Традиції природокористування корінних етносів в Україні.

Чому сьогодні знову повертаються до традицій в усіх сферах людської діяльності? Тому що традиції — це не тільки пам'ять предків, усе краще, найбільш своєрідне, притаманне тій чи іншій нації в галузі культури, народної творчості, побуту, релігії, вироб­ництва. Традиції — це різноманітність культур, засобів існування. А різноманітність людства (різноманіття націй) — не менш важливе, ніж біорізноманіття взагалі для існування біосфери, це основа виживання, головний екологічний закон. Розвиток глобальної еко­логічної кризи пов'язаний не тільки із загрозливими втратами біо­сферою все більшої кількості видів флори й фауни, а й з утратами різноманіття людських угруповань. Утрата національного різно­маніття, культурної та регіональної своєрідності веде не тільки до культурних утрат, але, як показало життя, і до тяжких екологіч­них наслідків: руйнування корисних традицій пристосування до ландшафтів, розвитку згубних для всіх націй хижацьких методів природокористування. У результаті виникають усереднені побут, культура, мислення, втрачається гуманізм, розвивається техно­кратизм. Космополітичні методи поведінки нівелюють усе, змен­шуючи природну силу біосфери, де різноманіття залишається голо­вним фактором виживання й самовідновлення.

Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку була зоною контакту різних етносів із різними традиціями поведін­ки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія Украї­ни була ареною постійних етноекологічних колізій, що негативно впливали на стан природних ресурсів і довкілля. Як відомо, після приєднання українських земель до Великого князівства Литовсько­го розпочалось інтенсивне використання природних багатств Укра­їни, особливо лісів. Вони безжалісно вирубувалися, деревина виво­зилася в Західну Європу. Наслідком такого господарювання стало винищення великих лісових масивів у верхів'ях Південного Бугу, басейнах Дністра, Росі, річок Волині. Вже в XVI ст. в цих районах майже не залишилося лісів, значно скоротилося й поголів'я звірів.

Хижацьке використання українських чорноземів польськими магнатами посилилося після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснажування ґрунтів супроводжувалося жорстокою експлуата­цією місцевого населення. Усе це, а також відмінності в традиціях, культурі, релігії призвели до антагонізму й конфліктів між етноса­ми. Така сама ситуація простежувалася й у контактах із кримськи­ми татарами й турками, які протягом століть учиняли регулярні спустошливі набіги на українські землі.

Традиційними формами господарювання, природокористуван­ня з давніх-давен до середини XVIII ст. в Україні були землероб­ство, мисливство, рибальство, бджільництво, тваринництво, садів­ництво. їх роль у житті українців з часом змінювалась, але голов­ним завжди залишалось орне землеробство. Розвиток сільського господарства і промисловості був урівноваженим, органічним. З XVIII ст. з початком активного розвитку промисловості, відкрит­тям і розробкою родовищ заліза, вугілля, нафти в Україні все біль­шого значення набувають форми природокористування, пов'язані з екстенсивним використанням мінеральної сировини, енергоносі­їв, промисловою забудовою територій. Це були форми господарю­вання, усе небезпечніші для довкілля.