекс законів про працю України – основний закон національного трудового законодавства.

Працівники мають право на:

- Відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачуванні відпустки.;

- Здорові і безпечні умова праці;

- Матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, в разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

- Об’єднання в професійні спілки;

- Вирішення колективних трудових конфліктів.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установах тощо.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з вимогами законодавства України про працю, є недійсними.

Закон України “Про охорону здоров’я населення”

За конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров’я. Це право передбачає:

1. Життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров’я людини;

2. безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

3. безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

4. кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

5. відшкодування шкоди, завданої здоров’ю.

Реалізація цих прав проходить шляхом:

1. створення мережі закладів охорони здоров’я;

2. надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

3. здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров’я;

4. встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров’я.

Громадяни України зобов’язані:

1. Піклуватися про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

2. проходити своєчасно профілактичні щеплення та медичні огляди;

3. надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров’ю.

Закон України “Про пожежну безпеку”

Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов’язані:

o розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

o забезпечувати додержання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

o організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. За порушення вимог пожежної безпеки до службових осіб застосовуються штрафні санкції.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”

Кожен громадянин України має право на :

§ безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

§ отримання екологічної освіти;

§ участь у роботі громадських екологічних формувань.

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність норм, обов’язкових для виконання.

Зараз чинне “Типове положення про навчання з питань охорони праці”, затверджене наказом № 27 від 17.02.99р.

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Правила, норми, стандарти безпеки праці вимагають створення безпечних машин, механізмів, верстатів, інструментів та іншого виробничого приладдя, розробки безпечних технологічних процесів, методів та прийомів праці.

Основним нормативним актом, що регулює питання дисципліни праці та організації внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ст. 44 Закону України “Про охорону праці” державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

1. Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

2. органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ;

3. Органи санітарно - епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.

Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює Генеральний прокурор України, і підпорядковані йому прокурори.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об’єднань, політичних формувань, органів місцевої влади.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

· Безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці;

· Надсилати керівникам підприємств обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень в охороні праці;

· Забороняти експлуатацію підприємства, окремих робочих місць до усунення порушень, що створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

· Притягати до адміністративної відповідальності працівників, які порушили законодавчі та інші нормативні акти з охорони праці.

· Надсилати роботодавцям, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді.

Громадський контроль за виконанням законодавства про охорону праці здійснюють:

o Трудові колективи через вибраних ними уповноважених;

Вони обираються простою більшістю голосів на загальних зборах колективу відкритим голосуванням. Уповноважені трудових колективів мають право вимагати від керівника припинення роботи на робочих місцях, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих.

o Профспілки – в особі своїх виборних органів і представників.

Профспілковий комітет має право:

ü внести роботодавцю подання з будь–якого питання охорони праці та домагатись від нього аргументованої відповіді.

ü Організує перевірки стану умов та безпеки праці,

ü бере участь у формуванні розділу “Охорона праці” колективного договору,

ü захищає інтереси членів профспілок при розгляді конфліктних ситуацій

Ст. 49 Закону України “Про охорону праці” передбачає: За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників профспілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність - регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Наступає за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків.

Може бути за ухилення працівника від проходження обов’язкового медичного огляду.

Право накладати дисциплінарні стягнення має орган, який користується правом прийняття на роботу, або вищестоящими органами, органами прокуратури

Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності:

o Потрібно зажадати письмові пояснення від працівника.

o Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

o Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

o За кожне порушення може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення.

Адміністративна відповідальність -регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення. Ст 41 передбачає накладення на службових осіб, громадян-власників – штрафів у розмірі до 5 % від місячного фонду заробітної плати.

Проступки, за які настає адміністративна відповідальність:

1. порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

Наприклад: створення перешкод у підписанні колективного договору, невиконання зобов’язань щодо колективного договору.

2. створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності:

o Винесення постанови про накладення штрафу;

o Оскарження на протязі 10 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу;

o Рішення суду є кінцевим.

Матеріальною відповідальністюпередбачається відшкодування збитків, заподіяних підприємством працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання.

Підставою накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди (у формі умислу або необережності) , протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність зв’язку між винними протиправними діями працівника та завданою шкодою.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не звільняє його від матеріальної відповідальності.

o Залежно від того, чи є в діях працівника ознаки кримінального злочину передбачаються різні види матеріальної відповідальності. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути покладено повну матеріальну відповідальність, а при відсутності – обмежена відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.

o Матеріальна відповідальність за шкоду заподіяну власникові неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, так може накладатись як повна так і обмежена відповідальність.

o Матеріальна відповідальність за шкоду заподіяну власникові неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у договірних та позадоговірних відносинах, регулюється цивільно–правовим законодавством, так може накладатись лише повна матеріальна відповідальність.

o Працівник звільняється як від кримінальної, так і матеріальної відповідальності, якщо ним заподіяно шкоду в стані крайньої необхідності або в стані необхідної оборони.

o Визначення загального розміру шкоди, з урахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення виходячи з вартості зіпсованих або знищених матеріальних цінностей;

o Може добровільно відшкодувати збитки шляхом передачі рівноцінного майна;

o Може відрахуватися з заробітної плати, якщо шкода не перевищує середнього місячного заробітку за наказом (розпорядженням) власника, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди;

o Подання позову до суду протягом одного року з дня виявлення шкоди.

Кримінальна відповідальність -посадові особи, винні у порушенні правил і норм з охорони праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян – виправні роботи на строк до 1 року або штраф до 15 мінімальних заробітних плат.

Наприклад, порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо вона заподіяло шкоду здоров’ю людей або за відомо могло спричинити людські жертви карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Те ж саме, якщо діяння спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк до восьми років.

До відповідальності притягуються особи, які досягли 16 років.

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності:

o Подання до суду.