Середовищем розуміння є мова, мовне спілкування.
В епоху Нового часу триваєпроцес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів на проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Цей процес завершується на початку XIX ст., коли Фрідріх Шлейєрмахер створює власну філософську герменевтику.
Герменевтика — спосіб філософствування, центром якого є тлумачення, розуміння текстів.
Основне питання герменевтики можна сформулювати у двох варіантах: як можливе розуміння і як влаштовано те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза герменевтики: існувати — означає бути зрозумілим.
Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного кола та герменевтичного трикутника. У понятті герменевтичного кола виражено особливість розуміння його циклічного характеру. Для розуміння всього тексту необхідне розуміння його частини, але розуміння частин неможливе без розуміння цілого. Завдяки герменевтичному трикутнику з'ясовуються складні взаємовідношення, які існують між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. Герменевтика виникає разом з появою так званих герменевтичних ситуацій, пов'язаних з розумінням, тлумаченням.
Етапи:
1. Др.Греція. Софісти – тлумачення творів Гомера. Сократ (герменевтич. діалог).
2. Середньовіччя − основним об'єктом тлумачення була Біблія. Один з найбільш відомих герменевтів — Тома Аквінський. Згодом особливо актуальною герменевтика стає у протестантських теологів у їхній полеміці з католицькими богословами
Шлейєрмахер визнає наявність «спеціальних» герменевтик: теологічної, філологічної, юридичної та ін.
Тому потрібна «загальна» герменевтика, яка б виявила загальні принципи та закони розуміння. Шлейєрмахер будує свій варіант загальної герменевтики.
Життя = ціле, тому кажд. окрема думка розуміється з цілого і навпаки, - ціле не можна зрозуміти, не зрозумівши частини. Контекст – вся епоха, оточення автора.
Текст = застигла мова, тому метод його дослідження – діалог між автором і дослідником.
Необхідною умовою розуміння є подібність і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно «рідні», то ніяка герменевтика не потрібна, якщо ж вони відмінні - вона неможлива. Для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «стороннього» і «рідного» між автором і читачем.
Можливо 2 типи розуміння:
1. Психологічний (спонтанне збагнення тексту, вчування в нього).
2. Граматичний (порівняльне розуміння, розуміння за рахунок мислення, зіставлення, аналізу).
Розуміння можна вважати успішним тоді, коли позиції автора та читача «урівнюються». Читач і в знанні мови, і в знанні внутрішнього життя автора повинен зрівнятися з автором, тобто необхідною умовою розуміння є усунення історичної дистанції між автором і читачем. Завдання герменевтики – зрозуміти текст і автора краще, ніж це зміг сам автор. (дослідник повинний краще знати світ автора і його текст – те, що було для автора несвідомим, стає свідомим.)
Проблему розуміння в XIX ст. розробляли також Шлегель, Новаліс, Шопенгауер, Ніцше. Як метод історичної інтерпретації герменевтику розробляв німецький історик культури та філософ В. Дільтей (1833-1911 рр.).
Вільгельм ДИЛЬТЕЙ (1833-1911)
Г – уже не як методологія тлумачення текстів, а як методологія наук про дух.
Ганс-Георг Гадамер (р. 1900-2002)
«Істина і метод» (1960)
Г – не методологія наук про дух (як у Дильтея), Г = універсальна ф-я сучасності.
Повинна дати відповідь на ?: як можливе розуміння навколишнього світу? Треба «пробитися до самих речей» Þ для цього дати «прозорий» опис ситуації, уникаючи довільності. Підкорити себе предметові.
Інакшість тексту (наша ментальность і текст – різні). Неможливо стати на місце творця тексту – завжди зберігається дистанція. Реконструкція нереальна, створюється нова конструкція.
Не можна ні критикувати, ні оспівувати традицію, її треба розуміти в контексті герменевтического цілого.
Проблема інтерпретації. Іноді інтерпретують текст так, як авторові й у голову б не прийшла. Але такі інтерпретації теж мають сенс! Адже автор – елемент випадковий, текст же має свою незалежну від нього життя (як і в науці – учений ніколи не знає усього про свою теорію). «Розуміння може виходити за межі суб'єктивного задуму автора, більш того, воно завжди і неминуче виходить за ці рамки».
Принципова відкритість інтерпретації, її процес ніколи не може бути довершений.
Герменевтический коло. Думка про нього – ще в Шлейермахера.
«Процес розуміння постійно переходить від цілого до частини і назад до цілого. Завдання полягає в тім, щоб концентричними колами розширювати єдність зрозумілого змісту». Немає початку і кінця. Циклічне наростання розуміння.
Обрії ситуації. Герменевт постійно розширює свій обрій. Коли обрії розширюються Þ зустрічаються Þ виникає розуміння. Таким чином, розуміння – це не перенесення себе в чужу суб'єктивність, а розширення свого обрію.
Поль Рикер (1913-2005)«Конфлікт інтерпретацій» (1969)
Г – не тільки метод, але і спосіб буття.
Культура, історія – символичні. Необх-ть інтерпретації, дешифрування схованого змісту. Як? Висвітити «археологію» (минуле), знайти доступ до «телеології» (майбутнє).
Про взаємодію герменевтического і наукового підходу до світу: «Розуміння без пояснення сліпо, а пояснення без розуміння порожньо».