Припинення прав і зобов’язань

Зобов’язання припиняється внаслідок належного виконання у відповідний час, місці та способом. Якщо строк, місце і спосіб виконання зобов’язання не домовлені сторонами, вони виконуються відповідно до пред’явленої вимоги, а виконання не за договором боржник здійснює лише в місці свого проживання. Третя особа вправі виконати зобов’язання замість боржника лише з його дозволу. Боржник вправі вимагати від другої сторони розписки про прийняте виконання зобов’язання та, відповідно, повернення його боргової розписки. Зобов’язання припиняється також внаслідок випадкової втрати зобов’язаної речі чи настання непередбачених обставин, які унеможливлюють виконання зобов’язання, а також зі спливом строку, передбаченого заповідальним розпорядженням, договором, судовим рішенням чи законом. В разі смерті однієї із сторін припиняються лише особисті зобов’язання.

В) Шлюбне право

Сімейні відносини встановлюються договором про шлюб, в якому 2 особи різної статі виявляють свою волю проживати у нерозривному спілкуванні, народжувати і виховувати дітей та взаємно допомагати один одному. Для дійсності шлюбу необхідне оголошення і урочисте виявлення згоди наречених. Не можуть укладати шлюбний договір навіжені, божевільні, слабоумні і малолітні. Неповнолітні, а також повнолітні, які не можуть самостійно вступати у зобов`язання (обмежені у дієздатності), можуть укладати шлюб лише зі згоди батька, а в разі його смерті чи недієздатності – зі згоди відповідного представника та суду. Перешкодою для укладення шлюбу є постійна статева неспроможність, якщо вона існувала на момент укладення шлюбу, однак тимчасова чи настала вже у шлюбі, навіть невиліковна, неспроможність не тягне розірвання шлюбу. Злочинець, засуджений до ув`язнення у виправному домі, не може вступати у шлюб з дня оголошення йому вироку і на увесь час відбуття покарання. Не може укладатись шлюб між християнами і нехристиянами, між родичами по висхідній і нисхідній лініях, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також з братами і сестрами батьків, причому незалежно від спорідненості за законним чи позашлюбним народженням.

Чоловік є главою сім`ї, йому належить право вести господарство, поза тим він зобов`язаний надавати дружині відповідно до свого майнового становища належне утримання і захищати її. Дружина отримує прізвище чоловіка і користується правами його стану; вона зобов`язана слідувати за чоловіком на місце його проживання, допомагати йому за змогою у веденні господарства і у набутті майнових засобів, а також, наскільки це необхідно для домашнього порядку, виконувати розпорядження чоловіка і наглядати за виконанням їх іншими. Подружжю заборонене самовільне припинення шлюбу, навіть за обставин, що свідчать про його недійсність.

Презюмується законність народження дітей дружиною на 7 місяці вагітності після укладення шлюбу та на 10 місяці по смерті чоловіка чи після розірвання шлюбу. Батьки зобов`язані спільно виховувати своїх законних дітей, тобто піклуватись про їхнє життя і здоров`я (це основний обов`язок матері), надавати їм належне утримання, поки вони не зможуть самостійно утримувати себе (це основний обов`язок батька), розвивати їхні фізичні і духовні сили, шляхом навчання релігії і корисним знанням закласти основу їхнього майбутнього добробуту. Діти отримують прізвище батька, його герб та інші права його роду і стану. Позашлюбні діти, хоч би й народжені заміжньою жінкою, але поза законними строками (вказаними вище), не користуються рівними правами із законнонародженими. Неповнолітнім, позбавленим батьківської опіки, призначається опікун чи піклувальник.

