Закони і форми мислення

Наукова методологія. Понятійний апарат сучасної науки.

Методологія – сукупність прийомів дослідження, які використовуються в різних науках відповідно до специфіки цих наук.

Метод – прийом, спосіб досягнення мети. Залежно від рівня дослідження використовують ті або інші методи:

· на емпіричному рівні застосовують методи: спостереження, порівняння, вимірювання|виміру| і т.д., при цьому відбувається|походить| накопичення фактів та їх опис;

· на експериментальному – експеримент, аналіз-синтез, індукція-дедукція, моделювання, логічний метод. На цьому рівні проводиться|виробляється,справляється| всебічна|всебічна,усебічна| перевірка накопиченої інформації;

· на теоретичному – абстрагування, ідеалізація, формалізація, аналіз-синтез, індукція-дедукція, узагальнення. На цьому рівні формулюються гіпотези і теорії.

Понятійний апарат сучасної науки створювався багатьма поколіннями учених, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| Аристотеля, Піфагора і Евкліда| (останній у 350 р. до н.е. видав 12-томну працю «Початки|розпочала,зачала|»).

Деякі терміни сучасної науки:

Аксіома– це положення|становище|, яке не вимагає доказів, є|з'являється,являється| початковим|вихідним| і з|із| якого за встановленими|установленими| правилами виводяться інші положення|становища|.

Аспект– окремо взята сторона проблеми.

Закон– це об'єктивний, істотний|суттєвий|, необхідний і стійкий зв'язок між явищами або процесами.

Ідея– це: 1) нове інтуїтивне пояснення події або явища; 2) стрижньове|стержневе| положення|становище| в теорії.

Критерій– основна ознака, що виражає|виказує,висловлює| суть|сутність,єство| предмету.

Концепція– (відпоч|. - головний задум чого-небудь). Це система теоретичних поглядів, об'єднаних|з'єднаних| науковою ідеєю (ідеями).

Методика– сукупність методів практичного виконання чого-небудь.

Передумова– попередня умова чого-небудь або початковий|вихідний| пункт якого-небудь міркування.

Принцип– це керівна|провідна| ідея, основне початкове|вихідне| положення|становище| теорії.

Проблема– це складне теоретичне або практичне завдання|задача|, способи розв’язання |розв'язання,вирішення,розв'язування| якої невідомі або відомі не повністю.

Теорія– це логічно організоване знання, яке адекватно і цілісно відображає|відбиває| певну область дійсності.

Чинник|фактор|– причина, рушійна сила якого-небудь процесу, явища.

Мислення – це процес опосередкованого віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності. Завдяки абстрактному мисленню ми одержуємо|отримуємо| нові знання не безпосередньо, а опосередковано, через |інші знання. Знання, одержане|отримане| з|із| вже наявних знань без безпосереднього звернення до досвіду|досліду|, називають вивідним, а сам процес його отримання|здобуття| – виведенням.

Виведення знань здійснюється в процесі міркувань, які мають підкорятися законам мислення.

Ознаки– це властивості і відносини, що характеризують той чи інший об'єкт. Ознаки, які виражають|виказують,висловлюють| внутрішню природу об'єкту, його суть|сутність,єство|, називаються істотними|суттєвими|. Вони завжди належать даному об'єкту. Ознаки, які можуть належати, але|та| можуть і не належати об'єкту, і які не виражають|виказують,висловлюють| його суть|сутність,єство|, називаються неістотними|несуттєвими|.

Крім того, ознаки поділяються на відмінні (специфічні, особливі) і не відмінні. Відмінні ознаки властиві даному об'єкту і дозволяють виділити його з|із| усього розмаїття об'єктів. Наприклад, специфічними ознаками АТ є|з'являються,являються| випуск акцій, свобода їх купівлі-продажу, відділення|відокремлення| |звертання,ставлення,обігу|фіктивного від реального капіталу. Неспецифічні ознаки можуть належати не тільки|не лише| даному об'єкту, але і іншим. Наприклад, обмежена відповідальність учасників господарських товариств|товариств|.

Абстракція – це метод наукового дослідження, заснований на відстороненні від неістотних|несуттєвих| ознак даного об'єкту. Абстракція дозволяє спростити об'єкт або процес, замінити його моделлю і досліджувати цю модель.

Розрізняють три типу абстракції.

1) Ізолююча абстракція проводиться|виробляється,справляється| для вичленення і чіткої фіксації досліджуваного об'єкту за істотними|суттєвими| ознаками.

2) Узагальнююча абстракція застосовується для отримання|здобуття| загальної|спільної| картини процесу або явища. Наприклад, роботу двигуна внутрішнього згорання|згоряння|, ракетного двигуна, холодильника можна розглядати|розглядувати| з єдиних позицій термодинаміки як роботу теплової машини.

