Етапи процесу прийняття управлінських рішень

Загальні етапи процесу прийняття управлінських рішень:

Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації.

1. Діагностика проблеми включає наступні підетапи:

1. виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);

2. встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);

3. ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на підставі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії:

· повнота інформації (наявність відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);

· точність інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);

· несуперечливість інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);

· переконливість інформації (доведеність, достовірність інформації);

2) лаконічність – стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

3) актуальність – відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;

4) своєчасність – здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

5) комунікативність – властивість інформації бути зрозумілою для адресата.

3. Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.

Складність управління і полягає в опрацюванні щонайповнішої сукупності альтернатив, яка містить всі допустимі варіанти дій для досягнення встановленої мети. З іншого боку, збільшення кількості альтернатив ускладнює, збільшує вартість і розтягує у часі процес прийняття рішень. Тому обґрунтоване зменшення кількості альтернатив є фактором підвищення ефективності процесу прийняття рішень.

В процесі розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них:

· взаємовиключеність альтернатив – випливає з визначення категорії “прийняття рішення” як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну;

· забезпечення однакових умов опису альтернатив: часових, ресурсних, зовнішніх тощо (однакових “стартових” умов для кожної альтернативи).

4. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями:

· реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації (юридичних обмежень, можливостей існуючих технологій, моральних та етичних норм тощо).

· відповідність ресурсам організації;

· прийнятність наслідків реалізації альтернативи:

· не тільки основних, але і побічних;

· не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди.

4. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.

Компетентність керівника характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення.

Відповідальність дає підставу на санкції, які можна застосовувати до менеджерів у разі прийняття ними невдалого рішення або неприйняття рішення, у ситуаціях, які вимагають цього. При цьому можуть наступити будь-які санкції, аж до розірвання контракту за ініціативою адміністрації без відповідних виплат, кримінальна відповідальність тощо.

Сукупність вимог та рис, що забезпечують успішне виконання рішень та отримання певного економічного чи господарського ефекту формує якість управлінського рішення.

Якості управлінського рішення:

· — оптимальність. Вона забезпечує вибір із декількох варіантів рішення саме того, яке найкоротшим шляхом і з найменшими затратами приведе до максимально бажаного результату. При цьому прораховується ступінь дії і можливий не тільки позитивний, але й негативний ефект від реалізації прийнятого рішення;

· — обґрунтованість. Вона проявляється у необхідності враху-вання всієї сукупності факторів та умов, що пов’язані з його роз-робкою. При цьому важлива роль відводиться якості інформації, що використовується, її достовірності, повноті та своєчасності надходження;

· — цілеспрямованість. Вона полягає в тому, що рішення має бути пов’язаним із спільними цілями і завданнями, які вирішу-ються організацією, з прийнятими концепціями стратегічних ін-тересів. Іншими словами, необхідно враховувати конкретну соці-ально-політичну, економічну ситуацію (в регіоні, країні тощо);

· — кількісна та якісна визначеність управлінського рішення. Вона передбачає досягнення певних результатів, що повинні бути виражені у кількісних і якісних показниках;

· — своєчасність. Вона покликана забезпечити адекватне реагування суб’єкта і об’єктів управління на обстановку, що динаміч-но змінюється. Мистецтво керівника в реалізації цієї вимоги по-лягає в тому, щоб впіймати момент прийняття і реалізації управлінського рішення. Слід пам’ятати, що навіть правильно підготовлене і вивірене рішення може нанести шкоди, якщо воно прийняте і реалізоване передчасно або із запізненням;

· — непротирічність. Вона виражає необхідність його узгодження з рішеннями, що були прийняті раніше, а також з цілями і завданнями інших підрозділів фірми;

· — конкретність. Вона передбачає, що в діях суб’єкта управління повинен бути присутнім вибір наперед визначеного варіан-та дій, а також чітке формулювання в описі цих дій, розподіл ро-льових обов’язків виконавців рішення, визначення часових рамок прийнятого варіанта дій;

· — правомірність управлінського рішення, тобто відповідність його різним правовим нормам;

· - гнучкість. Вона забезпечує можливість внесения у готовий варіант унравлшського рішення відповідних змін;

· директивність. Фіксація управлінського рішення відповідно до організаційних норм і вимог .

На основі цих вимог і рис у практищ діяльності пщприємств застосовується показник, який отримав назву коефієнта якості управлшського рішення (Кя):

Кя = (Рв - Рн) : Рпх100%

де Рп — загальна кількість прийнятих управлінських рішень менеджером, протягом певного проміжку часу.

Рв — загальна кількість якісно виконаних управлінських рі-шень.

Рн — загальна кількість прийнятих, але не виконаних та не-якісно виконаних управлінських рішень.

Якщо цей показник є більшим, ніж 70 %, то робота менеджера вважається задовільною.

Ефективність процесу прийняття управлінських рішень:

Основними практичними причинами, що впливають на прийняття менеджерами неякісних управлінських рішень, є:

5. значний обсяг рішень, що приймаються керівниками;

6. рішення, що приймаються, не ув’язуються з попередніми або дублюють існуючий організаційний порядок;

7. трансформація мети рішення у процесі його руху по ієрархічних рівнях управління;

8. прийняття псевдорішень, тобто таких рішень, які не мають конкретного змісту;

9. відсутність процедури узгодженості рішень з виконавцями;

10. встановлення нереальних термінів для виконання роботи;

11. незначна кількість інноваційних та стратегічних рішень, що приймаються керівниками;

12. недостатнє інформаційне забезпечення прийняття рішень;

13. прийняття рішень під впливом емоцій;

14. прийняття рішень без урахування можливостей ризику і попередження його наслідків;

15. прийняття рішень на основі компромісу або для примирення різних точок зору.

Об’єктивними економічними умовами розробки грамотних управлінських рішень є:

1) знання реальних тенденцій існування та розвитку підрозділу чи організації;

2) володіння методами позитивного використання існуючих тенденцій на діяльність підприємства;

3) орієнтація у загальних цілях розвитку економіки країни;

4) визначення завдань, що випливають із цих цілей для організації;

5) чітке уявлення про зовнішнє середовище організації та тенденції його розвитку;

6) володіння набором методів переведення керованого об’єкта з фактичного стану у бажаний та надання йому необхідних напрямів розвитку;

7) уміння своєчасно реагувати на обстановку, яка швидко змінюється, та нові завдання, що висуваються ринком і економічною політикою держави.