Наречені могли укладати шлюбні договори щодо майна, а саме: приданого, зустрічного приданого, ранкового дарунку, спільності майна, управління і користування власним майном, порядку спадкування, а також пожиттєвого користування майном померлого подружжя та вдовиного утримання. Придане – це майно, яке передається або обіцяється чоловіку дружиною або третіми особами; притому приданим може бути усе, що є відчужуваним і підлягає використанню. В разі неповноліття нареченої шлюбний договір укладає її батько або опікун з дозволу опікунського суду. Якщо наречена не має власного майна, то батьки зобов’язані забезпечити їй придане (позашлюбній дочці забезпечує придане її матір). Якщо ж батьки відмовляються надати дочці належне придане, то за зверненням нареченого чи нареченої суд зобов’язує батьків надати відповідне придане або звільняє батьків в разі їх матеріальної неспроможності від цього обов’язку, але якщо дочка вступила у шлюб без відома чи супроти волі батьків і суд визнає вагомою причину незгоди батьків зі шлюбом, то вони вправі не давати дочці приданого (навіть якщо згодом погодяться на цей шлюб). Якщо дочка втратить придане (хоч і не з власної вини), то не вправі вимагати від батьків нового приданого, навіть при вступі у другий шлюб. Якщо чоловік не обумовив отримання приданого при укладенні шлюбу, то не вправі вимагати його згодом. Упродовж шлюбу право користування і приросту приданого належить чоловікові. Якщо придане становлять гроші чи споживні речі, чи уступлені боргові вимоги, то чоловіку належить повне право власності. Якщо ж придане становлять нерухомі маєтки або права чи рухомість, якими можна користуватися зі збереженням їх сутності, то дружина вважається власницею, а чоловік володільцем з правом користування. За законом по смерті чоловіка придане переходить до дружини, а якщо вона померла раніше, то її спадкоємцям; якщо придане нареченій надали треті особи (у т.ч. батьки), вони вправі обумовити його повернення їм по смерті чоловіка. Особа, яка надала придане, вправі вимагати від обдарованого надання відповідного забезпечення (утримання) в разі такої потреби.

Зустрічне придане – те, що надає наречений чи третя особа нареченій для примноження її приданого. Упродовж шлюбу ним користується чоловік, а по його смерті власником стає дружина. Ні наречений, ні його батьки не зобов’язані надати зустрічне придане, але батьки повинні дати нареченому засоби до прожиття відповідно до їх матеріального стану.

Ранковий дарунок – дарунок, який чоловік обіцяє дати своїй дружині у перший шлюбний ранок, і зобов’язаний надати упродовж перших трьох років співжиття.

Шлюбний союз не встановлює між подружжям спільності майна, про це укладається окремий договір (умови якого розглянуті вище). Спільність майна надає одному з подружжя право на половину майна другого померлого подружжя. Спільність всього майна передбачає вирахування усіх боргів до розподілу майна між подружжям; спільність дійсного чи майбутнього майна передбачає вирахування лише тих боргів, які виникли внаслідок забезпечення вигоди спільного майна. Якщо один з подружжя володіє нерухомим маєтком, то при спільності майна він не вправі розпоряджати половиною цього маєтку, але другий з подружжя не отримує права на вигоди від цього маєтку упродовж шлюбу. Якщо між подружжям не було домовленості щодо використання їх майна, то кожен з них зберігає своє попереднє право власності і не має прав на майно, набуте другим з подружжя упродовж шлюбу. Притому вважається, що дружина доручила чоловіку як її законному представнику (як повіреному) управління її майном, поки вона не опротестовуватиме це. Як повірений щодо цього майна чоловік не зобов’язаний звітувати дружині про доходи від управління її майном, якщо це спеціально не обумовлювалось подружжям. Дружина, яка надала своє майно у володіння з правом користування чоловікові, але упродовж шлюбу сама користувалась усіма доходами від майна, теж не зобов’язана звітувати про це, допоки подружжя не домовиться про інше. У виняткових випадках чи в разі загрози заподіяння шкоди у чоловіка може бути відібране управління майном, але він також вправі зупинити невпорядковане ведення господарства дружиною і навіть клопотати про оголошення її марнотратною.

Вдовине утримання – те, що призначається дружині в разі вдівства та належить їй відразу по смерті чоловіка і видається на 3 місяці вперед. Крім того, дружині належить упродовж 6 тижнів зі смерті чоловіка, а якщо вона вагітна, то до спливу 6 тижнів після пологів звичайне утримання зі спадкового майна, але в час користування цим утриманням вона не отримує вдовиного утримання. Внаслідок повторного заміжжя вдова втрачає право на вдовине утримання.

Прикраси, дорогоцінне каміння та інші коштовності, надані чоловіком дружині, вважаються дарунком, а не ссудою.

Подружжя вправі скласти спільний заповіт про взаємоспадкування, а також призначити інших спадкоємців. Право спадкування виникає по смерті спадкодавця. Четверта частина усього майна спадкодавця, не обтяжена зобов’язаннями та боргами, за законом є предметом вільного заповідального розпорядження; але якщо спадкодавець не зробив розпорядження щодо цієї частки, то її отримує не спадкоємець за заповітом (навіть якщо йому заповідано усе майно), а спадкоємці за законом. Один з подружжя вправі надати другому подружжю по своїй смерті володіння майном з правом користування; але якщо овдовіле подружжя укладе повторний шлюб або відступить володіння майном з правом користування третім особам, то діти померлого вправі вимагати надання їм того майна у володіння з правом користування за відповідну щорічну оплату овдовілому подружжю. Договір, що зрівнює дітей від різних шлюбів у порядку спадкування, вважається недійсним.