3) Ідеалізуюча абстракція полягає в заміщенні реального об'єкту схемою, що ідеалізується, для спрощення процесу його вивчення. Ідеалізуюча абстракція використовується при уявному конструюванні понять про неіснуючі об'єкти, які|та мають прообрази в реальному світі. Наприклад, крапка|точка|, пряма, абсолютно чорне тіло тощо.

Порівняння – це операція мислення, направлена|спрямована| на встановлення схожості або відмінності об'єктів, що вивчаються, за якими-небудь ознаками.

Операція порівняння може виконуватися тільки|лише| для однорідних об'єктів, що входять в певний клас. Формування такого класу об'єкту, а також визначення складу істотних|суттєвих| і відмінних ознак порівняння у ряді випадків є достатньо|досить| складним інтелектуальним завданням|задачею|.

Індукція (лат. induction – наведення) – операція мислення, заснована на узагальненні емпіричної інформації про стійку повторюваність ознак ряду|лави,низки| явищ.

Індуктивні висновки|умовисновки| дозволяють від окремих фактів перейти до загального|спільного| знання.

Індуктивні висновки|умовисновки| більшою мірою сприяють отриманню|здобуттю| нових знань. Історія науки показує, що багато наукових відкриттів|відчинень| у фізиці, хімії, біології зроблені на основі індуктивного узагальнення емпіричних даних.

Дедукція (лат. deduction – виведення) – операція мислення, коли на підставі загального|спільного| знання виводяться приватні положення|становища|. Дедуктивні висновки|умовисновки| мають високий ступінь|мірою| переконливості.

Аналіз (греч|.analysis – розкладання, розчленовування) – процедура розкладання об'єкту (предмету, явища, процесу) на складові частини. Наприклад, аналіз ФСП| включає аналіз складових ФСП| – прибутковості, фінансової незалежності, ліквідності.

Синтез (греч|. synthesis – з'єднання|сполучення,сполука|, поєднання, складання) – метод наукового дослідження якого-небудь об'єкту, явища, що полягає в пізнанні його як єдиного цілого, в єдності і взаємному зв'язку його частин|часток|.

Синтез, з одного боку, є|з'являється,являється| методом пізнання, з|із| іншою – це метод практичний діяльності. Процеси проектування, конструювання визначаються як операції синтезу. При цьому новий одержаний|отриманий| об'єкт має істотно|суттєво| іншу якість, ніж складові його елементи.

Узагальнення – це операція мислення, що полягає в переході від приватного до загального|спільного|, причому на вищий ступінь|рівень| абстракції. Індукція є|з'являється,являється| окремим випадком узагальнення. Узагальнення дозволяє формулювати загальні|спільні| принципи і закони на основі дослідження приватних явищ.

За смисловим змістом |вмісту,утриманню|узагальнення поділяються на два види:

1) узагальнення, що породжують нові поняття, що формулюють закони, принципи, теорії. Це узагальнення, що дозволяють виявити загальну|спільну| суть|сутність,єство| явищ, що по-різному сприймаються. Наприклад, узагальненням понять «виручка», «прибуток», «собівартість» є|з'являється,являється| поняття «кінцеві|скінченні| фінансові результати діяльності підприємства»;

2) узагальнення, що дозволяють застосувати відомі явища, принципи, закономірності, що діють в одній області знань, в іншій області.

Наприклад, використання даних про форму тіла риб, дельфінів, китів в суднобудуванні з метою створення|створіння| судів з|із| мінімальним гідравлічним опором.

Аналогія є|з'являється,являється| одним із способів логічного переходу від відомого до нового знання, висунення припущень|гадок|. Аналогія – це висновок|умовисновок| про приналежність об'єкту певної ознаки на основі схожості в істотних|суттєвих| ознаках з|із| іншим об'єктом.

Залежно від характеру|вдачі| зв'язку між ознаками розрізняють строгу|сувору| аналогію, що дає достовірний висновок|укладення,ув'язнення|, і нестрогу|сувору| аналогію, що дає ймовірнісний висновок|укладення,ув'язнення|. На принципах строгої|суворої| аналогії побудовані|споруджені|, наприклад|приміром|, математичні докази.

Достовірному пізнанню явищ об'єктивного світу завжди передує тривала робота по осмисленню емпіричного матеріалу. Ця робота завжди супроводжується|супроводиться| побудовою|шикуванням| різного роду припущень. Результатом цієї роботи є|з'являється,являється| гіпотеза, без якої неможливий перехід від незнання до знання, тобто гіпотеза – це форма розвитку знання (отримання|здобуття| знання).

Гіпотеза –припущення,|гадка| що вимагає перевірки і доведення. |спричиняє| Наукова гіпотеза повинна відповідати наступним|слідуючим| вимогам: 1) релевантності|, тобто віднесенню |до фактів, на які вона спирається|обпирається|; 2) можливості перевірити дослідним |шляхом|колією,дорогою|, 3) сумісності з|із| існуючим науковим знанням; 4) гіпотеза повинна виводитися певною кількістю підтверджуючих фактів;. 5) простоти.