В разі оголошення чоловіка банкрутом дружина вправі вимагати надання їй права на користування вдовиним утриманням або приданим. Якщо подружжя уклало договір про спільність майна, то в разі оголошення банкрутом когось з них, спільність припиняється і їх майно розділяється, як і в разі розлучення чи смерті. При розлученні з вини обох сторін подружжя чи без вини обидвох кожен з них вправі вимагати, щоб їх шлюбні договори були оголошені припиненими; а невинна сторона вправі вимагати продовження або відміни шлюбних договорів, або ж відповідного утримання. Невинна сторона після розлучення зберігає право на спадкування за заповітом, але не за законом. Якщо шлюб оголошено недійсним, то і шлюбні договори визнаються недійсними, але винна сторона зобов’язана відшкодувати невинній заподіяну шкоду.

Кримінальне право (Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки 1879 р.)

Злочин чи проступок – лише діяння, оголошене як таке законом. Кримінальний закон не має зворотної сили, крім в разі пом’якшення відповідальності і міри покарання. Дія кримінального закону поширюється на вчинені на території Угорської монархії підданими та іноземцями злочини, а також на угорських підданих та іноземців, що вчинили за кордоном державні злочини (супроти Угорської держави) чи підробку грошових знаків (що перебувають в обігу в Угорській монархії), навіть якщо вони за ці злочини відбули покарання (чи були помилувані) за кордоном (щоправда, відбуте покарання може бути зараховане при призначенні покарання за угорським законом, а помилування може бути визнане угорським міністром). Угорський підданий не підлягає видачі іноземній державі, а іноземець може бути виданий лише в його рідну державу. Іноземні кримінальні вироки не підлягають виконанню в Угорській монархії.

Види злочинів: верховна зрада (вбивство короля, заподіяння йому тілесних ушкоджень чи розладу здоров’я, позбавлення короля особистої свободи чи передача його ворогу та замах на ці дії; спроба насильницької зміни порядку престолоспадкування, державного ладу, державної єдності, насильницького приєднання до іншої держави тощо), державна зрада, образа короля та насильницькі дії проти членів королівського дому, бунти та опори супроти конституції, законів та урядових установ і органів; посягання чиновників на особисту свободу, недоторканість житла, таємницю поштових відправлень; злочини і проступки проти моральності, проти життя, проти здоров’я, проти власності; проти збройних сил; проти громадського порядку; службові злочини і проступки та інші.

Замах на злочин чи проступок – це дія, якою розпочато, але не завершено вчинення замисленого злочину чи проступку. За замах призначається м’якша міра покарання в межах санкції статті, що передбачає даний злочин чи проступок, або й нижча і легша міра покарання, ніж передбачена тією санкцією; притому якщо стаття передбачає смертну кару, то за замах призначається цухтгауз строком не менше 5 років, а якщо стаття передбачає пожиттєвий цухтгауз, то – цухтгауз не менше 3 років. Замах не карається, якщо особа добровільно відмовилась від вчинення злочину або якщо добровільно до виявлення злочину відвернула настання небезпечних наслідків.

Співучасники злочину чи проступку: виконавці, підмовники і пособники. Виконавці і підмовники відповідають нарівні за санкцією статті, що передбачає даний злочин чи проступок, а пособники – як за замах.

Злочином вважається лише умисне діяння, а проступком – умисне і необережне.

Не притягаються до відповідальності і не несуть покаранняособи, що вчинили діяння у несвідомому стані чи при душевному розладі (тобто душевнохворі), глухонімі; внаслідок непереборної сили чи загрози невідворотної небезпеки для життя і здоров’я самої особи чи близьких їй осіб, внаслідок необхідної оборони (захист з метою відвернення безпосереднього протизаконного посягання на дану особу чи її майно, або на інших осіб і їх майно); притому діяння, вчинене у стані крайньої необхідності (для порятунку від безпосередньої невідворотної небезпеки для життя винного чи близьких йому осіб) – каране. Неосудними вважаються також діти віком до 12 років, а діти віком 12-16 років – якщо вони не усвідомлювали злочинності вчинюваного ними діяння (притому вони поміщуються у виправний притулок). Осудні особи віком 12-16 років не підлягають смертній карі, пожиттєвому цухтгаузу, а також позбавленню службових і політичних прав, а віком 16-20 років – смертній карі і пожиттєвому цухтгаузу.

Види покарань: смертна кара, цухтгауз, державна в’язниця, виправний дім, в’язниця, грошовий штраф (перелік подано за ступенем тяжкості покарань). Смертна кара, цухтгауз і виправний дім призначаються лише за злочини, в’язниця – лише за проступки, а державна в’язниця – за проступки, якщо на строк менше 5 років, і за злочини, якщо на строк 5 і більше років; грошовий штраф як самостійне покарання призначається лише за проступки, а як додаткове покарання – і за злочини, і за проступки.

Страта здійснюється через повішання у закритому приміщенні. Поміщення у цухтгауз – це пожиттєве чи строкове (2-15 рр.) ув’язнення. Ув’язнення в державній в’язниці триває 1день-15 рр. Ув’язнення у виправному домі триває 6 місяців – 10 рр. Грошовий штраф становить 1 гульден–4 тисячі гульденів. Цухтгауз – це одиночне (для ув’язнених на строк до 3 рр. – упродовж третини строку покарання, для ув’язнених на строк 3 і більше рр. – упродовж 1 р., а для довічно ув’язнених – перші 10 рр.) ув’язнення у центральній каральній установі.

Особи, ув’язнені більш як на 3 роки у цухтгаузі чи у виправному домі, що відбули дві третини строку, а також довічно ув’язнені у цухтгаузі, що відбули 10 років, при належній поведінці переводяться для відбування решти строку у перехідну в’язницю.

Умовному достроковому звільненню під поліційним наглядом підлягають при належній поведінці особи, ув’язнені у цухтгаузі менше як на 3 роки чи у виправному домі або іншому місці позбавлення волі більше як на 1 рік, а також утримувані у перехідній в’язниці - по відбутті ними трьох четвертей строку, а пожиттєво ув’язнені у цухтгаузі – по відбутті 15 років. Умовно достроковому звільненню не підлягають усі іноземці та рецидивісти, що вчинили тяжкі злочини.

Штраф при неможливості його сплати може бути замінений ув’язненням з розрахунку, що 1дню позбавлення волі рівноцінні 1-10 гульденів; притому строк ув’язнення не повинен тривати понад 6 місяців, якщо штраф накладався як основне покарання, чи 3 місяці, якщо накладався як додаткове покарання (але якщо основне покарання – пожиттєвий цухтгауз чи 15-річне ув’язнення у цухтгаузі або державній в’язниці, то додатковий штраф не підлягає заміні позбавленням волі).

При позбавленні волі на строк понад 6 місяців можуть призначатись додаткові покарання – позбавлення службових прав і тимчасове позбавлення політичних прав. До позбавлення службових прав належить: позбавлення посад, місць і звань; права займатися адвокатською, нотаріальною і викладацькою діяльністю; права опіки і піклування; неуспадковуваних титулів, орденів, відзнак. До тимчасового позбавлення політичних прав належить: позбавлення права бути членом рейхстагу або муніципального чи общинного управління, присяжним засідателем, брати участь у виборах у рейхстаг та муніципальні чи общинні органи. Ці додаткові покарання тривають (крім часу ув’язнення) при засудженні за проступок 1-3 роки, а за злочин – 3-10 років з часу відбуття покарання.

Іноземцям крім передбачених покарань додатково може бути призначене вислання з держави, причому із постійною чи тимчасовою забороною повернення в Угорську монархію.

Знаряддя і засоби вчинення злочину чи проступку, якщо вони належали злочинцю, вилучаються.

За наявності обтяжуючих обставин призначається вища і тяжча міра покарання, передбаченого санкцією конкретної статті, а за наявності пом’якшуючих обставинпризначається нижча і легша міра покарання в межах санкції статті чи в межах даного виду покарання, або навіть м’якше покарання, але притому смертна кара не може замінюватись покаранням легшим, ніж 15-річний цухтгауз, а пожиттєвий цухтгауз – покаранням легшим, ніж 10-річний цухтгауз.

Якщо особа попередньо була заарештована, то строк арешту зараховується у строк позбавлення волі (максимально – день арешту за день ув’язнення), а також при сплаті штрафу.

Сукупність злочинних діянь. Якщо одне й те ж злочинне діяння водночас порушує кілька норм кримінального закону, то застосовується стаття, що передбачає більш тяжке покарання чи більш тяжкий вид покарання. Якщо особа вчинила кілька злочинних діянь або одне й те ж діяння кілька разів, то їй призначається покарання за сукупністю, тобто найтяжче за видом з усіх покарань, передбачених за вчинені нею діяння; притому може бути призначене позбавлення волі строком понад найвищу міру, передбачену кримінальним кодексом (15 років), але не більше як ще на 15 років.

Кримінальне переслідування та виконання вироку про покарання припиняється в разі смерті обвинуваченого (чи засудженого), помилування, давності вчинення злочину чи винесення вироку.